1 грудня 1991 р., відповідно до попередньо прийнятих Верховною Радою України рішень відбулися Всеукраїнський референдум та вибори Президента України. Однак шлях від проголошення Акту про незалежність України і до підтвердження його волевиявленням всього українського народу був далеко не простим. У новоствореній парламентській газеті “Голос України” було опубліковано звернення Верховної Ради до громадян республіки із закликом підтримати незалежність на референдумі 1 грудня. Хоч закон про заснування інституту президентства в Україні було ухвалено ще за півтора місяця до серпневого заколоту, однак ідея президентства як і ідея референдуму в українському суспільстві сприймалися неоднозначно. Й серед політиків були небезпідставні побоювання, що, що під виглядом посади президента може легко утворитися авторитарний режим. На хвилі демократизації символом політичної демократії і свободи виступав парламент, саме тому ідея парламентської республіки на початку 90-х рр. мала значно більше прихильників. Наприкінці осені 1991 р. загострилася боротьба за посаду Президента України. Своїх кандидатів на президентське крісло висунули 109 партій, рухів та трудових колективів. 7 осіб з 95 претендентів були зареєстровані Центральною виборчою комісією. Історик та політик Володимир Литвин у монографії “Політична арена України: Дійові особи та виконавці” виділяє три групи претендентів в президенти. До першої він зараховує Л. Кравчука, В. Чорновола та Л. Лук’яненка. Всі вони досвідчені політики зі стажем. До другої – тих, хто зійшов на політичну арену 1990 р. До цієї групи він відносить В. Гриньова та І. Юхновського. І до третьої – маловідомих політиків Л. Табурянського та О. Ткаченка. Найбільші шанси на перемогу мав Л. Кравчук. На його стороні був досвід політичної діяльності, репутація зваженого політика і позиція у якій кожен виборець бачив те, що хотів. Передвиборча програма Л. Кравчука складалася з п’яти “Д”: Державність, Демократія, Добробут, Духовність, Довіра. Першість Л.Кравчука відзначали і його суперники. Зокрема В. Чорновіл реально оцінюючи стан справи, зазначав, що на боці Кравчука і адмінресурс і досвід. Однак найбільшою вадою демократів він вважав початок боротьби між самими лідерами демтабору. Як і прогнозувалося переконливу перемогу одержав Л.Кравчук. За нього проголосувало 61,59% виборців. За В. Чорновола віддали свої голоси 23,27%, Л.Лук’яненка – 4,49%, В.Гриньова – 4,17%, І.Юхновського – 1,74%, Л.Табурянського – 0,57%. Отже, першим всенародно обраним президентом став Леонід Кравчук. 5 грудня 1991 р. на урочистому засіданні Верховної Ради він склав присягу народові України. Цього ж дня на пленарному засіданні Головою Верховної Ради обрано Івана Плюща. 1 грудня 1991 р., відповідно до вищезазначених рішень, відбувся всеукраїнський референдум. У голосуванні взяли участь 31,9 млн. громадян, або 84,2 % загальної кількості включених до списків. 28,8 млн. громадян, тобто 90,3% підтвердили Акт проголошення незалежності. Таким чином результати голосування засвідчили, що за незалежність висловилися 76% усіх дієздатних громадян України. Найменший відсоток громадян, що проголосували за незалежність (54%), у Криму. Найбільший – у Тернопільській області, майже 98,7%. Високі результати референдуму викликали з одного боку здивування, з іншого – захоплення такою одностайністю. Наслідки всенародного волевиявлення 1 грудня 1991 р. засвідчили, що український народ існує як нація. Референдум став поворотним моментом в українській історії. Його результати дали перспективу для дальшого просування України по шляху мирного демонтажу Радянського Союзу.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Всеукраїнський референдум 1 грудня 1991р.» з дисципліни «Новітня історія України»
