На початку 30-х років сталінський режим почав згортати українізацію, повертаючись до велико-державницької асиміляторської політики, яку століттями проводила царська адміністрація. У 1933р. в Україну був присланий П.Постишев. З ним прибули тисячі партійних функіонерів з Росії, які зайняли керівні посади в республіці, витіснивши з них українців. Того ж року Й.Сталін оголосив головною небезпекою місцевий націоналізм (а не російський шовінізм, як раніше). Це стало сигналом до контрнаступу на українізацію, яка тепер вважалася націоналістичною контрреволюцією. Поступово зменшувалася кількість українських сіл, скоротився відсоток українських учителів і науковців, закривалася українські театри. Водночас почалося прославлення російської культури, підкреслювалася велич російської мови і російського народу, фактично відновилася політика русифікації. У 1937р. слово "українізація" остаточно зникло з партійних документів. У 1938р. в усіх школах було запроваджене обовязкове вивчення російської мови. Все це вело до падіння престижу української мови і культури, зводило останню до провінційного рівня. Згортання національно-культурного будівництва в Україні згубно відбилося і на становищі національних меншин. У 1938р., коли першим секретарем ЦК КП(б)У був уже М.Хрущов, була прийнята постанова центрального комітету, якою створення навчальних закладів для національних груп оголошувалося насадженням вогнищ буржуазно-націоналістичного впливу на дітей, а тому подальше їх існування було визнано "недоцільним і шкідливим". Усі ці заклади закрили, а в 1939р. були ліквідовані національні райони, національні сільські та містечкові ради. У 1935-1936рр. почалися перші масові депортації за національною ознакою, жертвами яких стали поляки і німці. Мешканців німецьких поселень депортували як "агентуру гітлерівців". Поляків, особливо тих, що мешкали у Мархлевському національному районі (на території нинішньої Житомирської області), виселили як "агентуру польського фашизму". Частково депортували також греків і кримських татар, що проживали на чорноморському узбережжі. Найхарактернішою рисою притаманною культурі України в 30-і роки була її ідеологізація. Монополізувавши право на істину, сталінське керівництво навязувало суспільству "єдино правильний" марксистсько-ленінський світоглід, надзвичайно убоге розуміння культури, звівши все багатство й різноманітність її функцій до обслуговування політичних цілей ВКП(б). Ця обставина справила негативний вплив на культурні процеси в Україні, збіднивши і спотворивши їх. Загалом культурні перетворення доби утвердження тоталітаризму відзначалися неоднозначністю і суперечливістю.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Згортання українізації» з дисципліни «Новітня історія України»
