Можливості проведення активної зовнішньої політики обмежувалися об'єктивними причинами: світовою війною і залежністю України від Німеччини і її союзників. Антанта із зрозумілих причин ставилась до Української держави вороже. Тим не менш, у період правління П.Скоропадського підтримувались активні дипломатичні відносини з державами Четверного союзу. У вересні 1918р. гетьман перебував у Берліні, де мав офіційні зустрічі з вищими посадовими особами Німеччини, зокрема з кайзером Вільгельмом ІІ. Дипломатичні місії було вислано до Швейцарії, Фінляндії, Швеції, Норвегії. У червні 1918р. підписано прелімінарну (попередню) угоду з РСФРР про припинення стану війни і поновлення залізничних і поштово-телеграфних комунікацій. Найбільш складним виявилося питання про державний кордон між Росією і Україною. Голова російської делегації Х.Раковський затягував переговори у Києві, вичікував розвитку подій у світовій війні, яка наближалася до кінця. На початку жовтня переговори перервалися. Гетьман і його уряд намагалися також вирішити проблему Криму. Ще на початку квітня 1918р. українські війська перейшли через перекопський перешийок і рушили на Сімферополь. Одначе в німецького уряду виявилися свої плани на Крим. Українським військовим частинам було наказано покинути півострів. Німецька адміністрація передала владу в Криму генералу Сулькевичу, який утворив крайовий уряд і відстоював самостійність півострова. У травні 1918р. міністерство закордонних справ Української держави адресувало Німеччині кілька заяв з приводу кримського питання. В них йшлося про те, що економічно, політично і етнографічно Крим тісно пов'язаний з життям населення України. Гетьманський уряд вважав, що приєнання Криму до України має відбуватися на засадах автономії. Він був переконаний, що населення півострова висловиться за злуку з Україною. І справді, навіть татарське населення, серед якого здобула велику популярність ідея власної державності, не заперчувало проти включення Криму до складу України. До цього були схильні також німці-колоністи, караїни й немало росіян. Уряд Сулькевича розгорнув репресії проти своїх опонентів і продовжував відстоюватисамостійність Криму. Тоді гетьманський уряд очолив блокаду Криму. За умов блокади яскраво виявилася цілковита залежність півострова від материка: економічне життя його було паралізоване. Сулькевич заявив, що готовий на переговори про форми державного об'єднання з Україною. Переговори відбулися у Києві восени 1918р. сторони розробили попередні умови побудови крайової автономії. Новий спалах громадянської війни після падіння гетьманського режиму поклав край планам злуки України і Криму.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Зовнішньополітичний курс Української держави» з дисципліни «Новітня історія України»
