Мудрий, Святослав; 14.06.1891— 23.05.1938) — військ. і політ. діяч, полковник Армії Української Народної Республіки, командант Української військової організації, голова Проводу укр. націоналістів (з 1927), голова Організації українських націоналістів (з 1929). Н. в с. Зашків (нині село Жовківського р-ну Львів. обл.) у сім’ї Михайла Коновальця і Марії Вегжиновської, мав двох братів — Мирона та Степана. Початкову освіту здобув у Зашківській нар. школі (директором і одним із викладачів у ній був його батько). 1901—09 вчився в Академічній гімназії у Львові. 1909 вступив на юрид. ф-т Львів. ун-ту. Цього ж року брав участь у 1-му Всеукр. студентському з’їзді. 1913 був обраний членом правління Укр. студентського союзу і брав участь у 2-му Всеукр. студентському з’їзді, на якому познайомився з Д.Донцовим. Цього ж року став членом Укр. нац.-демократ. партії, входив до її «Тіснішого народного комітету» і очолював її 4-ту секцію. Був одним з активістів, які боролися за створення у Львові укр. ун-ту. З початком Першої світової війни мобілізований до 19-го полку 9-го корпусу Крайової оборони Львова («ландвер»), до якого був приписаний, і отримав звання кадет-аспірант (це звання було наступним після звання заступника офіцера та передувало званню фенріха (хорунжого)). У черв. 1915 під час боїв на г. Маківка потрапив у рос. полон і був етапований до табору
для військовополонених спочатку в Чорному Яру біля Царицина (нині м. Волгоград, РФ), потім у самому Царицині. Разом з ін. укр. старшинами налагодив там пропагандистську діяльність серед полонених. У ході розвитку революц. подій у Російській імперії у верес. 1917 покинув табір і прибув до Києва. У жовт.-листоп. цього ж року разом з Р.Дашкевичем та однодумцями сформував у Києві Галицько-Буковинський курінь січових стрільців. У січ. 1918 обраний командиром реорганізованого Галицько-Буковинського куреня січових стрільців. Курінь ніс охоронну службу Української Центральної Ради, а в січ.-лют. 1918 брав участь у придушенні більшовицького Київського (січневого) збройного повстання 1918. На початку берез. цього ж року січові стрільці під його командуванням спільно із Запорізьким корпусом Армії УНР та Гайдамацьким кошем Слобідської України С.Петлюри разом з нім. армією (див. Австро-німецьких військ контроль над територією України 1918) звільнили Київ від більшовицьких військ. Після гетьманського перевороту 1918 полк січових стрільців було роззброєно і розформовано. Наприкінці серп. 1918 з дозволу гетьмана П.Скоропадського К. розпочав формування у Білій Церкві Окремого загону січових стрільців. У листоп. 1918 брав участь в протигетьманському повстанні. Очолювані ним січовики розгромили гетьман. війська під Мотовилівкою (див. Мотовилівка, бій 1918). Сам К. відмовився увійти шостим членом до складу Директорії УНР і отримати ранг «отамана»
29 КОНОВАЛЕЦЬ
Могила Є. Коновальця у м. Роттердам (Нідерланди) на цвинтарі Кросвік. 1939.
(відповідав званню генерала). 1918—19 командував дивізією, корпусом і групою січових стрільців під час бойових операцій проти рос. більшовицьких та денікінських військ. Після прий-
Київ. Пам’ятний знак на стіні Національного педагогічного університету ім. М. Драгоманова на честь Галицькобуковинського куреня січових стрільців із зображенням Є. Коновальця (праворуч) та А. Мельника, відкритий у день пам’яті героїв Крут 29 січня 2001. Скульптор В. Луцак.
Група учасників 1-го Конгресу українських націоналістів. Відень, 1929. У першому ряду 4-й ліворуч — Є. Коновалець.
30 КОНОВАЛЬЦЯ
Пам’ятник Є. Коновальцю в с. Зашків Жовківського р-ну Львівської обл. на території Музеюсадиби. Фото 2006.
Музей-садиба Є. Коновальця в с. Зашків Жовківського р-ну Львівської обл. Фото 2000.
няття урядом Української Народної Республіки 6 груд. 1919 рішення про розпуск регулярного війська і налагодження партизан. боротьби видав наказ про розпуск підрозділів січових стрільців. Спочатку деякий час разом із стрільцями перебував у польс. таборі для військовополонених у Луцьку, а весною 1920 перебрався до Чехословаччини. Цього ж року взяв участь у створенні з окремих груп колиш. січових стрільців Української військової організації (УВО), повернувся до Львова і як командант очолив Начальну команду УВО. 1922 одружився з Ольгою Федак, донькою відомого Львів. адвоката Степана Федака. Того ж року під загрозою арешту польс. властями виїхав за кордон, жив у Чехословаччині, Німеччині, Швейцарії та Італії. Брав активну участь у підготовці конференцій укр. націоналістів. Після проведення 1-ї такої конференції, що відбулася в листоп. 1927, очолив створений на ній Провід укр. націоналістів, а 1928 — провід ОУН. Головним завданням ОУН було визначено боротьбу за відродження держ. незалежності України. Передбачалося, що діяльність ОУН розвиватиметься легально і нелегально. Великого значення надавалося розширенню мережі ОУН в Україні та в д-вах, де мешкали укр. емігранти. За його ініціативою та участю була заснована Українська стрілецька громада, що поклала початок Організації державного відродження України (ОДВУ) в США і Укр. нац. об-ня (УНО) в Канаді, було сформовано військ. штаб та започатковано школи з підготовки військ. кадрів. Водночас з
практичною орг. роботою опікувався розвитком ідеології націоналізму, публікував власні теор. статті в націоналістичній пресі («Сурма», «Український націоналіст» та ін.). Намагався поширювати вплив ОУН на легальне укр. життя, вживав заходи для винесення на форум Ліги Націй укр. питання, зокрема про голодомор 1932—1933 років в УСРР, про нац. утиски в Галичині, Буковині та на Волині. Діяльність ОУН стурбувала Москву і там було прийнято рішення про ліквідацію її лідера. Проти нього в Роттердамі (Нідерланди) співробітником рад. спецслужб було вчинено терористичний акт, унаслідок якого К. загинув. Похований на кладовищі Кросвік у Роттердамі. Надгробок виконаний митцем Р.Лісовським. На батьківщині в с. Зашків 1990 відкрито музей-садибу Є.Коновальця. В с. Зашків, м. Жовква встановлено пам’ятники Є.Коновальцю, а у Києві, Львові, Івано-Франківську — меморіальні таблиці. Тв.: Причинки до історії Української революції. Прага, 1928. Літ.: Мартинець В. Українське підпілля від УВО до ОУН: Спогади й матеріали до передісторії та історії українського організованого націоналізму. Winnipeg, 1949; Кутько Я. Пекельна машина в Роттердамі, ч. 1—3. НьюЙорк, 1952—53; Онацький Є. У вічному місті: Записки українського журналіста, т. 1—4. Буенос-Айрос — Торонто, 1954—89; Мірчук П. Євген Коновалець. Торонто, 1958; Torzecki R. Kwestia ukraiЅska w polityce III Rzeszy (1933—1945). Warszawa, 1972; Євген Коновалець та його доба. Мюнхен, 1974; Онацький Є. Шляхом на Роттердам. Буенос-Айрес, 1983; Коновалець Є. «Я б’ю в дзвін, щоб зрушити справу ОУН з мертвої точки…» Невідомі документи Організації Українських Націоналістів. Рік 1930. К., 2003; Wysocki R. Organizacja UkraiЅskich Nacjonalistоw Polsce w latach 1929— 1939. Geneza. Struktura. Program. Ideologia. Lublin, 2003; Документи й матеріали з історії Організації Українських Націоналістів, т. 1. 1927—1930. К., 2005; Конгрес Українських Націоналістів 1929 р.: Документи і матеріали. Львів, 2006; Былинин В.К., Коротаев В.И. Портрет лидера ОУН в интерьере иностранных разведок (По материалам АП РФ, ГАРФ, РГВА и ЦА ФСБ РФ). В кн.: Труды Общества изучения истории отечественных спецслужб. М., 2006; Документи й матеріали з історії Організації українських націоналістів, т. 2, ч. 2: Листування Є.Коновальця з Д.Андрієвським. К., 2007. О.С. Кучерук.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «КОНОВАЛЕЦЬ» з дисципліни «Нарис історії України»
