М. Равич-Черкаський піддав критиці ЦК КП(б)У за те, що «у нього не виявилось своєї власної лінії» в дискусії, вважав, що полеміку було занесено «з далекої Півночі» і залучено до неї тих, хто «живе настроями Москви». Особливі завдання Равич-Черкаський вбачав у становленні КПУ(б) як української партії. Разом з тим він виступав проти розгортання внутріпартійної демократії, вважаючи, що це призведе до планового збільшення кількості в КП(б)У «осіб російського походження, які мають перевагу... в партстажі й питомій вазі в партії». У статті порушувалися питання щодо розширення самостійності КП(б)У, надмірної залежності її верхівки від Москви, необхідності враховувати специфіку України в діяльності більшовицької партії. Цілком справедливими були зауваження про переважання в КП(б)У представників некорін-ного населення (у 1923 р. українців у компартії України було лише 24%, а в державному апараті України — лише 5%). Більшість членів Політбюро КП(б)У визнали суттєві недоліки в партійній роботі та внутріпартійній демократії, але жодних змін у керівництві не відбулося. Нерідко учасники дискусії твердили, що вона нав'язана з боротьбою за владу, схвалювали діяльність Л. Троцького і критикували Й. Сталіна. Наприкінці грудня 1923 р. у пресі та парторганізаціях почалося обговорення економічних питань. Представники більшості ЦК вважали однією з головних причин економічної кризи надвиробництво хліба в країні. Серед заходів, спрямованих на подолання кризи, передбачалося розширити можливості для надання сільськогосподарського кредиту, збільшити виробництво сільськогосподарських знарядь і машин, удосконалити політику цін, впорядкувати виплати зарплати. Опозиція виступала проти активного зовнішньоторговельного балансу, за широку товарну інтервенцію, тобто за активний імпорт.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Політична система України в 20-ті роки» з дисципліни «Політична історія України»
