Соціально-політичні передумови української національної революції
На межі XVII—XVIII ст., після ополячення та окатоличення українських аристократичних родів і значної частини колись православної шляхти, в Україні починає формуватися власний середній клас з дрібної шляхти, яка залишилась вірною православ'ю, а також козацької старшини, середнього міщанства і православного духовенства. Каталізатором процесу формування національної свідомості стала загроза втрати національної самобутності. Соціально-політичні передумови української національної революції 101 Це змушувало українське шляхетство, хоча й з великими труднощами, об'єднуватися в політичну націю. Немало представників української еліти продовжувало схилятися до польської культури, зміцнювалися позиції уніатської та католицької церков. Погіршувалося становище представників більшості соціальних верств українського суспільства у зв'язку з недієздатністю виконавчих та судових структур на місцях. Не припинялися напади шляхтичів на маєтності сусідів, збільшувались податки та повинності селянства (посполитих). Козацтво, яке вважало себе майже шляхетним станом, оцінюючи свій внесок у перемогу Речі Посполитої в так званій Смоленській війні, вимагало збільшення реєстру, повернення колишніх та надання нових привілеїв. Узагалі права та привілеї реєстрового козацтва не скріплювались королівською клятвою, яка б гарантувала їхню незворотність. Натомість польська шляхта домоглася вигнання козацької делегації з сейму, на якому мали обирати короля. Хвиля повстань у 1551—1638 рр. проти латифундистів (їх спричинив вузькостановий конфлікт між козацтвом і шляхтою) змусила польську владу застосувати жорсткіший режим щодо козацької вольниці. Після поразки козацького повстання 1637—1638 рр. помітно ослабла політична активність запорожців. До цього спричинилися істотні обмеження козацького устрою і козацької демократії, але репресивні заходи Варшави проти козаків не зробили їх політичне інертними. Навпаки, у козацькому середовищі визрівали плани звільнення України від польсько-шляхетського панування, зростала увага до проблем політичного розвитку, в основі якого було неприйняття існуючого політичного режиму. Козацтво у своїй політичній практиці вдавалося до вимог-звернень на адресу політичного центру Речі Посполитої, нерідко ультимативних, створювало політичні коаліції з православними церковними ієрархами, робило спроби налагодити політичні союзи з українською шляхтою та представниками протестантської опозиції Великого князівства Литовського. Його політична активність часто набирала радикальних форм, що відображалось у намаганні досягти політичних цілей з позиції сили. На початку 30-х років XVII ст. політична культура запорожців перейшла у фазу системної зрілості, свідченням цього стала їх готовність до участі у політичному житті Речі Посполитої в межах інституційних можливостей тогочасної політичної системи. 102 Українська національна революція і становлення української державності Основу суспільної думки козацтва, як і в цілому українства, складали моральний консерватизм (традиціоналізм) і пошанування закону (легітизм). Перші ознаки пробудження українського народу до політичної творчості й боротьби з'явилися у другій половині XVI ст., коли польські урядовці помітили, що «козаки» мають «сирі-ааііз сіотіпапаі» — «гін до панування».
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Соціально-політичні передумови української національної революції» з дисципліни «Політична історія України»
