Одним із найсуттєвіших наслідків війни стало завершення об'єднання українських земель, встановлення й юридичне оформлення її кордонів. Уперше в своїй історії Україна стала соборною, об'єдналися всі етнічні українські землі. Ці питання вирішували на Тегеранській (1943) та Ялтинській (1945) міжнародних конференціях, а також радянсько-польськими, радянсько-чехословацькими та радянсько-румунськими договорами. Відповідно до радянсько-польського договору споконвічні українські землі: Лемківщи-на, Надеяни, Холмщина, Підляшшя опинилися в складі Польщі. Тут проживало майже 800 тис. українців. У результаті було прийнято рішення про примусове переселення українців з цих земель (операція «Вісла», 1944-1947). Остаточно українсько-польський кордон було встановлено в 1951 p., коли на прохання Польщі відбувся обмін прикордонними ділянка-
321
322
Греченко В.А. ІСТОРІЯ УКРАЇНИ ми, майже однаковими за площею. Україна віддала Устри-ківський район Дрогобицької області, а за це отримала територію навколо м. Кристонополя (нині м. Червоноград). У результаті всіх цих процесів у складі України залишилася Західна Україна, Закарпаття, Північна Буковина. У 1944 р. сталінське керівництво депортувало з Криму 191 тис. татар, 15 тис. греків, 12,5 тис. болгар, 10 тис. вірменів, 1,1 тис. німців, огульно звинувативши їх у співробітництві з німецькими окупантами. Кримську АРСР було ліквідовано. У Кримську область було почато організоване переселення людей переважно з центральних районів Росії, проте воно йшло мляво й сільське господарство відновлювалося дуже повільно. Для тодішнього керівництва Росії Крим, відрізаний від основної території Україною, із зруйнованою війною економікою, був складною проблемою. При фактично унітарному устрої СРСР, коли незалежність окремих радянських республік була декларативною, усі принципові питання вирішувалися в Москві, у радянського керівництва виникла думка про адміністративне підпорядкування Кримської області УРСР. Був використаний й ідеологічний момент — урочисте 300-річчя так званого возз'єднання України з Росією. Відповідно до Конституції СРСР 19 лютого 1954 р. відбулося засідання Президії Верховної Ради СРСР, на якому були присутні всі зацікавлені сторони. Одноголосно було затверджено указ про передання Кримської області зі складу РСФСР до складу УРСР. Остаточним рішенням цього питання став Закон, прийнятий Верховною Радою СРСР 26 квітня 1954 p., оскільки відповідно до законодавства СРСР змінити існуючі межі між республіками за їх згодою могла лише Верховна Рада СРСР. У тексті Закону затверджувався Указ Президії Верховної Ради СРСР від 19 лютого 1954 р. й вносилися зміни до ст. 22 й 23 Конституції СРСР. Таке рішення не тільки не суперечило законодавствам РРФСР, УРСР і СРСР, а й відповідало існуючим нормам міжнародного права. Частина етнічних українських територій залишилася за межами України. Це північно-східні райони Слобожанщини і Кубань (частина території сучасних Білгородських, Воронезької областей і Краснодарського краю); південні райони Брестщини в складі БРСР; Підляшшя, Холмщина, Посяння й Летлівщи-на в складі Польщі; Прятовщина в складі Словаччини; частина Мараморщини в складі Румунії. Але Україна не має територіальних претензій до сусідніх країн. Таким чином, територія України та її населення в цей період значно збільшилися.
Модуль 3. Новітня історія України Після війни відбулися зміни в національному складі республіки. У Польщу переселився 1 млн. поляків з Галичини та Волині. Натомість у радянську Україну іммігрувало близько 520 тис. українців з Польщі. Крім того, з України було депортовано 650 тис. німців, 200 тис. кримських татар. Значно зменшилась кількість єврейського населення — з 2,7 млн. до 800 тис. чол. Зросла кількість росіян: з 4 млн у 1939 р. до 7 млн. у 1959 р. Із Західної України за реальний чи вигаданий зв'язок з УПА було депортовано близько 500 тис. українців.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Завершення формування сучасної території України» з дисципліни «Історія України»
