Першим політичним процесом стала так звана «шахтинська справа» (1928 р.). За неї було притягнуто до відповідальності інженерів та техніків Донецького басейну, яких обвинувачували у свідомо- му шкідництві, організації вибухів на шахтах, злочинних зв'язках з колишніми її власниками, закупівлі непотрібного імпортного обладнання, порушенні техніки безпеки, законів про працю. У справі проходили деякі керівники української промисловості, які нібито були членами «харківського центру». За даними обвинувачення, шкідницькі організації Донбасу фінансувались західними капіталістами. Насправді ніякої організації не існувало, хоча факти безгосподарності, порушення техніки безпеки, несумлінного ставлення до справи, безумовно, були. Однак вони не могли бути підставою для політичного процесу. Здебільшого обвинувачення в шкідництві, зв'язках з «контрреволюційними» організаціями додавали під час слідства до різних кримінальних обвинувачень або 284
Модуль 3. Новітня історія України взагалі вигадувались чекістами. Загалом цей процес мав на меті списати на технічних спеціалістів труднощі реконструктивного періоду, пояснити причини економічних невдач; залякати інтелігенцію, яка бачила недоліки в політиці радянської влади, нерідко не схвалювала її, тобто мала зухвалість думати по-своєму, що за тоталітарного режиму було неприпустимо. Суд повинен був підтвердити наявність класової боротьби в країні, створити атмосферу напруженості, підготувати грунт для нових репресій, відволікти увагу незадоволених від Компартії. План Сталіна полягав у тому, щоб використати створені через власну політику труднощі й провали собі ж на користь, набути цим процесом нового політичного капіталу. «Шахтинська справа» зачепила до 1 тис. осіб. Деякі підсудні визнали лише частину обвинувачень, інші повністю їх відкинули; були й такі, які визнали себе винними з усіх статей обвинувачення. 11 осіб засудили до вищої міри покарання — розстрілу, більшість було ув'язнено на строк від 4 до 10 років. Поняття «шахтинці» стало узагальнюючим, синонімом «шкідництва». «Шахтинська справа» стала приводом до розгортання спеціальної кампанії на зборах у пресі, репетицією для організації нових процесів. У газетах було відкрито постійні рубрики: «Шкідники індустріалізації», «Методологія й прак-ітика шкідництва» тощо. Через два роки після завершення «шахтинської справи» було організовано новий процес, спрямований проти шкідницької організації, — буржуазно-кадетсь- кої «Промислової партії». Стверджувалося, що організація нараховувала до 2 тис. осіб (судили 8), сферою її діяльності були основні промислові райони Донбасу. Вона нібито намагалася повалити радянську владу й відновити капіталістичний устрій шляхом систематичного підриву економічного потенціалу СРСР. На цей раз на суді всі обвинувачені змушені були визнати себе винними в «шпигунській та шкідницькій Діяльності», 5 з них було засуджено до розстрілу. Цей процес, як і «шахтинську справу», також було сфальсифіковано. Після цих процесів найнезначніші неполадки в роботі можна було списати на шкідництво. До середини 1931 р. половину всіх інженерно-технічних працівників Донбасу було притягнуто до службової відповідальності, унаслідок чого їх було засуджено до різних строків ув'язнення. Одним з перших в Україні був політичний процес у справі «Спілки визволення України» (СВУ), за яким на лаві підсудних опинилося 45 осіб, в основному представники української інтелігенції. їх звинувачували в підготовленні терористичних
285
286
Греченко В.А. ІСТОРІЯ УКРАЇНИ актів, шкідництві, намаганні повалити радянську владу, відокремити Україну від СРСР, сприянні іноземній інтервенції в Україну. Це був справжній політичний спектакль над невинними діячами української культури. Усі звинувачення ґрунтувалися на зізнаннях підставних свідків, які перебували на лаві підсудних. Ніяких документальних, речових доказів, які підтверджували б існування СВУ, суд не одержав. За вироком суду «члени СВУ» отримали різні строки ув'язнення, але й після цього «філіали СВУ» продовжували «розкривати» ДПУ в інших містах України, що спричинило нові хвилі репресій. У 1931 р. було сфабриковано справу «Українського національною центру» (УНІД), в яку було втягнуто визначних українських істориків М. Грушевського та М. Яворського. Усіх 50 «членів УНЦ» у позасудовому порядку прирекли до різних строків ув'язнення. Пізніше 33 з них було засуджено повторно: 21-го розстріляли, іншим подовжили строки ув'язнення.
Ви переглядаєте статтю (реферат): ««Шахтинська справа»» з дисципліни «Історія України»
