Відповідно до Конституції 1919 р. Україна вважалася неза лежною державою. Проте суверенітет республіки був дуже обмеженим. Роль центру відігравала Російська Федерація, яка контролювала Україну за допомогою трьох централізовано-наскрізних сил: комуністичної партії, складовою частиною якої була КП(б)У; Червоної армії і каральними органами — НК (надзвичайними комісіями для боротьбі з контрреволюцією). Тому фактично радянські республіки (у тому числі Україна) Утворювали разом з Російською Федерацією єдину державу. Цьому сприяли також єдині економічні зв'язки, які складалися століттями, тотожна однопартійна політична структура на чолі з компартією. Ще в 1919 р. московський центр радянської держави ор-ганізував утворення «воєнно-політичного союзу» радянських
227
Греченко В.А. ІСТОРІЯ УКРАЇНИ республік, об'єднавши основні сфери їх діяльності (оборону, економіку, транспорт, фінанси, зв'язок). Оскільки ці галузі управлялися з центру, республіки фактично являлись автономними територіями унітарної держави з обмеженими правами самоуправління. 28 грудня 1920 р. РСФРР і УСРР підписали поговір про воєнний і господарський союз. У преамбулі документа вказувалося, що обидві республіки визнають «незалежність і суверенність кожної зі сторін», а також усвідомлюють необхідність згуртувати свої сили з метою оборони та в інтересах господарського виробництва. З факту колишньої приналежності України до Російської імперії для УСРР не випливає жодних зобов'язань. Проте зміст договору перебував у невідповідності з преамбулою. Оголошувалося об'єднаними сім наркоматів (див. вище). Об'єднані наркомати входили до складу Раднаркому РСФСР і мали в уряді УСРР своїх уповноважених. Надання державним органам РСФРР загальнофедеративних функцій управління ставило Росію в привілейоване становище порівняно з Україною, давало можливість центральним органам ігнорувати рішення й інтереси УСРР та суттєво послаблювало суверенітет останньої. Протягом 1921-1922 pp. ВУЦВК і Раднарком України поширили на територію республіки чинність багатьох непередбачених договором законодавчих органів державного управління: земельних і продовольчих, внутрішньої торгівлі, охорони здоров'я, освіти, комунального господарства, що означало посилення інтеграційних процесів і суттєве обмеження суверенітету України. Договірні відносини радянських республік були доповнені укладенням на початку 1922 р. дипломатичного союзу. Відповідно всі вони уповноважили делегацію РСФРР представляти їх інтереси на Генуезькій конференції. Цей крок був вимушеним у зв'язку з позицією західних держав, що об'єктивно посилювало позиції Росії, водночас обмежувало можливості України. Український уряд хоч і мав певну самостійність (укладав міжнародні договори, здійснював зовнішню торгівлю), проте не міг розпоряджатися власним бюджетом і здійснювати грошову емісію, тому втратив можливість самостійно вирішувати фінансові питання. Московські відомства намагалися керувати великими підприємствами України безпосередньо, завдяки фінансовим важелям. Це загострювало відносини між центром і республікою. За словами голови Раднаркому України X. Ра-ковського, у 1922 р. кожна десята постанова політбюро ЦК КП(б)У стосувалася суперечок і незгод між українськими та
Модуль 3. Новітня історія України
федеральними господарськими адміністративними та іншими органами. Подібні угоди були укладені радянською Росією й з іншими республіками. Така система відносин отримала назву «договірна федерація*.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Перші етапи централізації Радянської держави» з дисципліни «Історія України»
