Порівнюючи з тогочасним письменством европейського Заходу, українська література XVII—XVIII ст. була відсталою й доволі однобічною. Але в зустрічі з московським варварством того часу вся українська культура була високою, европейською культурою. Її впливу лякалися московські книжники, в ній бачили небезпеку для свого «благочествія» й тому старалися її нищити. Вже в Катехізісі Зизанія Тустановського (1626) бачили москалі «єресі» взяті «от волхвов еллинскіх і от ідолослужителей», тобто від грецьких письменників та фільософів. Чіпляючись до думок вони не залишали в спокою й мови наших тогочасних письменників, її українська закраска дратувала їх і вони намагалися за всяку ціну її обмосковити, мовляв «когда будетъ много язиков, то пойдетъ смута по землі»... Колиж київську митрополію обєднано з московським патріярхатом, то кинуто заборону на всі богослужебні книги України (1690). Одні переправлювано на московський лад, а другі таки палено, як «єретичні». Помагали їм у цьому й самі українські книжники. Такий прим. ряний москвофіл Л. Баранович радить І. Галятовському забігати московської ласки й тому «інакше говорити і не шелягів, а копійок шукати»... В 1720 р. вийшов з Петербурга указ з забороною друкування українських книг взагалі а церковних тільки по стислому узгідненню з московськими друками «даби нікакой розні і особаго нарєчія в ніх нє било». Рівночасно настановлено над українськими друками осібного «протектора», без якого одобрення не могла появитися в світ ніяка нова книга. Не диво, що в таких умовах українське друкарство занепадає, все цінніше з тогочасного письменства ховається перед оком московського цензора в рукописних відписах. Вслід за друкарнями зникають школи а навіть оті мандрівні дяковчителі, що досі розсівали тьму невіжі й неграмотности. Навіть будування церков з трьома банями, заборонено указом царя Павла І з 1800 р. «Прибирання до рук» України, завершене, під політичним оглядом скасуванням Гетьманства й Запоріжської Січі, набірало чимраз дужчого розгону й у культурній ділянці. Та саме в момент найпотужнішого ворожого засилля, на обрію українського письменства починають «зорі світ заповідати».
Ви переглядаєте статтю (реферат): «На досвітках нової доби» з дисципліни «Велика історія України»
