Суди старої України ділилися на громадські, княжі, церковні й землевласницькі, або домініяльні. Найстарші були й найдовше протривали громадські суди, зложені з сільських старшин у поменчих справах, а з представників довколичних сіл у важніших. Від громадських судів можна було відкликуватися до княжих. В них засідали самі князі, або їх відпоручники з цілим штабом урядовців, як «ябетник» — прокуратор, «метальник» — писар, «істці» — слідчі. У «винаході .права», тобто в судовому поступованню приймали участь і представники громадянства — «старці» з дорадним голосом. В неприявности князя проводив судові, як його заступник — «посадник» або «тивун». Для вирішування цивільних справ, як поділ спадщини, межеві спори й т. п. князь висилав своїх «отроків» або «дітських». Домініяльний суд належав уповні до землевласника й простягався на його холопів, а також на його наймитів та «закупів». В справи поміж холопом і «господином» не вмішувався ніхто, але наймити й закупи мали право відклику до князя. Церковні суди, митрополичі й владичі, обіймали справи звязані з релігією, церковними маєтностями й простягалися на т. зв. «церковних людей».
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Судівництво» з дисципліни «Велика історія України»
