Підчас побуту Данила в Орді переїздив через Волинь до татар папський лєгат Пляно Карпіні. В 1246 р. він гостював у Василька й старався приєднати його до унії. Василько, при всій своїй привітности й гостинности для папського посла, не відповів йому нічого обовязкового вимовляючися неприсутністю Данила. Але проворний Карпіні подбаз про те, щоби зустрітися з Данилом підчас його повороту з Орди й використати його пригноблення для своєї унійної акції. Данило не відкинув пропозиції. Навпаки, роблячи папському лєгатові надію на можливість прийняття унії української церкви з римським престолом, сам думав про можливість загальноєвропейського хрестоносного походу проти татар. І Данило і лєгат говорили двома ріжними мовами, але ні один і другий не виключав можливости порозуміння, з очевидною користю для обох сторін. Коли літом 1247 р. вертався Карпіні з Орди, він не забув відвідати Романовичів, щоби довідатися, що його вступні переговори попали на пригожий грунт: Романовичі вже почали з папою листуватись. Правда, те до чого змагав папа, не вповні покривалося з тим, чого хотів Данило. Папа мав на приміті церковні справи, в Данила була на першому плям політика; й тому так важко було їм порозумітися, а потім так легко розійтися. В грамоті з 3 травня 1246 року писав папа, що він приймає «руського короля» під покров св. Петра, а його ворогам загрожує гнівом божим і своїм. Але про протитатарську інтервенцію західньо-европейських держав не говорить ані та ані інша грамота папи. Не диво, що коли Карпіні, вертаючись з Орди, відвідав Романовичів удруге (1247) то вони мали час отрястися з рожевих сподівань, що їх звязували з папою. І тому мусів Карпіні вжити свіжого запасу красомовства й аргументеції, щоби привести Романовичів до нових звязків з папою. І справді з 1247—8 рр. маємо знову цілу низку папських грамот до Романовичів, що в них, крім церковних питань, порушені й політичні; в першу чергу справи майбутньої боротьби з татарами. Але Данило дуже скоро зрозумів, що «меч св. Петра», такий грізний в католицькій Европі, не спасе його перед азійською небезпекою й тому знову закинув переписку з папою; відновив її щойно по чотирьох роках, під впливом угорського короля. Тепер (1253) пробував папа здобутися на рішучий крок у користь Данила й проголосив хрестоносний, протитатарський похід, закликаючи до нього лицарів Польщі, Чехії, Моравії, Сербії та Померанії. Та заклик папи прогомонів без успіху. Ніхто й не ворухнувся.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Звязки з папою» з дисципліни «Велика історія України»
