Ділючи Київську Державу поміж своїх синів, Володимир Великий дав Галичину, злучену з Волинню, свому синові Рюрикові, а відтак Всеволодові. Але вже в половині XI ст. бачимо саму Галичину в руках князя Ростислава, сина Володимира Ярославича, що то в 1043 р. ходив, з батькового доручення, на Царгород. Смерть молодого, бо ледви 32-літнього енергійного й талановитого Володимира Ярославича заскочила його сина Ростислава нелітнім хлопятем, що «ізгоювався» зразу на дворі свого діда Ярослава, а по його смерти (1054) під опікою найстаршого з дядьків Ізяслава. Дуже можливо, що коли Ярослав Мудрий умірав, то в свому завіїцанні призначив свому внукові Ростиславові Володимир Волинський, але Ізяслав не квапився виконувати батьківський заповіт. Він, правда, одружив свого братанича й щойно, коли в нього було вже трьох синів, дав йому в управу один з галицьких городів, мабуть Перемишль. Згодом Ізяслав надумався й відібрав Ростиславові уділ. Це примусило Ростислава кинутися ї в Тмуторокань (1064), щоби там, придбавши собі сил, вимогти від дядька призначений йому дідом уділ. Талант, енергія і войовничість, що їх виявив Ростислав у Тмуторокані, дуже скоро звернули на себе і увагу його візантійських сусідів. На бенкеті у візантійського посадника Херсонесу згинув Ростислав від поданої йому отрути (1065) залишаючи по собі трьох синів — Рюрика, Володаря та Василька.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Ростислав Володимирич» з дисципліни «Велика історія України»
