Психологія народів (М. Лацарус, Г. Штейнталь, В. Вундт) та психологія натовпу (Г. Лебон)
Прогрес наукового знання XIX ст. охоплював усі існуючі галузі, а досягнення кожної з них впливало на розвиток інших. Так було і з психологією. Значні досягнення біологічної науки зумовили виокремлення психології в самостійну галузь знання, впровадження в її методичний інструментарій кількісних і експериментальних методів дослідження, сприяли широкому використанню спостереження, етнографічних матеріалів і т. д. Психологія поступово переходить від дослідження індивіда до вивчення механізмів міжіндивідуальної та групової діяльності й поведінки. Розвивається понятійно-категоріальний апарат соціології, більш-менш чітко проступають контури розуміння суто психологічних механізмів поведінки та діяльності суб'єкта; психологічна наука поступово розмежовується з біологією, фізіологією, філософією. Криза натуралістичних спроб пояснення сутності соціально-історичних явищ шляхом аналогії та редукції змушувала шукати нові підходи в розумінні соціального. Багатий матеріал із психології індивіда все ж не давав можливості пояснити такі масові явища колективної поведінки, як мода, паніка, групові інтереси, навіювання чи наслідування та ін. У цей період інтенсивного становлення у психології, як і в інших науках, спостерігаються спроби визначити головні механізми та детермінанти, індивідуальної та групової поведінки, через які можна було пояснити загальні й універсальні форми суспільних відносин, зрозуміти таємницю механізмів соціального розвитку. Природно, що на фоні попе- 223
редніх невдач, особливо філософії історії та окремих шкіл і напрямів у соціології, психологія не могла обминути ці проблеми. Подібно до географічної школи в соціології представники психологічної науки також зверталися в своїй творчості до вивчення окремих психологічних явищ та процесів і, абсолютизуючи їх значення, намагалися зобразити їх як провідні фактори щодо соціально-історичного процесу. У зв'язку з цим розглянемо деякі психологічні теорії, в яких робилися спроби пояснити суспільство і людину через відповідні психологічні феномени. В історію соціології включ'аються ті психологічні теорії, які не обмежувались аналізом суто психологічних явищ, а так чи інакше намагалися розглядати проблеми суспільства, його інтеграційні та рушійні механізми життєдіяльності та розвитку. Інакше кажучи, до психологічного напряму в соціології, який інколи ще називають психологічною соціологією, або психологізмом у соціології, належать теоретичні системи, предметом дослідження яких є загальні закономірності та рушійні сили суспільного розвитку, а об'єктом виступає суспільство чи великі соціальні спільності. У другій половині XIX ст. у психології та психологічному напрямі в соціології чітко виявляються різні підходи в методологічній і теоретичній орієнтаціях психологічних досліджень — номіналізм та реалізм. Як і в соціології, методологія номіналізму розглядає індивіда головним елементом і джерелом діяльності, тоді як реалізм стверджує, що дійсними носіями соціальної реальності є надіндивідуальні суб'єкти— народ, маси, натовп, групи і т. п. В окремих концепціях цей принцип виявляється чітко, в інших трапляється в комбінації одного з другим. Найвідомішими були концепції «психології народів» та «натовпу», де перевага віддавалась аналізові спільностей — етносів, великих груп і теорії наслідування, інтеракціона-лізму, інстинктивізму, де найбільш відомою різновидністю останнього є психоаналіз 3. Фрейда. Вони орієнтувалися на дослідження індивіда, котрий був вихідним пунктом у побудові загальних концепцій суспільства або в розумінні його рушійних сил і механізмів розвитку. Оскільки всі психологічні теорії спиралися на певний емпіричний матеріал, то кожна з них містила певні раціональні елементи наукового знання, що збагачувало соціо-1 логію і психологію. Водночас вони мали і певні вади, які полягали насамперед у перебільшенні значення і ролі відповідного чинника в системі інших соціальних та психологічних елементів. 224
Розвиткові психології в значній мірі сприяла і соціологія, бо багато психологічних проблем було поставлено такими соціологами, як Монтеск'є, Гердер, Спенсер, Беджгот, Гумплович, Самнер та ін. Психологічний напрям у соціології XIX ст. був набагато пліднішим у науковому відношенні, ніж органіцизм, соціальний дарвінізм чи расово-антропологічна школа, які орієнтувалися на біологію, тоді як психологія, визначаючись із власним предметом, більше була пов'язана із соціально-історичним матеріалом, з аналізом людини і суспільства як елементів соціальної системи. Психологічному напряму в соціології теж не.вдалося подолати помилки редукціонізму, характерні для натуралістичного напряму в соціології. Фактично психологічна школа в соціології замінила біологічний редукціонізм психологічним. Вона виявилася безсилою відмежувати психологічні процеси, які відбуваються завдяки тим психологічним механізмам, що виникають на фізіологічній основі, від тих, які визначаються не лише природними, генетично природженими, а й соціокультурними факторами. Тому соціальне редукувалося до психологічного. Але можливо, що ці труднощі поділу психологічного на фізіологічні та соціальні витоки в значній мірі сприяли тому, що в цьому напрямку переважав аналіз соціально-психологічних феноменів, чим і пояснюються певні наукові здобутки психологічної соціології. Відкриття об'єктивно існуючих механізмів психологічної діяльності людини на основі розвитку і функціонування психіки зумовило наявність значних перекосів у розвитку соціології та психології, які здебільшого пов'язані з вириванням окремих психологічних механізмів діяльності людини та соціальних груп і піднесенням їх до рангу основних, детермінуючих інші. Саме ці причини зумовили досить типовий для більшості концепцій психологічного напряму негативізм і скептицизм щодо вивчення еволюції та прогресу. І це закономірно, оскільки, розглядаючи психологічні механізми зумовлення людської діяльності, представники психологічної соціології зупинялися на дослідженні стійких, «вічних» її детермінант, таких як інстинкти, емоції, навіювання чи наслідування, що в своїй основі завжди лишаються сталими та незмінними в історії людського суспільства, визначають людську поведінку. Зосереджуючи увагу на суто психологічних механізмах, представники цього напряму випускали з поля зору аналіз економічних, політичних, культурних детермінант людської діяльності або ж просто виводили їх з психологічного.
8 828
225
Однією з рис, властивих психологізму в соціології, є практично відсутні спроби вивчення інтелектуального фактора в людській діяльності. Не розум, не свідома поведінка, а емоції, інстинкти, несвідомі імпульси, навіювання, лібідо, психологічні «опади» є предметом дослідження, і тому закономірна гіперболізація цих чинників, особливо коли вони розглядаються поза зв'язком і взаємодією з іншими — соціокультурними, економічними і т. д.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Психологія народів (М. Лацарус, Г. Штейнталь, В. Вундт) та психологія натовпу (Г. Лебон)» з дисципліни «Історія соціології»
