Становлення елементів соціологічного знання (Н. Макіавеллі, Ж. Боден, Г. Гроцій)
Ідеали гуманістів не узгоджувалися з реальною практикою феодалізму і з тенденціями, що виникали у зв'язку з розвитком буржуазних відносин — первинним накопиченням капіталу, власності, розвитком егоїстичних інтересів, які так часто підкреслюються в дослідженнях учених цих часів. Суперечності між інтересами виникаючого «третього стану» й існуючою реальністю феодального суспільства зумовили переміщення досліджень з проблем особистості до проблем суспільства, держави, політики і права, бо саме в них були сконцентровані головні інтереси молодої буржуазії. Особистість почала розглядатися в більш загальному контексті, як елемент, частина цілого, а проблеми індивідуальної свободи — через свободи суспільства. У зв'язку з цим 81
постають питання про розвиток суспільства, його механізми, рушійні сили та закономірності. У науці поряд з традиційними проблемами буття поступово формуються концепції соціальної філософії, державного і приватного права, переглядаються релігійні доктрини походження суспільства та людини. Така переорієнтація зумовлювалася потребами молодої буржуазії в своїй ідеології і державності для захисту власних інтересів. Ці проблеми чітко ставляться в творчості видатних ідеологів нового класу — Н. Макіавеллі, Ж- Бодена та Г. Гроція. Нікколо ді Бернардо Макіавеллі (1469—1527) — італійський політичний діяч, письменник, мислитель. Він відкидає релігійне тлумачення історії і стверджує, що держава створена людьми, а не Богом. Людська історія породжується людськими пристрастями, егоїзмом та матеріальними інтересами, які є спонукальними мотивами людської діяльності. Людиною керує почуття самозбереження й особистий інтерес. Після необхідності захистити себе від загибелі людей найбільше побуджують до помсти спроби посягань на їх майно і честь. І тому навіть правителі мають утримуватися від таких акцій, бо люди скоріше забудуть смерть власного батька, ніж втрату спадщини чи позбавлення, майна. Природна^сутність людини в своїй основі незмінна, нею є егоїзм, що уособлюється в самозбереженні й особистому інтересі. Макіавеллі припускав, що ці риси людської натури формуються під впливом клімату. Оскільки інтереси людей стикаються між собою, що несе загрозу життю, породжує насильство, то держава потрібна як знаряддя для приборкання егоїзму і встановлення загального порядку. Держава — це вище породження людського розуму заради загального блага. Ідеальним типом держави Макіавеллі вважав республіканську форму правління, зразком якої була для нього Римська республіка. Про це він пише у праці «Роздуми на І декаду Тіта Лівія». В історію політики Макіавеллі ввійшов як ідеолог підступності та політичної безпринципності, а терміном «макіавеллізм» почали називати політичні дії, скеровані на досягнення мети будь-якими засобами, навіть аморальними. Проте таке звинувачення несправедливе. Макіавеллі — ідеолог раннього періоду розвитку капіталізму. Він жив у політично роздробленій Італії і прекрасно розумів необхідність централізованої єдиної країни. В своїх працях Макіавеллі аналізував багатовікову історію Італії з давніх-давен до сучасного йому стану державності і показав, яку зловісну роль відіграла католицька церква з її 82
претензіями на поєднання світської і релігійної влади. Тому відродження Італії як єдиної централізованої держави -Ма-кіавеллі пов'язує лише з принципом реалізації одноособової влади, котра за тогочасних умов була єдиною можливістю об'єднати країну. Для того щоб створити демократичну республіку, яка засновується на громадському обов'язку та доброчинності, в Італії немає відповідних умов. Програму створення централізованої держави Макіавеллі викладає в своїй знаменитій праці «Князь». Монарх може використовувати всі принципи для реалізації політичної мети — зміцнення державності. Це мають бути моральні засоби, зазначає Макіавеллі, та якщо вони не досягають мети, тоді правитель може використовувати все, що сприятиме могутності та благу держави. Монарх у таких випадках має поєднувати в собі мужність лева і хитрість лиса. Такі були політичні реалії часів Макіавеллі. До того ж ще з античності існувала традиція протиставлення політики й моралі. В радянській літературі в свій час особливо часто підкреслювали «аморалізм і віроломство» макіавеллівського розуміння політики у зв'язку з відривом її від моралі, хоча в цьому теж містилася доля «макіавеллізму». Адже відома заява В. І. Леніна, що «моралі в політиці нема, а є лише доцільність». А це вже ширше від «макіавеллізму», який все ж не відгороджувався від моралі в політиці. Французький політичний діяч, юрист, соціолог Жан Бо-ден (1530—1596) аналізує розвиток суспільства як поступальний процес на відміну від природних процесів, для яких характерний кругообіг. У праці «Метод легкого вивчення історії» Ж. Боден розглядає географічне середовище як фактор суспільного життя. На його думку, клімат, родючість грунтів, рельєф та інше зумовлюють особливості людського життя, їхні психологічні та інтелектуальні якості. Населення Землі від півночі до півдня проживає в трьох географічних поясах: жаркому, помірному, холодному (Африка, Європа і північні народи, які він ототожнює із скіфами). У зв'язку із «законом протилежностей», у тому числі «протилежністю властивостей тіла і духу», фізичні умови існування зумовлюють особливості тілесного і духовного складу людей: хто міцніший духом, той слабший фізично. З цього постулату Ж- Боден робить висновки про те, що дух настільки притаманний жителям півдня, наскільки тіло — жителям півночі.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Становлення елементів соціологічного знання (Н. Макіавеллі, Ж. Боден, Г. Гроцій)» з дисципліни «Історія соціології»
