Аврелій Августин, прозваний Блаженним (354—430),— один з отців церкви раннього середньовіччя, мудрий і глибокий мислитель, автор численних праць на богословські теми; одна з найвідоміших — «Про град божий». Августин Блаженний розглядав людину як малий світ —і мікрокосм, що поєднує в собі природу матеріальних і тіл — рослин і тварин і містить живу розумну і безсмертну душу; тому людина є посередником між вічним царством духу і земним царством матерії. Соціологічний інтерес являє собою перша спроба в християнській літературі створити загальнолюдську концепцію філософії історії, що спирається на принцип розвитку людства на релігійних уявленнях. В основу вчення Августина про розвито^ історії людства покладено релігійне розуміння історії, так званий провіденціалізм. Провіденціалізм розглядає історію як прояв волі божої, згідно з якою здійснюється заздалегідь передбачена божественна програма спасіння людини і світу. Божественна благодать, за Августином, незбагненним, незрозумілим для людей чином приведе до спасіння небагатьох обранців і до осудження гріховної більшості. Осудження — це кара за первородний гріх Адама та Єви, а Д завершення — Страшний суд. Таким чином провіденціалізм пов'язується з есхатологією (від грец. езіїаіоз — останній, конечний,1о£оз — вчення). 62
Есхатологія — релігійне вчення про кінцеву долю людини та світу. Вона складається з двох розділів — індивідуальної (вчення про загробне життя індивідуальної людської душі) та всесвітньої есхатології (вчення про сенс історії та космосу^ про кінець світу і події, що стануться в майбутньому). Слід зазначити, що есхатологічні концепції притаманні усім релігіям. Августин Блаженний першим у середньовіччі зробив спробу описати всесвітню історію як єдиний, закономірний поступальний процес, у певній мірі навіть об'єктивний. На підставі біблейської оповіді про створення людини Богом і рівність людей між собою як богостворених істот Августин розглядає історію людства як єдину і цілісну. Бог наділив людину душею і тілом, які спочатку перебували в гармонії, але внаслідок первородного гріха тіло вийшло з підкорення розумній душі і перетворило її в свою служницю. Людина любить і втішає своє тіло, забуваючи про душу, кращу свою частину. Проте розумна душа мислить і прагне до духовного, до Бога. Августин розрізняє два види любові — чуттєву (від тілесності людини) і духовну (від душі), які в залежності від домінанти однієї з них віддаляють чи наближають людину до Бога. В етичному вченні Августин порушує питання про свободу і свободу волі. Свобода волі — від Бога, і дається вона людині для здійснення вибору дій і об'єктів, що її цікавлять. Свобода ж — це здатність волі вибирати найкраще — божественну благодать. Проте у вченні Августина Блаженного свобода волі, воля не забезпечують людині божественної допомоги — благодаті та спасіння. Божественна благодать «запрограмована» Богом заздалегідь; він знає про всі майбутні вчинки і помисли людини — вони визначені ним, як і загалом усе людське життя, і тому лише Богові відомо, хто досягне спасіння, а хто нестиме кару. Самі благочестиві дії та помисли людини не можуть змінити призначену їй долю. Така фаталістична задетермінованість породжувала суперечності між розумінням свободи та свободи волі у творчості Августина і викликала критику інших отців церкви, бо не давала можливості потрапити в царство небесне навіть праведникам. Ця фаталістичність людської долі відчувається і в теософській філософії історії. Моделлю всесвітньої історії Августина була Біблія, а" концепція всесвітнього історичного розвитку людства розкрита в його фундаментальній праці «Про град божий» — 63
«Ое сіуііаіе Оеі» (буквально «Про державу Божу» чи «Про божественне суспільство»). Головні етапи розвитку суспільства Августин уподібнює віковим періодам людського життя. Таких періодів (еонів), що водночас символізують і шість днів творення Богом світу, шість: 1) малечість, дитинячість людства — від Адама і Єви до потопу; 2) дитинство — від потопу до Ав-раама; 3) отроцтво — від Авраама до Давида; 4) юність — від Давида до Вавилонського полону, коли вавилонський цар Навуходоносор захопив Ієрусалим і переселив усіх іудеян, крім бідноти, до Вавилону в 597 р. до н. є.; 5) зрілість — від вавилонського полону до різдва Ісуса Христа; 6) старість — від пришестя Ісуса Христа, виникнення християнства і до Страшного суду. ) Августин говорить, що всі есхатологічні біблейські строки символічні, а час Страшного суду теж не мржна передбачити. В історії діють два начала: суспільство земне та суспільство небесне. Одні люди живуть за людськими стандартами, другі — у відповідності з божественними. Августин символічно називає ці два типи людей двома державами, двома суспільствами людських істот, одному з яких передвизначено царствувати у вічності з богом, другому — піддаватися довічній карі разом з дияволом^ Оскільки існує свобода волі та вибору, то й люди об'єднуються у два роди спільностей (дві «держави») у відповідності з їхніми вподобаннями, прагненнями та характером любові. Земний град «створений любов'ю до самих себе, доведений до презирства до Бога, небесний — любов'ю до Бога, доведеної до презирства до себе». Для «земного града» притаманне прагнення до влади, яка охоплює і правителів, і підлеглих, і підкорених, тоді як представників «града небесного» охоплює почуття взаємного служіння поставлених до влади і підлеглих, взаємної любові. Це була модель теократичної держави, побудованої на умовах абсолютного підкорення світської влади авторитету церкви. Вона в ідеологічному плані обґрунтовувала право церкви та її претензії на панівне становище в суспільстві і примат над світською владою. Ці теоретичні обгрунтування пізніше уособляться в середньовіччі в боротьбі папства за державну владу, приведуть до виникнення протестантства.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Теософія Августина Блаженного» з дисципліни «Історія соціології»
