Становлення української літературної мови і соціологічної проблематики
Як вже було зазначено, у XVII – XVIIІ ст. українська мова іноді вживалася при написанні літописів, свідчень тощо, але шлях перетворення її на літературну був досить повільним і непростим. За часів Київської Русі населення розмовляло на численних діалектах, велике число яких загалом було близьким до сучасної української мови (про це, зокрема, свідчать давні графіті на історичних архітектурних пам’ятках), але у офіційному вжитку була старослов’янська церковна (близька до сучасної болгарської і російської) мова. Протоукраїнська розвивалася як засіб звичного повсякденного спілкування простого люду, широких верств населення. Згодом державна і наукова еліта все більше від неї абстрагувалися, спілкуючись церковнослов’янською, латиною, давньогрецькою. Перешкодою впровадження народної мови у офіційний вжиток було також навчання у школах саме на вказаних іноземних мовах, що взагалі характерно для тогочасної європейської освіти. Разом з цим протоукраїнська мова існувала і розвивалася, живучи у тисячах пісень, казок, дум, легенд, численних древніх обрядах. У XVII – XVIIІ ст. до неї виникає наукова цікавість, що пояснюється інтенсивною діяльністю братств, появою патріотично налаштованої наукової і політичної еліти, охопленням грамотністю широких верств населення. Але це ще не означає поширення національної мови в елітарний вжиток – вона, почасти, стереотипно вважається грубою і непридатною для написання наукових, літературних творів, церковних обрядів тощо. Таку опінію, зокрема, формували Польща і Росія, які багато разів директивно її забороняли, “доводячи” вторинність від власних мов, “невиразність” тощо. Проте підґрунтя для виходу української мови з цього стану нарощувало свою потужність (широка освіченість населення, незалежність і яскрава самобутність козацьких держав, поява еліти нового ґатунку тощо) – вона все більше розглядається патріотичними політиками і науковцями як засіб національного, соціально-політичного ствердження. Більше того, на початку XVIIІ ст. вона починає вживатися українською елітою, частішають прецеденти українського друкованого слова (збірники пісень, фольклору), що певною мірою розвіює штучно створену упередженість і вказані стереотипи. Але серйозно говорити про появу і популяризацію української літературної мови можна лише після творчості І.П.Котляревського. Значення його “Енеїди” (1798 р.), інших творів у цьому контексті можна порівняти з потужним вибухом або нестримним стихійним явищем, яке ігнорує все те, що штучно вважалося „усталеним” до цього. Українська літературна мова немов водночас матеріалізувалася, наочно представила себе у якості розвиненого, багатого самобутнього і самодостатнього етнокультурного феномену. Розглянемо докладніше форму такого “раптового” виходу української літературної мови на широкий загал. Стиль “Енеїди” І.П.Котляревського – бурлеск (від італійського “жарт”) - був обраний надзвичайно вдало, бо навряд чи інший український літературний текст був би таким помітним. Нагадаємо, що у вигляді троянців представлені запорозькі козаки з усім своїм колоритом – при цьому проходить натяк на зруйновану Січ як на Трою. “Енеїда” насичена жартами, народним фольклором, який на той момент був зрозумілим і, можливо, близьким більшості верств населення (тут спрацювали наведені вище передумови) – до того ж вона присвячується автором “любителям малоросійського слова”, які, зрозуміло, тоді вже були. Твір містить багатий соціологічний матеріал щодо соціального розшарування українського суспільства за достатком, професією, владними повноваженнями, віком, маргінальністю, а також деякими психологічними якостями цих груп. Яскраво простежуються у ньому і основні риси нашого етносу – духовні цінності (православна віра, шанування родини, батьківської віри), працьовитість, чесність, щирість, вірність у коханні, глибока ліричність, потяг до свободи, незалежності, кращої долі. Написана “Енеїда” києво-полтавським діалектом, який і став базою української літературної мови, багатство, тонкість, вишуканість та гнучкість художніх виразів якої були тепер очевидними і безперечними. Крім цього, цей видатний твір підштовхнув до активізації розвитку інших гноблених досі мов – зокрема, білоруської – невдовзі написана білоруська “Енеида навыварат”. Творчість І.П.Котляревського скоро стала зразком для наслідування, цей вплив відчувається зокрема у Г.Квітки-Основ’яненка, П.Гулака-Артемовського, Є.Гребінки – їх художні продукти остаточно роззброїли опонентів і ворогів української літературної мови, вона швидко стала потужним засобом консолідації, самоусвідомлення, інтелектуального пробудження нашої нації. Окремо аналізуючи вітчизняні наукові штудії вказаного періоду, слід відзначити, що саме у XVII – XVIIІ ст. відбувається переорієнтація науки на дослідження соціальної проблематики: суспільства, людини, систем суспільних відносин, механізмів їх вдосконалення, регулювання тощо. Причиною такої переорієнтації є зокрема популяризація європейських просвітницьких ідей, до яких інтелектуальний “місток” був прокладений раніше (І.Ґізелем, Т.Прокоповичем, Г.С.Сковородою та іншими). До вітчизняних протосоціологів слід віднести насамперед Я.Козельського, В.Каразіна, П.Лодія, Т.Степанова. Ці науковці, будучи засновниками, професорами різних вітчизняних університетів, загалом наполягали на ідеях природного права людей, їх початковій рівності, суспільного договору як єдиної причини появи міст, держав. Протосоціологи пропагували освіту взагалі, інтелектуально доводили переваги демократичного або принаймні поміркованого монархічного державного устрою і теоретично аналізували шляхи переходу Російської імперії до нього, наголошували на необхідності поглибленого вивчення державцями філософії і статистики. Досить детально вченими аналізувалися також причини суспільних конфліктів, масових збурень - головною з них називалася потворна соціальна нерівність, породжена розшаруванням населення, спеціалізацією праці. Вивчалися ними і практичні заходи щодо досягнення соціальної стабільності.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Становлення української літературної мови і соціологічної проблематики» з дисципліни «Історія вітчизняних теорій і вчень»
