Перші згадки про козацтво як вже існуюче і вагоме явище датуються кінцем XV ст. Саме ж слово "козак", імовірно, походить від тюркського “кайсак”" (страж" або "конвоїр") . Формуючись як соціальна, а згодом, - як потужна державотворча сила, козацтво починалося з консолідації значної кількості верств населення (головним чином, селян). Спочатку “у козаки” йшли уходники, а також незадоволений панськими порядками люд, формуючи постійні захищені поселення у пониззі Дніпра (Січі). Таким чином, формуючись з спонуканих обставинами до самозахисту і військовоспроможних чоловіків різних верств суспільства, козацтво, по суті, складалося з глибоких індивідуалістів, які були об’єднані спочатку лише православним християнським обрядом та небажанням підкорятися будь-якій іноземній владі. Консолідувати цю ланку українського суспільства могли лише особистості, які, крім патріотизму, мали надзвичайну харизму та (іноді) древнє знатне походження. Ці козацькі вожді (гетьмани), що обиралися привселюдно і публічно, повинні були постійно доводити справою справедливість своєї виборної посади - і так було з будь-якими посадовими особами - суддями, полковниками, осавулами, кошовими отаманами, обозними (старшиною) впродовж всього існування козацької держави. Серед гетьманів слід назвати імена принаймні кількох видатних діячів, з якими пов’язане становлення і процвітання козацтва як явища і державного ладу: Дмитро Вишневецький (Байда), Самійло Кішка, Петро Конашевич-Сагайдачний, Богдан Хмельницький, Павло Полуботок. Вимоги часу обумовили активні дипломатичні відносини і, часто, боротьбу нового українського державного утворення (Війська Запорозького) з такими основними опонентами - Річчю Посполитою, Московським царством, Оттоманською Портою та Кримським ханством. Це, у свою чергу, обумовлювало необхідність для козацької еліти та всякого, хто бажав до неї належати, успішного навчання у освітніх закладах кількох рівнів, знання принаймні кількох іноземних мов, постійного контакту з європейськими елітами. У козацькому війську була сувора, чітка та багаторівнева військова організація. З часом авторитет лицарства і майстерності козаків досяг таких висот, що султани, царі та європейські королі мали за честь запрошувати навіть невелику їх кількість для тимчасових військових акцій. Патріотизм і принциповість у боротьбі за незалежність сукупно з вмілою дипломатичною грою та сприятливою політичною ситуацією призвели до того, що козаки були нагороджені рядом лицарських титулів, прав та привілеїв - звільнені від різних податків, отримали землю, військово-адміністративну незалежність, судовий імунітет. Іншими словами, у XVI ст. козацтво існувало вже як громадський і державний устрій, який найповніше відповідав національному характерові українців і потребам часу. Найвища влада у Війську Запорозькому належала козацькій раді (кошу), вона вирішувала найголовніші питання внутрішнього життя, обирала старшину і щорічно – кошового отамана. Зростання чисельності козацтва особливо помітно відбувалося наприкінці XVI - у першій половині XVIІ сторіччя. За польськими документальними даними загальна кількість таких "непослушних" складала до 80% населення. Спроби придушення заколотів призвели до протилежного наслідку – потужних і повсюдних козацьких повстань, внаслідок чого на землях Гетьманщини і вольностей Війська Запорозького була сформована українська козацька держава. Про її географічну масштабність свідчить перелік земель, на які розповсюджувалася гетьманська влада, а також її історично обґрунтовані претензії, які озвучували і пізніше різні політичні сили в Україні. (Кубань, Холмщина, Підляшшя, Закерзоння, Східна Слобожанщина, Берестейщина та інші). Предметом соціологічної науки є, насамперед, людина як представник певної соціальної групи, її прагнення, суспільна організація, а також групові запити і потреби. Соціалізація людини на наших теренах за козаччини протікала в атмосфері народних традицій, що мали тяглість від часів язичництва і Київської Русі-України. У цьому контексті цікавою є система принципів виховання молоді за козацької доби - так звана козацька педагогіка. Вона формувала у підростаючих поколінь синівську любов до рідної землі, готовність її захищати та глибоку духовність. Головна мета полягала у вихованні патріотичної, вільної, фізично сильної особистості козака-лицаря, мужнього громадянина, налаштованого на захист батьківської віри. Відзначимо, що вплив на особистість здійснювався у багатогранному народному житті не лише у межах сім’ї, роду, але й на інших інституалізованих рівнях суспільного життя, зокрема у навчально-виховних закладах різного типу. Формування найкращих особистісних якостей відбувалося під впливом численних суспільних факторів козацького життя - економічних, культурних, моральних, правових, завдяки чому освіченість та вихованість стали невід’ємними складовими характеру козака. Зазначимо, що після дошкільного виховання у родовому середовищі, шкільного - при церкві, парафії, паланці, вищої освіти - у колегіумах, академіях, зарубіжних університетах відправка “на Січ” була чи не останнім щаблем освіти і виховання, в межах якої чоловік навчався нюансам бойових мистецтв, а за наявності хисту - отримував і сакральні знання (від так званих козаків-характéрників). Крім зазначеного, цікавим соціальним феноменом тих часів є міфологізація образу козака, який стає головним героєм десятків тисяч пісень, казок, прислів’їв, жартів, народних дум, які почасти мали філософсько-екзистенційний, есхатологічний підтекст. Походження людини може бути прослідковане за її прізвищем. Формування прізвищ за принципами: топонімії, фаху, національності, з елементами гумору, заперечення, і використанням прийомів словосполуки. У козацькому середовищі поява нових прізвищ пояснювалася власне початком у прибулого нового – військового (козацького) житті, а також небажанням називатися справжнім ім’ям – з магічних мотивів або внаслідок того, що людина розшукувалася окупаційними іноземними властями. Носії прізвищ того часу (з суфіксами -енко, -ович, -евич, - инич, -ський, -цький, -ко), а можливо, і ментальності, складають велику частину сучасного суспільства. Отже, підсумуємо факти, які становлять цінність для історії української соціології. • по-перше, Гетьманщина і Запорізька Січ справедливо можуть вважатися наступними після Київської Русі та Галицько-Волинського Королівства національними українськими державними утвореннями; • суспільний стан з часів Київської Русі еволюціонував, не втративши при цьому головних ознак - первинною чарункою суспільного (і не лише) життя залишається рід, проте розвинута особистість за козаччини активно прагнула реалізувати себе у різноманітних суспільних відносинах; • у ментальності козаків-автохтонів повною мірою збереглися національна гідність, жага до самостійного і незалежного державотворення на власній землі, потяг до освіти, приватної власності, до праці; • певна (імовірно, велика) частина населення сучасної України може вважатися нащадками прямих носіїв козацької ментальності.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Соціальна специфіка козацтва» з дисципліни «Історія вітчизняних теорій і вчень»
