Валютно-фінансові чинники регулювання зовнішньої торгівлі
Перехід до ринкової економіки в Україні базувався на її лібералізації, однієї з складових якої було надання права всім суб’єктам підприємницької діяльності вільного виходу на міжнародний ринок. Очевидно, що реалізувати це право можна було лише при доступі до тих грошей, що обертаються на міжнародному ринку як засіб платежу. У колишньому СРСР механізм зовнішньоекономічних зв'язків ґрунтувався на валютній монополії держави. З метою її забезпечення всі валютні операції здійснювалися на основі глобальної системи складання і виконання валютних планів, а обов'язковий продаж валютних надходжень за рублі та їх купівля для використання в обмін за рубльовий еквівалент були чіткими й зрозумілими. Внаслідок валютної монополії держави іноземна валюта не могла обертатися всередині СРСР. Сплата та прийом платежів в іноземній валюті на території СРСР дозволялися лише за зовнішньоторговельними операціями і провадилися виключно через Зовнішторгбанк [22, с. 125-126]. Валютна виручка також не була об’єктом вільного користування експортерами, а залишалася на рахунках тих посередницьких організацій, що оплачували їх продукцію за внутрішніми оптовими цінами. У ряді випадків останні могли збільшуватися на величину т.зв. надбавок за експортне виконання [6, с. 49]. Надання права вільного виходу на міжнародний ринок українським юридичним і фізичним особам, насамперед, зумовило посилення експортних торговельних операцій, що безпосередньо не були пов’язані з проблемою забезпечення їх іноземною валютою, як цього вимагав розвиток імпортних торговельних операцій. Саме в цей період інтенсивно розвивається т. зв. "човникова" торгівля, спрямована на вивіз із України переважно фізичними особами товарів, їх реалізацію за кордоном і ввезення придбаних за отриману валюту іноземних товарів, а нерідко й самої валюти. На початку 90-х років частка "човникової" торгівлі коливалася в межах 14-20% в офіційному зовнішньоторговельному обороті [41, с. 32]. Це значною мірою посилило тиск на 482
7.3. Валютно-фінансові чинники регулювання зовнішньої торгівлі
внутрішньому ринку на підприємства, що виробляли аналогічну продукцію, і деякі з них не витримували конкуренції, переважно цінової, з імпортованою продукцією. Крім того, почав формуватися неофіційний валютний ринок ("чорний" валютний ринок за часів СРСР). Відтак саме "човникова" торгівля, якою вимушені економічними обставинами зайнялися мільйони найбільш підприємливих українців, сприяла перетворенню раніше забороненого "чорного" валютного ринку в дозволений. Однак це був неорганізований валютний ринок, який деякий час контролювали т.зв. рекетири, тобто карний елемент. Боротьба з цим явищем об’єктивно вимагала прийняття певних державних рішень, спрямованих на перетворення неорганізованого валютного ринку в організований, на якому українські резиденти (юридичні і фізичні особи) мали б можливість продавати українську та іноземну валюту з метою купівлі за неї потрібної їм валюти. Йдеться про цілком законно й організовано здійснювані валютні операції. Зрештою, йшлося про введення в країні внутрішньої конвертованості української валюти, принаймні, в галузі зовнішньої торгівлі, а в більш широкому сенсі – за поточними операціями. Прийняття Кабінетом Міністрів України Декрету "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" та офіційне приєднання України до статті VIII Статуту Міжнародного валютного фонду (МВФ) призвели до відмови від усіх обмежень на міжнародні платежі за поточними операціями. Згідно з цими правовими актами можливість брати участь у валютних операціях на внутрішньому ринку, тобто купівлі-продажу валюти, отримали разом із резидентами і нерезиденти. За умов досягнення вільної внутрішньої конвертованості української валюти (спочатку українського купоно-карбованця, а з 1996 р. – гривні) за поточними операціями особливого значення набрав її валютний (обмінний) курс, величина якого стала фактором першорядного значення для розвитку зовнішньої торгівлі України. Одним із важливих чинників, що визначають рівень валютного курсу, є маса іноземної валюти, насамперед, доларів США, що надходить на внутрішній валютний ринок переважно за рахунок зовнішньої торгівлі. Слід відзначити, що " в умовах валютної монополії курс карбованця фактично був тією 483
Розділ VІІ. Зовнішньоторговельні аспекти розвитку економіки
монопольною ціною, за якою держава купувала і продавала іноземну валюту і яка довільно визначалася державою, по суті, поза зв’язком із економічними параметрами, що впливають на величину валютного курсу" [22, с. 129]. Поряд з валютним курсом істотний вплив на зовнішню торгівлю здійснюють такі фінансові важелі, як митні платежі: мито, митні податки, митні збори, що діють на митній території України, а також її торговельних контрагентів, експортні субсидії, податкові пільги та кредитування вітчизняних експортерів. Наслідком зазначених змін у сфері зовнішньої торгівлі України в умовах запровадженої за рекомендаціями МВФ перехідної економічної моделі і під впливом відповідних перетворень у Російській Федерації та інших країнах СНД і Східної Європи народне господарство України опинилося в умовах різкої зміни цін на імпортовані та експортовані товари та послуги внаслідок переходу від внутрішньосоюзних до світових цін, а також падіння попиту на продукцію обробної промисловості. Це логічно витікало з того, що в умовах існування СРСР левова частка продукції України (84,2% у 1989 р.) споживалася союзними республіками за внутрішньосоюзними цінами та у плановому порядку. Розвал СРСР і лібералізація економічної діяльності зумовили необхідність переходу від внутрішньосоюзних цін до світових, що, в свою чергу, призвело до збільшення витрат на імпортовані товари, насамперед на енергоносії, та до зменшення надходжень за експортовані товари, а часом і взагалі неможливість їх реалізації на світовому ринку. Значне зменшення обсягів виробництва або й повне припинення функціонування багатьох підприємств змусило мільйони робітників зайнятися "човниковим" бізнесом. Тим самим досить велика частина трудових ресурсів України переорієнтувалася із сфери внутрішньоекономічної діяльності у сферу зовнішньоекономічну. Цьому сприяла й можливість вільного обміну української валюти на іноземну валюту, переважно на долари США. Зростання чисельності суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності було зумовлено також гострою платіжною кризою, що виникла у зв’язку з нестачею платіжних засобів, у першу чергу, готівки, довготривалими невиплатами заробітної плати тощо. 484
7.3. Валютно-фінансові чинники регулювання зовнішньої торгівлі
Наступною причиною посилення притоку іноземної валюти, переважно доларів США, стала інфляція, внаслідок якої поруч з функцією визначення вартості товарів і засобу платежу, ця валюта почала виконувати функції нагромадження, витіснивши національну валюту. Кінцевим результатом дії вищезазначених чинників став процес доларізації економіки України, який, згідно з думкою провідних вітчизняних і зарубіжних учених, характеризує використання іноземної валюти в якості законного засобу платежу у внутрішньому грошовому обігу країни паралельно з національною валютою [52, с. 405], [26, с. 5], або як використання у внутрішньому господарському обігу іноземної валюти чи активів, деномінованих в іноземній валюті, як засобу обігу, одиниці виміру та засобу заощадження [35, с. 213], [43, с. 55]. За визнаннями представників Національного банку України, в Україні обертається готівкою близько 10 млрд дол. США [49, с. 69], а за оцінкою експертів Державної податкової адміністрації України – приблизно 20 млрд дол. США. Гривнева ж готівка в чотири рази менше доларової. Щоквартально в країну ввозиться 200-300 млн дол. США [54, с. 49]. Згідно розрахунків С.С. Шумської за даними купівлі-продажу іноземної валюти за десять років, на початку 2003 р. обсяг іноземної валюти в грошовому обороті України становив від 4663 млн до 11636 млн дол. США [50, с. 311]. Слід також мати на увазі, що в іноземній валюті формується державний зовнішній борг і більша частина золотовалютних резервів країни. Формально вільний обмін української валюти на іноземну можливий тільки для поточних операцій і він не повинен розповсюджуватися на капітальні операції. Та, незважаючи на це, в дійсності і за допомогою поточних операцій у зовнішньоекономічній діяльності має місце великий відтік фінансових ресурсів з України. Теоретично це цілком природно, оскільки і при здійсненні поточних операцій за допомогою різних легальних і нелегальних схем і каналів отримані резидентами великі суми у іноземній валюті не повертаються в Україну, а залишаються за кордоном на рахунках їх власників. Тим самим за допомогою поточних операцій відбувається вивіз з України іноземної валюти, що мала надійти в Україну замість експортованих товарів і послуг, тобто вивіз із України капіталів. 485
Розділ VІІ. Зовнішньоторговельні аспекти розвитку економіки
Академік НАН України С.І. Пирожков, говорячи про чинник глобалізації в системі сучасних вимог до моделі української економіки, зазначає: "Вважаю, що одним із головних результатів глобалізації для наших країн є вивезення і приховування капіталу за рубежем… Згідно з оцінками експертів, на рахунках в іноземних банках, переважно в офшорних зонах, осіло близько 100 млрд дол. США, вивезених із країн СНД. Тобто глобалізація для нас пов’язана з такими проблемами, які ніяк не контролюються і яким не запобігають, зважаючи на необхідність захищати нашу слабку економічну систему" [36, с. 27-28]. Відсутність належного контролю й призвела до того, що нелегальний вивіз за кордон українських капіталів набрав масового, некерованого, а тому й небезпечного характеру. За одними експертними оцінками щорічно такий вивіз становить 3-5 млрд дол. США [17, с. 7], а за іншими – 2-3 млрд дол. США, а обсяг капіталу, вивезеного за кордон за роки незалежності, оцінюється приблизно в 30 млрд дол. США [53, с. 251]. З урахуванням викладеного вище можна зробити висновок, що як у теоретичному плані, так і з точки зору практики при проведенні поточних операцій, операцій з капіталом і фінансових операцій відбувається трансформація української валюти у іноземну і, навпаки, відповідно до обмінного курсу на момент їх здійснення. Причому характерним є те, що українська валюта практично не залишає Україну, тоді як іноземна, що обслуговує зовнішню торгівлю, весь час "курсує" між Україною та її контрагентами. Це відбувається за умов періодичного зниження обмінного курсу гривні. Тобто, входячи в економічний простір України, долари США кожного наступного разу фактично витісняє з нього все більшу кількість українських гривень. Відтак, вивільнені доларом США українські гривні посилюють тиск на валютному ринку і підвищують курс долара США. Отже об’єктивно відбувається зниження обмінного курсу української валюти. Та реальне співвідношення доларів США та грн відображає не обмінний курс, а паритет купівельної спроможності. Дійсно, обмінний курс будь-якої валюти встановлюється на валютному ринку як результат урівноваження попиту на неї і пропозиції. "Паритет купівельної спроможності – рівень обмінного 486
7.3. Валютно-фінансові чинники регулювання зовнішньої торгівлі
курсу валют, що вирівнює купівельну спроможність кожної з них" [16, с.390]. У нашому випадку паритет купівельної спроможності (ПКС) відбиває реальне співвідношення гривні та іноземної валюти, виходячи із співвідношення рівня цін в Україні і у США. Обмінний курс гривні до доларів США значно нижче ПКС. У 1993 р. середній офіційний курс національної валюти України до долару США становив 4539, а ПКС – лише 865 українських карбованців до 1 долара США, або у 5,2 раза вище офіційного. В 1997 р. офіційний курс гривні дорівнював 1,86 грн за 1 долар США, а ПКС – 53,2 коп. до 1 долара США, тобто у 3,5 раза вище офіційного [41, c. 31]. Зазначимо, що саме на цьому відрізку часу економіка України почала долати негативні тенденції, що склалися в ній на початку 90-х років, і досягла певних позитивних зрушень. У 2003 р. офіційний курс гривні становив 5,33 грн за 1 долар США, а ПКС (за розрахунками М. Меламеда) – 1 гривня до 1 долара США [27, с. 24-25], тобто у 5,33 раза перевищував офіційний валютний курс. Як відомо, у 1998 р. внаслідок кризи офіційний курс гривні упав майже вдвічі. Це автоматично призвело до збільшення розриву між валютним курсом (ВК) та ПКС гривні та долара США. На думку Ю.Ю. Гнєздовського, "Чим ближче співвідношення ВК/ПКС до одиниці, тим вище рівень економічного розвитку має країна і навпаки" [13, с. 61]. Наведені дані дозволяють зробити близький до вищевикладеного наступний гіпотетичний висновок: зменшення розриву між валютним курсом і ПКС гривні та долара США свідчить про те, що в країні спостерігається позитивний характер перебігу економічних процесів, а збільшення цього розриву, навпаки, свідчить про їх негативний характер, економічні умови торгівлі країни з провідними країнами світу погіршуються. Дійсно, за даними 2003 р. маємо, що якби 1 долар США зайшов на територію України і був обмінений на українську валюту за паритетом купівельної спроможності, тобто на 1 грн, то його власник одержав би за нього на українському ринку ту саму кількість товару, що і в США. Та в дійсності за 1 долар США він отримає 5,33 гривні і таким чином зможе вивезти з України за 1 долар у 5,33 раза більше товарів, ніж міг би купити їх у США. Якби за таких умов українська гривня мала можливість увійти у економічний простір США, тобто на її внутрішній ринок, то вона б 487
Розділ VІІ. Зовнішньоторговельні аспекти розвитку економіки
могла там купити у 5,33 разів менше товарів, ніж у себе вдома, на внутрішньому ринку України. Правда, при цьому слід мати на увазі те, що список товарів і послуг, що формують торговельний оборот між Україною та США, являє собою лише частину переліку того, що приймається при розрахунках паритету купівельної спроможності, і не враховуються транспортні витрати та існуючі торговельні бар’єри. Таким чином, збільшення співвідношення обмінного курсу і ПКС національної валюти та долара США призводить до негативних наслідків для України і фактично посилює нерівноправний характер торгівлі між нею і зовнішнім світом. Якщо викладене вище прийняти як цілком логічно обґрунтоване, то слід зробити висновок про те, що існування значної, тим більше, великої різниці між обмінним курсом і ПКС вимагає посилення державного контролю над зовнішньоекономічними процесами взагалі і валютного контролю і валютного регулювання зокрема. Разом з тим необхідно враховувати, що на характер державного контролю та регулювання зовнішньоекономічної діяльності має впливати завдання держави в обслуговуванні її зовнішнього боргу, зокрема – державного зовнішнього боргу. Особливість обслуговування зовнішнього боргу витікає із того, що воно відбувається шляхом повернення позичок в іноземній валюті (переважно у доларах США). Як відомо, відповідно до підписаної між Росією та Україною угодою щодо розподілу активів і боргів колишнього СРСР було прийнято нульовий варіант. Тобто Україна відмовилася від своєї частки активів в обмін на те, що Росія взяла на себе частку боргів України. Відтак, Україна як самостійна держава починала свою діяльність з нульовим значенням державного зовнішнього боргу. Та вже у 1993 р. державний зовнішній борг України становив 3,660 млрд дол. США і у 1998 р. досяг свого максимального значення у розмірі 14,172 млрд дол. США. В наступні роки спостерігається його зменшення і певна стабілізація на рівні 10-12 млрд дол. США [25, с. 121] [33, с. 4]. За деякими оцінками, зовнішній борг України в перспективі може зрости до 32-36 млрд дол. США [2, с. 185]. Логічним видається вважати, що в умовах падіння валютного курсу для України доцільним з’являється якнайскоріша виплата 488
7.3. Валютно-фінансові чинники регулювання зовнішньої торгівлі
державного зовнішнього боргу. Але такий висновок вірний за умов зовнішньої конвертованості гривні, коли гривню можна обміняти за валютним курсом за межами України, на валютних ринках зарубіжжя. Дійсно, суто формально здається економічно доцільним купити долари США на внутрішньому валютному ринку, коли курс гривні до долара США більш високий. Однак за зростання попиту на долари США їх курс автоматично підвищуватиметься, що призведе до зниження курсу гривні. Якби гривня була і зовнішньо конвертованою та котувалася на іноземних валютних ринках, то існувала б ймовірність при достатній величині попиту на неї, придбати там іноземну валюту для прискореної виплати державного зовнішнього боргу без порушення, або з невеликим порушенням існуючої рівноваги на внутрішньому валютному ринку, тобто без небезпеки зниження курсу гривні. Правда, така логіка дій передбачає наявність, з одного боку, високої конкурентоспроможності українських товарів і послуг, а з другого – відповідності структури їх пропозиції до структури світової торгівлі, а ще краще, до структури експорту розвинених країн. На жаль, і нині, і в найближчій перспективі не передбачається досягнення поряд із внутрішньою й зовнішньої конвертованості гривні. Тому проблему виплати державного зовнішнього боргу необхідно пов’язувати з надходженням в Україну іноземної валюти, переважно, за рахунок зовнішньої торгівлі. Поряд з обмінним курсом і ПКС гривні та долара США і розміром державного зовнішнього боргу, важливими для вироблення оптимальної валютної політики є чинник доларізації внутрішнього грошового обороту та використання іноземної валюти як значної частини золотовалютних резервів країни, що лежать в основі усієї вітчизняної валютно-фінансової системи. Вище наводилися дані про обсяги доларової готівки, що обертається в Україні. Ця доларова готівка за економічним змістом становить борг Федеральної резервної системи (ФРС) США тим, кому ця готівка належить. Очевидно, що ті, кому належить ця готівка, можуть поміняти свої доларові банкноти на гривні і тим самим їх боржником стає Національний банк України (НБУ), а не ФРС США. Доларові ж банкноти банківська система України могла б повернути своїм кредиторам, зробивши ФРС США їх боржником. 489
Розділ VІІ. Зовнішньоторговельні аспекти розвитку економіки
Однак міняти долари на гривні треба було б знову ж таки за обмінним курсом та емітувавши гривну. Згідно з існуючим порядком НБУ емітує гривні тільки в тому випадку, коли до його золотовалютних резервів надходять долари США або інша іноземна валюта. Тобто НБУ емітує гривні і купує за них певну суму доларів, які надходять до золотовалютних резервів країни. Це витікає з того, що українська гривня забезпечується, головним чином, саме долари США, які й становлять якірну валюту усієї валютно-фінансової системи України. При цьому необхідно відзначити, що доларова частина золотовалютних резервів України, як і Росії [14, с. 5], вкладається у низькопроцентні надійні західні цінні папери, або на депозитні рахунки надійних західних провідних банків, кредитуючи тим самим під мізерні проценти західну економіку. Слушною є думка заступника керівника апарату ради НБУ – керівника експертноаналітичного центру з питань грошово-кредитної політики Ради НБУ А.А. Гриценка: "Важливим фактором забезпечення грошової стабілізації було нарощування золотовалютних резервів. Вони зараз перевищують 7 млрд доларів. Та непокоїть процес девальвації долара, який призводить до втрат і населення, і суб’єктів господарювання, а також впливає на реальну цінність валютних резервів. Ми не повинні забувати, що міжнародні валютні резерви – це переважно безготівкова іноземна валюта у вигляді записів на рахунках у надійних іноземних банках або у цінних паперах. Тобто міжнародні валютні резерви – це, насамперед, інститут довіри, а потім все інше. Якщо, наприклад, Україна потрапить у ситуацію недовіри і постане питання про арешт її зарубіжних активів, то те, що уявлялось найнадійнішим резервом, може бути втрачено у першу чергу" [18, с. 46]. Тобто доцільним уявляється збільшення питомої ваги золота та інших дорогоцінних металів у складі міжнародних валютних резервів України. Згідно з опублікованими даними, однієї лише доларової готівки за межами США зараз обертається майже близько $400 млрд [31, с. 18]. Загальний обсяг доларів на світових фінансових ринках (у готівковій і безготівковій формах) оцінюється у $ 15 трлн. Виходячи з цього, А. Потапов підкреслює, що "інфляція 490
7.3. Валютно-фінансові чинники регулювання зовнішньої торгівлі
всередині США змушує всі інші країни, що зарезервували у себе долари, фактично сплачувати на користь Америки інфляційний відсоток за те, що вона користується їх безвідсотковим кредитом. Для США це є надзвичайно економічно ефективним, а девальвація американської валюти усього лише на 1% (з урахуванням доларової маси, що обертається за межами США), по суті, знімає з уряду США борг світовому співтовариству у розмірі 150 млрд дол." [38, с. 17-18]. Таким чином, проблема рівня обмінного курсу гривні носить комплексний характер. При цьому слід зважувати ще й на те, що за інших рівних умов зниження обмінного курсу гривні сприяє збільшенню експорту. Та у світлі вищевикладеного це збільшення експорту за умов збільшення розриву між обмінним курсом і ПКС гривні та долара США приведе до збільшення економічних збитків країни-експортеру. Правда, на думку Т. Вахненко, «попит на сировинні та напівсировинні товари українського експорту відзначається низькою еластичністю, а тому експорт слабо реагує на зміни валютного курсу; український експорт більшою мірою залежить від коливань зовнішнього попиту» [5, с. 29-30]. З валютним аспектом зовнішньої торгівлі тісно пов’язане таке важливе явище, як демпінг. Цей зв’язок проявляється у тому, що при більшому падінні курсу національної валюти порівняно із зменшенням її купівельної спроможності на внутрішньому ринку для експортерів утворюються можливості купити сировину, комплектуючі або товари за низькими внутрішніми цінами і реалізувати їх на міжнародних ринках за демпінговими цінами, отримуючи внаслідок цього курсовий прибуток. Зворотною стороною цього процесу є те, що вітчизняні товаровиробники втрачають можливість купувати необхідні їм сировину та напівфабрикати, що в масовому порядку спрямовуються за кордон, на зовнішній ринок. Тим самим підривається українське виробництво. Фінансовий аспект зовнішньої торгівлі пов’язаний із митним регулюванням, яке містить митний тариф, митні платежі і митні процедури. Правовою основою вітчизняної митної системи є Митний кодекс України [29] та Закон України "Про Єдиний митний тариф" [21].
491
Розділ VІІ. Зовнішньоторговельні аспекти розвитку економіки
У літературі відзначається, що "практично загальносвітовою є тенденція до зменшення рівнів тарифного захисту національної економіки" [51, с. 99]. Середня величина митних тарифів у середині 50-х років минулого століття в розвинених країнах світу досягла 33%, а в середині 90-х років – уже менше 5% [2, с. 13; 55, с. 119]. Очевидно, що ця тенденція зменшує не лише захист національної економіки, а й одночасно величину фінансових надходжень до бюджету країни. Нині ставка імпортного мита великою мірою залежить від ступеня обробки продукції (сировина, напівфабрикати і комплектуючі, готові вироби). Причому із зростанням підвищуються й ставки мита (імпорт сировини та матеріалів–0-5%; напівфабрикатів і комплектуючих–5-15%; готових виробів–1530%) [1, с. 44]. В основі процесу зміни величини митних тарифів лежить прийнята на державному рівні стратегія національного регулювання зовнішньої торгівлі, що ґрунтується на двох ключових принципах: протекціонізмі та вільній торгівлі. Саме тариф і забезпечує протекціонізм у зовнішньоекономічній діяльності. У літературі зазначається, що: "Поняття "митні платежі" значно ширше, ніж поняття "мито ". Дійсно, до митних платежів, крім власне митна, відносяться також НДС, акцизи, різні види митних зборів (за митне оформлення, за збереження товарів, за митне супроводження) і сплат (за інформування і консультування, за прийняття попередніх рішень, за участь у митних аукціонах) та ін., Що ж до митно-тарифних правовідносин, то вони виникають тільки у зв’язку із сплатою ввізного (імпортного) та вивізного (експортного) мита" [28, с. 6]. Фінансовий аспект зовнішньої торгівлі проявляється також у експортних субсидіях, податкових пільгах і кредитуванні експортерів. Таким чином, митні платежі включають у себе мито, митні податки, митні збори. Митом обкладаються всі товари–імпортовані, експортовані і транзитні. Митні податки посилюють або компенсують недостатній вплив мита на інтенсивність зовнішньоторговельних зв’язків, причому в основі прикордонного податкового режиму лежить "принцип призначення", тобто експортні товари звільняються від сплати цього податку у країні походження, а обкладаються ним у країні
492
7.3. Валютно-фінансові чинники регулювання зовнішньої торгівлі
призначення. Митні збори пов’язані з виконанням певних операцій на кордоні. Обкладання податками зовнішньоекономічних операцій виявляється важливим інструментом не тільки їх регулювання, але й забезпечує значні надходження до державного бюджету. Так, податки на імпорт складають орієнтовно 15-17% загальної суми доходів консолідованого і 20-23% державного бюджету України. Причому найбільш значущим серед імпортних податків для економіки України є податок на додану вартість (ПДВ) з операцій по ввезенню на територію України товарів (робот, послуг). Про це свідчать дані табл. 7.4. Таблиця 7.4 Питома вага податків на імпорт у ВВП і доходах бюджету України 2001 ВВП Усього податків на імпорт 2,9 ПДВ із увезених на територію України товарів 1,8 (робот, послуг) Акциз із увезених на територію України товарів 0,2 Увізне мито 0,9 Доходи зведеного бюджету України Усього податків на імпорт 10,9 ПДВ із увезених на територію України товарів 6,9 (робот, послуг) Акциз із увезених на територію України товарів 0,8 Увізне мито 3,2 Доходи державного бюджету України Усього податків на імпорт 20,1 ПДВ із увезених на територію України товарів 12,7 (робот, послуг) Акциз із увезених на територію України товарів 1,5 Увізне мито 5,9 Джерело: [19, c. 28]. (відсотків) 2002 2003 4,1 3,0 0,2 1,0 15,1 10,8 0,8 3,5 20,5 14,7 1,1 4,7 4,9 3,6 0,2 1,1 17,4 12,6 0,8 4,0 23,7 17,2 1,1 5,4
493
Розділ VІІ. Зовнішньоторговельні аспекти розвитку економіки
Із наведених даних видно, що увізне мито з усіх податків на імпорт відіграє менше значення, ніж ПДВ. У світлі цього слушною є думка академіка НАН України В.М. Гейця про те, що: "Україна, як і ряд інших східноєвропейських країн, помітно знизила рівень захисту своєї економіки, що, на нашу думку, було достатньо серйозною помилкою" [12, с. 20]. Слід зазначити, що операції експорту товарів (робіт, послуг) обкладаються ПДВ за нульовою ставкою. Такий режим передбачає компенсацію з бюджету сум податку, сплаченого підприємствомекспортером своїм постачальникам в ціні придбаних товарів (робіт, послуг). У науковій літературі зазначається, що питання бюджетної компенсації ПДВ в Україні на сьогоднішній день є найбільш проблематичні для всієї системи податково-бюджетних відносин, а рішення проблеми зростання бюджетної заборгованості з компенсації цього податку відноситься до найбільш актуальних задач у галузі державних фінансів [19, с. 29]. Усі вищерозглянуті платежі стягуються на митній території України з суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності незалежно від того, є вони резидентами чи ні. Основною їх функцією є стимулювання споживання продукції власного виробництва, а не імпорту, збільшення експорту і одержання бюджетом максимальних надходжень. Інші фінансові важелі – експортні субсидії, податкові пільги і кредитування експортерів, спрямовані на посилення позиції товаровиробників, що знаходяться на території України, на світовому ринку. В літературі зазначається, що всі ці фінансові підойми впливають на ціну імпортованого чи експортованого товару і роблять його менш або більш конкурентоспроможним. Та, з нашої точки зору, це твердження не може носити абсолютного характеру. Його спростовують як теоретичні міркування [42, с. 168173], так і практика укладання міжнародних контрактів. Дійсно, міжнародні контракти укладаються з орієнтацією на світові ціни. "Світова ціна (ціна певного виду продукції чи послуг, на основі якої реалізується значний обсяг певної продукції в міжнародній торгівлі з платежами у вільно конвертованій валюті), як правило, обслуговує великі контракти між незалежними одна від одної інонаціональними фірмами. Угоди на основі світових цін здійснюються регулярно на типових для більшості ринків засадах" 494
7.3. Валютно-фінансові чинники регулювання зовнішньої торгівлі
[34, с. 476]. Як правило, валютою визначення ціни контракту виступає долар США. Звідси очевидно, що при зміні валютного курсу гривні ціна в гривнях змінюється відповідним чином. І якщо, наприклад, курс гривні щодо долара США, у якому визначена ціна 1 т нафти, упав, то на українському ринку при стабільності світової ціна 1 т нафти підвищиться. Тобто український покупець нафти змушений буде продавати її на внутрішньому ринку за більш високою ціною в гривнях, ніж до падіння курсу гривні. Надія на те, що у наступному контракті, за тих же інших умов, постачальник нафти дасть згоду зменшити ціну контракту порівняно зі світовою, щоб відновити на українському ринку стару ціну 1 т нафти, є нереальною. Розглянемо випадок, коли при покупці нафти за світовою ціною курс гривні щодо долару США не змінюється, але збільшується митний податок. Можна допустити, що при цьому ціна 1 т нафти на українському ринку залишиться тією ж, але імпортер буде змушений заплатити більшу суму грошей до бюджету. Якщо ж митний податок зменшиться, то імпортер заплатить до бюджету меншу суму грошей. Надіятися при цьому на те, що на цю суму грошей він зменшить обсяг виручки, тобто ціну 1 т нафти, виглядає не реальним. Разом з тим проблема цін у міжнародних контрактах опосередковано зв’язана зі змінами митного податку. Цей опосередкований зв’язок витікає з того, що зміна митного податку викликає зміну і у прибутках суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності і тим самим впливає на їх підприємницьку активність, яка може приводити до зміни обсягів поставок товарів та послуг. Тобто під впливом дії фінансових важелів може змінитися співвідношення попиту і пропозиції, що, у свою чергу, може привести до відхилення контрактної ціни від світової. Та все ж треба не забувати, що: "Рівень ціни товару–це основне питання зовнішньоторгової угоди. Контрактна ціна має базуватися на рівні світової ціни…Але відомості про рівень контрактних цін є, як правило, предметом комерційної таємниці…Навіть якщо відомості про укладені контракти і публікуються у різних економічних і галузевих виданнях, то, як правило, без зазначення багатьох суттєвих умов контракту, якісних показників, умов платежу тощо, що, зрозуміло, знижує цінність такої інформації" [24, с. 169-170]. 495
Розділ VІІ. Зовнішньоторговельні аспекти розвитку економіки
Вищевикладені міркування можна проілюструвати на прикладі проблеми створення зони вільної торгівлі в межах Єдиного економічного простору (ЄЕП). Згідно з думкою багатьох українських політиків і науковців, каменем спотикання в цій проблемі було те, що у торгівлі з державами СНД Росія застосовувала принцип стягнення ПДВ за країною походження: гроші залишалися у бюджеті тієї країни, у якій було вироблено товар [56, с. 720], тобто ввела митний прикордонний податок у вигляді експортного ПДВ, що не відповідало поширеній у світі практиці застосування нульової ставки ПДВ на експортну продукцію. Тим самим Росія завищувала ціни на свій енергетичний експорт до цих країн, і відміна цього податку автоматично призведе до зниження цін, за якими країни СНД зможуть покупати ці товари у Росії. Отже, сума податку, яка надходила до бюджету Росії, автоматично переадресується до країн-контрагентів. На заключній стадії утворення ЄЕП Росія погодилася відмінити експортний ПДВ на енергоресурси, що експортуватимуться до України, Білорусі та Казахстану. Тепер наступає "момент істини": те, що бюджет Росії втратить від цієї відмови, ні у кого не викликає сумніву. А чи отримає додаткові надходження від цього бюджет України? Як зазначив президент нафтової компанії "Альянс-Україна" П. Мирошников, відміна російського ПДВ на експорт нафти не змінить ситуацію на ринку нафтопродуктів України [30, с. 8]. "Нафта особливий товар, – підкреслює І. Бураковський, співдиректор Інституту економічних досліджень і політичних консультацій, – на який завжди існує попит. Тому я не бачу мотивів для російських компаній зменшувати ціну на цей товар після введення нульової ставки ПДВ. Крім того, в Україні виникає "спокуса" ввести ПДВ на імпортовану нафту, який сьогодні стягується за нульовою ставкою "[23, с. 8-9]. Ці висловлювання підтверджують слушність наших міркувань щодо впливу фінансових важелів на ціну у зовнішньоторговельних угодах. Остаточний висновок дозволить зробити подальший хід розглядуваних подій. Вплив валютно-фінансових важелів на розвиток зовнішньої торгівлі України відбувається за умов фінансової глобалізації, посилення ролі міжнародних фінансових організацій. Причому, на 496
7.3. Валютно-фінансові чинники регулювання зовнішньої торгівлі
думку В.М. Шумілова: "центральною регулюючою ланкою міжнародної торговельної системи стає багатостороння (по суті, універсальна) Світова організація торгівлі – свого роду світове міністерство торгівлі… У рамках СОТ виробляється та визріває методологія наддержавного регулювання міжнародного ринку" [55, с. 108]. Цю думку поділяє і академік НАНУ В.М. Геєць: "Аналізуючи процеси глобалізованого характеру в економічній сфері, можна виділити багато складових, за якими їх можна простежити. Разом з тим далі зупинимося тільки на деяких, які дають змогу бачити і впевнитися в їх наявності. Найбільш характерним є аналіз взаємодії процесу розвитку світової торгівлі і, відповідно, прообразу елементу майбутнього "світового уряду", представленого міжнародними організаціями, що регулюють економічну діяльність і є досить впливовими. Мова в цьому випадку йде про Світову організацію торгівлі (СОТ), основним завданням якої є розробка та реалізація режиму найбільшого сприяння торгівлі" [40, с. 7-8]. Б.М. Соколін вважає, що: "крім ООН існують і інші організації, що можна розглядати в якості частин чи, якщо завгодно, міністерств світового уряду. Так, наприклад, Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) – прообраз світового міністерства охорони здоров’я, Міжнародна комісія з сільського господарства (ФАО) – міністерства землеробства і сільського господарства, Міжнародний валютний фонд (МВФ) – міністерства фінансів, комісія ООН з промислового розвитку (ЮНІДО) – міністерства промисловості, Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) – центрального банку, Світова організація торгівлі (СОТ) – міністерства торгівлі. Безперечно, всі ці структури ще не мають закінченого вигляду й не є повноцінними з точки зору управління, та вони можуть набути закінченого вигляду і стати готовими до повномасштабного виконання управлінських функцій в дуже короткий термін…Поки ж ці структури забезпечують рішення задачі поглинання. Саме з їх допомогою Заходу удається перерозподіляти ресурси як природні, так і фінансові, і інтелектуальні у тільки для нього вигідних цілях і інтересах…Ключовими органами тут являються МВФ, МБРР і СОТ" [44, с. 107]. МБРР разом з МВФ і будуть розв’язувати на найвищому рівні валютно-фінансові проблеми світової торгівлі,
497
Розділ VІІ. Зовнішньоторговельні аспекти розвитку економіки
впливаючи тим самим і на розвиток зовнішньої торгівлі нашої країни. З вступом України до СОТ вплив міжнародних організацій на її зовнішню торгівлю посилиться. При цьому, на нашу думку, загостриться проблема співвідношення відкритості українського ринку і захисту власного товаровиробника, лібералізації та протекціонізму [15]. Першорядного значення при цьому набуде проблема підвищення конкурентоздатності вітчизняної продукції і боротьба з нерівноправними умовами торгівлі, що сприяють експлуатації економіки України розвиненими країнами світу. Тому логічно, з нашої точки зору, стверджувати, що важливою складовою заходів, спрямованих на підвищення ефективності зовнішньої торгівлі як ресурсу економічного розвитку України, має бути моніторинг співвідношення офіційного обмінного курсу і ПКС гривні та долара США. У разі погіршення цього співвідношення, що може призвести до значних економічних утрат України у зовнішній торгівлі, держава повинна певним чином реагувати за допомогою відповідних дій у сфері валютного регулювання. Тобто функція валютного контролю і валютного регулювання і в умовах лібералізованої зовнішньоторговельної політики повинна зберігатися і за певних обставин навіть посилюватися. Незадовільна структура українського експорту також вимагає певних змін у його тарифному регулюванні. На нашу думку, держава повинна, перш за все, розробити чітку промислову політику із зазначенням галузей світової спеціалізації своєї економіки і, виходячи з неї, установити таку систему тарифного регулювання експорту та імпорту товарів та послуг, яка сприяла би зменшенню вивозу сировини та напівсировини з України і збільшенню вивозу високотехнологічної продукції своєї спеціалізації і ввозу іншої високотехнологічної продукції. Очевидно, що розглянуті валютно-фінансові аспекти зовнішньої торгівлі як ресурсу економічного розвитку України вимагають від керівництва держави узгодження своїх дій у сфері фінансів і реальної економіки з тими рішеннями, що будуть прийматися на рівні світових організацій, зокрема, СОТ, МВФ і МБРР.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Валютно-фінансові чинники регулювання зовнішньої торгівлі» з дисципліни «Економічний розвиток України: інституціональне та ресурсне забезпечення»
