Напрями організаційноінституціональних перетворень в економіці
Системна трансформація української економіки на інноваційних засадах є неодмінною умовою її зростання. Важливою складовою такої перебудови має стати розвиток організаційно-інституціональних форм. Під останніми розуміються форми об’єднання людей для спільної діяльності в межах певної структури та певного інституціонального середовища. Саме недооцінка організаційно-інституціонального чинника є одним із основних недоліків економічної політики, що здійснювалась. Недостатня увага завданням, шляхам та методам інституціональних змін на мікрорівні приділяється і в сучасних стратегічних розробках на перспективу. В той же час у 90-і роки на Заході посилилося значення мікроекономічних чинників конкурентоспроможності, внесок яких у світове економічне зростання оцінюється у 55 % [73, c. 54]. Конкурентоспроможність на мікрорівні визначається двома групами чинників: рівнем розвитку національних компаній (їх корпоративною стратегією та практикою), а також якістю підприємницького середовища. Як підкреслює Т.Еггертссон, організації та інститути не є інваріантними чинниками. Вони змінюються у часі та в залежності від розташування, політичного устрою та структури прав власності, від технологій, що застосовуються, та фізичних характеристик ресурсів, товарів, послуг, що є предметом обміну [133, c. 12]. Оновлення організаційних структур відповідно до завдань економічного розвитку передбачає створення відповідних інституціональних основ. Д. Норт вважає, що "те, як організації виникають і розвиваються, в основному визначається інституціональною основою" [93, c. 13]. Головна роль інституцій у суспільстві полягає у тому, щоб зменшити невизначеність шляхом встановлення постійної взаємодії між людьми. В умовах України раптова зміна соціально-економічного устрою без створення відповідної системи інституціональних основ ускладнила розвиток позитивних економічних процесів, призвела до необґрунтованого руйнування багатьох ланок суспільного відтворення, до неефективного використання матеріальних, 68
1.6. Напрями організаційно-інституціональних перетворень в економіці
фінансових і людських ресурсів. Інституції, за Д. Нортом, визначають можливості в суспільстві. Організації створюються для того, щоб використати ці можливості. У свою чергу, вони впливають на інституціональну основу. Відповідно до еволюції організацій, змінюються інституції. Саме остаточний шлях інституціональної зміни формується завдяки "замиканню" внаслідок симбіозного взаємозв’язку між інституціями та організаціями, що розвинулися під впливом структури стимулів, створених інституціями [93, c. 16]. У багатьох країнах (насамперед, у пострадянських) інституціональні зміни сприяють в основному діяльності, спрямованій на перерозподіл благ, а не на їх виробництво, на створення монополій, а не умов для конкуренції, на обмеження можливостей, а не на їх розширення. Організації, що розвиваються на такій інституціональній основі, не є продуктивними для суспільства, що робить інституціональну основу ще менш спонукальною до продуктивної діяльності. Нечітко визначені або неефективні права власності рідко сприяють інвестиціям, що спрямовуються на впровадження ефективних технологій та збільшують продуктивність виробництва, не передбачають довготермінових угод, необхідних для забезпечення прогресивних змін в економіці. Інституціональна основа визначає, за словами Д.Норта, "максимізаційні можливості" для організацій, тобто можливості одержання максимальних результатів. Для ефективної організації важливими будуть правила, що заохочуватимуть до інновацій, до розвитку. Конкуренція, децентралізоване вироблення рішень, чітко сформульовані договори про право власності, закон про банкрутство – суттєві передумови ефективної організації. Ефективна структура правил не лише сприяє досягненню успіхів, а й також обмежує можливості на виживання "погано пристосованих частин організаційної структури, а це означає, що ефективні правила зупинятимуть невдалі починання і сприятимуть вдалим" [93, c. 105-106]. Все більшу актуальність набувають проблеми конкурентоспроможності економіки країни, захисту національних інтересів, якості економічного зростання, безпеки держави в глобальному середовищі. Саме глобалізацію світової економіки, 69
Розділ І. Формування сучасного інституціонального середовища в економіці
зростання ролі глобальної конкуренції слід віднести до основних чинників, що мають визначати організаційний розвиток економіки України. З урахуванням загальносвітових критеріїв оцінки сучасного стану національної економіки та тенденцій побудови організаційних структур має відбуватись формування системи інституціональних регуляторів організаційних перетворень. Організаційні перетворення мають сприяти докорінній структурній і технологічній перебудові, переміщенню доходів із низькотехнологічних виробництв у високотехнологічні, створенню нових типів підприємств. Реалізація цих завдань вимагає проведення цілеспрямованої державної політики, побудови відповідного нормативно-правового поля, оскільки в режимі ринкового саморегулювання означені питання не зможуть бути вирішені своєчасно. Потрібна розробка довгострокової стратегії організаційно-інституціонального розвитку, що б відповідала прогресивним світовим тенденціям з урахуванням поетапної їх адаптації до конкретних національних умов. У зв’язку з цим необхідним є визначення та аналіз цих тенденцій. Провідною організаційною ланкою сучасної світової економіки є високоцентралізовані та інтегровані структури, що утворилися внаслідок інтенсивного розвитку інтеграційних процесів, які охопили не лише окремі фірми, сфери економічної діяльності, а й різні країни. Транснаціональні корпорації (ТНК) стали основними центрами досліджень і впровадження інновацій та маркетингу і поставок. У них створюється основна частина доданої вартості. ТНК мають досить загальну внутрішню ієрархічну структуру. Чим нижчий рівень в ієрархії підприємницької мережі ТНК, тим нижча частка у новоствореній вартості, тим нижчий прибуток. Без орієнтації на створення національних інтегрованих структур, здатних ефективно функціонувати в умовах загострення міжнародної технологічної конкуренції, виникає загроза перетворення вітчизняних підприємств у периферійні виробничі потужності для обслуговування великих міжнародних підприємницьких альянсів, що негативно відіб’ється на економічному розвитку країни та національних інтересах. У сучасних умовах глобальна конкуренція відбувається як між країнами, так і між транснаціональними відтворювальними системами. Кожна із таких систем об’єднує, з одного боку, 70
1.6. Напрями організаційно-інституціональних перетворень в економіці
національні системи освіти населення, нагромадження капіталу, організації науки відповідних країн, а, з іншого – виробничопідприємницькі та фінансові структури, що працюють на світовому ринку. Саме вони формують ядро світової економічної системи, що концентрує інтелектуальний, науково-технічний та фінансовий потенціали. Валовий внутрішній світовий продукт нині становить приблизно 30 трлн дол. США, а інтернаціоналізована частина світової економіки – близько 13 трлн дол. США, тобто рівень глобалізації світової економіки наближається до половини загальносвітового ВВП [83, c. 43]. Інтеграційні тенденції знаходять свій прояв у процесах злиття та поглинань. У світовій економіці ці процеси відбуваються, насамперед, у таких галузях, як телекомунікації, виробництво комп’ютерів і програмне забезпечення, електроніка, фінансова сфера, хімічна промисловість, видобування нафти та природного газу, фармацевтична, аерокосмічна [78, c. 272]. Кількість міжнародних операцій щодо злиття та поглинань зросла з 151 у 1990 р. до 1144 у 2000 р. [54, c. 43]. Спроби перешкодити, наприклад, з боку Європейської комісії, злиттям і поглинанням все частіше не досягають своєї мети через їх економічну недоцільність в умовах загострення конкуренції між провідними ТНК світу [126, c. 36]. З цих позицій концентрацію та централізацію національного капіталу, утвердження потужних господарських утворень слід віднести до пріоритетних напрямів організаційної перебудови економіки України. Під впливом розвитку інформаційної структури, ускладнення характеристик попиту та необхідності забезпечення відповідності пропозиції попиту щодо кількості та якості змінюється вся система маркетингу. Визначальними стають персоніфікація товарів і послуг, коли споживач та його замовлення впливають на характеристики продукції. У зв’язку з цим відбувається реструктуризація багатьох диверсифікованих компаній у напрямку посилення спеціалізації та концентрації на профілюючих галузях діяльності. Таким чином, якщо нещодавно диверсифікація та створення на цій основі багатогалузевих холдингів і конгломератів оцінювались як важливі важелі підвищення ефективності діяльності компаній, то в сучасних умовах ефективнішою стратегією стає дедиверсифікація (спеціалізація) компаній. 71
Розділ І. Формування сучасного інституціонального середовища в економіці
З початку 1990-х років на світових ринках поступово стали домінувати компанії, орієнтовані на стратегію досягнення ефекту економії на масштабі використання ключових ресурсів фірми [113, с. 132]. Ця стратегія характеризується досягненням значних обсягів виробництва товарів і послуг у межах відносно вузького асортименту, а також відмовою від непрофільних видів діяльності, не пов’язаних із застосуванням ключових ресурсів, ціновою конкуренцією, використанням, головним чином, ринкових механізмів взаємодії компаній. Б. Гейтс підкреслює, що "компанії, які не зможуть досягти ефективного масштабу, будуть поглинуті більш великими компаніями" [113, с. 134]. Найбільше поширилась модель досягнення ефекту економії на масштабі використання ключових ресурсів у США та Великобританії. Це зумовлено, головним чином, посиленою ринковою орієнтацією в цих країнах і зосередженням винятково на фінансовому ефекті економічної діяльності. До тенденцій, що набирають поширення в ХХІ столітті, слід віднести застосування такої нової господарської форми, як сіткова. Поява сіткових організаційних структур зумовлена тенденціями розвитку інформаційних і комунікаційних технологій та їх впливом на ринкову поведінку господарських суб’єктів. На відміну від спрощеного розуміння процесу взаємодії фірм як двосторонньої торгівлі контрагентів, що повторюється, нове поняття – система взаємодії – враховує сучасні тенденції взаємовідносин фірм [112, c. 77]. Система взаємодії підприємств передбачає заходи по встановленню, розвитку та підтримці різного роду обміну між сторонами (інформаційного, управлінського, ресурсного тощо), що не завжди можуть бути ринковими трансакціями в їх чистому вигляді. Найбільш поширеним видом організації систем взаємодії є різноманітні форми договірних відносин, серед яких перевага віддається довгостроковим контрактам. Контрактні взаємодії часто трансформуються в неформальні, тому що більшість керівників підприємств вважають правові заходи впливу на контрагента менш ефективними. Формування сіткових структур свідчить про виникнення сіткової економіки, яку можна назвати і інформаційною, і високотехнологічною [46, c. 86]. У межах нової господарської 72
1.6. Напрями організаційно-інституціональних перетворень в економіці
форми домінують прямі сіткові ефекти, зумовлені системою взаємодії, де має місце організація спільного планування, удосконалення інформаційних процесів. Принципово нові явища у поведінці фірм, що призводять до сіткових ефектів, зумовлених особливостями розвитку сучасної економіки, де виробництво та розподіл товарів і послуг відбуваються у межах сіток або стратегічних альянсів компаній, знайшли відображення у нових теоріях фірми. У сучасних економічних розробках спостерігаються спроби синтезувати дві головні концепції – технологічну, що є основою класичної та неокласичної теорій, та інституціональну. Це зумовлено, по-перше, тим, що в контексті глобалізації ці концепції самі по собі не враховують всі ці явища. Відносно функціонування транснаціональних компаній навіть розглядається питання про зникнення фірми як такої. Адже ці компанії є особливими утвореннями глобалізованої ринкової економіки, на які впливають обмеження двох типів – технологічні та інституціональні. Подруге, саме синтез технологічної та інституціональної концепцій дозволяє дослідити сіткові ефекти, сіткові структури. Формування сіткових структур шляхом інтеграції традиційних фірм у сітки набирає такого поширення, що деякими дослідниками ставиться питання взагалі про зникнення і фірми, і ринку [110, c. 62]. Отже, до сучасних загальносвітових тенденцій організаційних змін слід віднести: утворення висококонцентрованих і інтегрованих структур; поширення процесів дедиверсифікації компаній; орієнтацію на стратегію досягнення ефекту економії на масштабі використання ключових ресурсів фірми; запровадження сіткової організації бізнесу. Організаційна будова України має втілити загальносвітові принципи, оскільки вона об’єктивно задіяна у процеси глобалізації, що розгортаються і безпосередньо впливають на неї та її майбутнє. Інтеграція економіки України до європейської і світової економічної системи, безперечно, супроводжуватиметься посиленням конкуренції вітчизняних підприємств з іноземними компаніями. Для забезпечення захисту національних інтересів потрібне створення відповідних формувань вітчизняних товаровиробників, що здатні б були ефективно функціонувати в умовах загострення міжнародної конкуренції.
73
Розділ І. Формування сучасного інституціонального середовища в економіці
Вітчизняні бізнес-групи в Україні далеко не повною мірою відповідають загальносвітовим тенденціям організаційного розвитку, вирішенню питань підвищення конкурентоспроможності національної економіки, інтересам суспільства. Поширеним явищем на сучасному етапі розвитку українського підприємництва є надмірна диверсифікація бізнесу. Серед напрямів діяльності одного угруповання є підприємства різних галузей. Наприклад, в групі "Брінкфорд" - таких, як нафтодобувної, суднобудівної, верстатобудівної, виробництва будівельних матеріалів, машинобудування, будівництва, а також банки [119]. Під контролем групи "Індустріальний союз Донбасу" перебувають металургійні, машинобудівні, аграрні підприємства, шахти, виробництво труб тощо [77]. Така структура фінансовопромислових груп (ФПГ) зумовлена, насамперед, особливостями приватизації в Україні і є наслідком хаотичного, еклектичного набуття власності протягом трансфомаційного періоду. Багато підприємств з одного технологічного ланцюжка потрапили під контроль різних власників. З точки зору формування реальних полюсів контролю в об’єднаннях продовжується процес концентрації важелів влади і управління бізнесом (не обов’язково на засадах володіння акціями) у вузьких груп партнерів – реальних власників. Має місце як явний, так і закамуфльований процес концентрації власності. Більшість груп має авторитарний характер і спрямована на збереження та збагачення. Вважається, що основою економіки країн СНД стали кланово-корпоративні (номенклатурно-олігархічні і часто полукримінальні) структури, що мають вигляд "звичайних" корпорацій, але, по суті, є складними перехідними формами, що включають не лише відносини акціонерного капіталу та найманої праці, а й складні механізми особистої залежності та неекономічного примусу [45, c. 43]. Невизначена корпоративна стратегія не забезпечує ефективного саморозвитку груп, не відповідає завданням переходу до інноваційної моделі економіки. Все більш нагальним стає питання модернізації існуючих ФПГ на засадах запровадження сучасних прогресивних методів організації та управління. Так, охоплення суб’єктами господарювання багатьох галузей перешкоджає їм орієнтуватись на сучасні ефективні моделі 74
1.6. Напрями організаційно-інституціональних перетворень в економіці
поведінки. Високий рівень диверсифікації південно-корейських фінансових груп став однією з причин економічної кризи в країні, що розгорнулась у 1997 р. Необхідним з позицій інноваційного розвитку економіки є перехід від відносно аморфних утворень типу конгломератів до більш однорідних структур із чіткими організаційно-правовими обмеженнями. У провідних бізнес-групах України вже відбуваються зміни, що свідчать про усвідомлення необхідності запровадження корпоративних стратегій, які відповідають сучасним світовим тенденціям організаційного розвитку. Так, менеджерами та власниками бізнес-групи "Інтерпайп" вважається необхідним з метою реалізації подальших планів виділення профільного бізнесу (або декількох напрямів в доволі розрізненому пакеті активів групи) [49, c. 2]. Для з’ясування особливостей українських ФПГ, що склались, їх сутності та тенденцій розвитку необхідним є застосування інституціонального аналізу. Використання інституціонального підходу як комплексного, що охоплює різноманітні явища, дозволить висвітлити реальні механізми, що призвели до виникнення ФПГ та зумовлюють специфіку еволюції. Саме с позицій інституціонального аналізу можуть бути розроблені заходи щодо активізації функцій органів державного управління, спрямованих на підвищення ефективності діяльності ФПГ та зростання конкурентоспроможності національної економіки на цих засадах. Особливо небезпечними для суспільства є процеси, що можна назвати "приватизацією" держави, тобто підпорядкування державних органів корпоративно-приватним інтересам. Орієнтація реформ на ринкові цілі за збереження (якщо не за формою, то за змістом) старої державної машини призвела до комерціалізації та приватизації державних функцій, пов’язаних з виробництвом та розподілом суспільних благ [100, с. 8; 136, c. 17-18]. Бюрократизація реформ зумовила появу багатьох її сучасних рис та особливостей. Державні органи втратили такий важливий атрибут, як загальність функцій та інститутів. Інститути держави звелись до становища рідкісного економічного ресурсу, що став об’єктом міжкланової конкуренції. Це, насамперед, стосується процесів приватизації і пільгового оподаткування. Ірраціональна, з 75
Розділ І. Формування сучасного інституціонального середовища в економіці
точки зору суспільства, економічна політика держави насправді відбивала цілеспрямовані інтереси регіональних і міжрегіональних кланів і груп, які мали безпосереднє представництво своїх інтересів у державних органах. Під впливом бюрократії у корупційному полі визначались дозволені форми діяльності і межі зростання. За відсутності легітимного захисту такий тип взаємодії бюрократії та приватного капіталу зумовив форми його укрупнення шляхом консолідації навколо регіональних центрів влади. Як вважає О.Пасхавер, так утворилися промислово-фінансові політичні групи – "регіональні клани". Питання подальшого розвитку ФПГ потребують подолання непрозорості в їх діяльності, налагодження нових форм взаємовідносин із державою, становлення ефективної системи корпоративних взаємовідносин. Важливою для визначення шляхів підвищення ефективності трансформаційних процесів в економіці є оцінка впливу концентрації прав власності на можливості економічного зростання в перехідних умовах. Заслуговують на увагу висновки, що містяться у доповіді, підготовленій групою співробітників Світового банку щодо концентрації власності і контролю в російській економіці [116, c. 4-35]. Як показали спеціально проведені дослідження, найбільший контроль з боку представників великого бізнесу (або фінансово-промислових груп, що контролюються особами, які можна було визначити) спостерігається у промисловості, де ФПГ контролюють 38,8 % обсягів продажу. Одним із питань, які досліджувались Світовим банком, було встановлення зв’язку між концентрацією прав власності і можливістю одержання привілеїв з боку державних інституцій та органів влади, тобто впливу певних найбільших груп на формування федеральної економічної політики. Було виявлено, що політичний вплив забезпечує суттєві вигоди великим приватним власникам, а залежна поведінка законодавців негативно відбивається на діяльності підприємств, які не мають політичного впливу. Надання підприємствам-"захоплювачам" держави інституціональних переваг у короткотерміновому періоді може забезпечити загальне збільшення обсягу валового регіонального продукту. Як показали дослідження, таке зростання не буде 76
1.6. Напрями організаційно-інституціональних перетворень в економіці
стійким, тому що "захоплення держави" негативно впливає на іншу економіку. Проблема полягає у тому, як використовувати переваги концентрації власності для стимулювання економічного зростання і разом з тим як усунути негативні наслідки використання влади у власних інтересах з метою недопущення, за словами А. Сміта, "зговору проти суспільного блага". Отже, в Україні відбувається процес становлення нових організаційних структур – різного роду інтегрованих об’єднань, що в цілому відповідає загальносвітовим тенденціям розвитку великого бізнесу. Інтегровані форми господарювання утворюються в основному спонтанно, незважаючи на всілякі існуючі перешкоди, пов’язані з перехідним станом національної економіки. У той же час формування нових організаційних структур ускладнюється обставинами правового, кон’юнктурного і концептуального характеру. Серед них протиріччя загальнодержавних і приватних інтересів, відсутність необхідної єдності зусиль окремих відомств; відсутність належної нормативно-законодавчої бази; відсутність необхідних методичних розробок забезпечення ефективної взаємодії підприємств, що об’єднуються; недоліки в грошовокредитній та податковій системі; наявність кризових та інерційних явищ тощо. Для розвитку ефективних організаційних структур важливим є формування відповідного підприємницького середовища. За даними Світового банку, для створення нової компанії в одній із розвинених країн потрібно виконати в середньому 6 процедур, що займе близько 27 днів і заплатити суму, що становить 8 % доходу на душу населення. Для початку бізнесу в Україні, за даними доповіді того ж банку, таких процедур буде 15 протягом 34 днів, а відповідна сума становитиме 131,5 % доходу на душу населення [40, c. 12]. У зв’язку з новими тенденціями у розвитку світового господарства відбуваються зміни в антитрестівському законодавстві, зумовлені глобалізацією ринків, поширенням практики злиття і поглинань, утворенням могутніх ТНК. З урахуванням цього в Україні антимонопольна політика на перехідному етапі має бути дуже гнучкою. Спрощений підхід до антимонопольного регулювання означатиме намагання утвердити архаїчні форми конкуренції, що перешкоджатимуть розбудові 77
Розділ І. Формування сучасного інституціонального середовища в економіці
високорозвиненої національної економіки. Подолання монополізму в перші роки реформування звелося до деконцентрації виробництва, розвалу великих виробничих і науково-технічних комплексів. Як свідчить світова практика, у зарубіжних країнах у період структурної трансформації та створення умов для економічного зростання особливу підтримку з боку держави отримували саме процеси концентрації виробництва. В Японії в 60-х роках були відмінені статті про роздрібнення корпорацій, в багатьох галузях було дозволено створювати антикризові картелі, знято обмеження на володіння акціями конкуруючих компаній. Закон про стимулювання нових галузей промисловості, прийнятий 1966 р., був спрямований на збільшення підприємств. Заохочувалося злиття фірм, зокрема, у нафтохімії, електроніці, автомобілебудуванні [135, c. 329]. За допомогою легальної картельної практики в Японії у 1955– 1970 рр. була успішно проведена модернізація чорної металургії, вугледобувної промисловості, суднобудування, нафтопереробки, виробництва хімічних добрив, а у 1978-1988 рр. виконані дві великі програми модернізації і часткового згортання галузей, що постраждали від підвищення цін на нафту (виробництва цементу, алюмінію, хімічних волокон, виплавки міді, мартенівської сталі, нафтохімії, суднобудування) [91, c. 213]. У Південній Кореї в пріоритетних галузях (машинобудування, електроніка, текстильна промисловість, чорна металургія, кольорова металургія, нафтохімія та суднобудування) навіть здійснювалось примусове злиття приватних компаній, що зрештою призвело до утворення високомонополізованих виробничих структур [63, c. 100]. У Франції після вступу до Спільного ринку держава безпосередньо заохочувала великі компанії з метою створення національних "чемпіонів", тобто одного-трьох галузевих лідерів світового рівня. Важливим завданням структурної політики стало створення штучних умов для розвитку процесів концентрації і спеціалізації виробництва, доведення французьких підприємств до такого рівня, коли вони були б в змозі протистояти зарубіжній конкуренції.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Напрями організаційноінституціональних перетворень в економіці» з дисципліни «Економічний розвиток України: інституціональне та ресурсне забезпечення»
