При регулюванні валютних курсів залежно від цілей зовнішньоекономічної політики та конкурентної ситуації на світовому ринку широко використовуються методи девальвації та ревальвації національної грошової одиниці. Девальвація являє собою цілеспрямовані дії відповідних інституціональних структур, що мають за мету зниження обмінних курсів валюти власної країни. Воно спрямовується, з одного боку, на стимулювання споживчого попиту на внутрішньому ринку, а з іншого — на підвищення конкурентоздатності та поліпшення торговельних позицій країни на світовому ринку. Ревальвація має зворотний зміст. Вона пов'язана з відповідними діями, спрямованими на підвищення курсу національної валюти. У цьому випадку мається на меті утримати на внутрішньому ринку споживчий попит і стимулювати товарний імпорт і приток іноземних інвестицій. . Основними методами регулювання валютних курсів є валютна інтервенція, застосування валютних обмежень і здійснення широкого комплексу заходів з безпосереднього регулювання платіжного балансу. Розрізняють національне і міжнаціональне (колективне) регулювання валютних курсів. У першому випадку суб'єктами регулювання є центральні банки і державні скарбниці окремих країн; у другому—міжнародні валютні організації. Валютна інтервенція — досить поширений засіб здійснення політики валютного регулювання, її механізм пов'язаний з операціями купівлі та продажу власної валюти або конкурентної валюти іншої держави. Такі операції впливають на зміну на валютному ринку попиту та пропозиції певної грошової одиниці й призводять до відповідної кореляції її обмінного курсу. Можна зіслатися на такий приклад. У 1987 p., коли курс долара після стрімкого зростання в 1980—1985 pp. почав швидко падати, США, за різними оцінками, використали у вигляді валютної інтервенції на підтримку власної грошової одиниці понад 140 млрд дол. Валютна інтервенція може здійснитися за рахунок використання власних резервів валют інших країн або отримання на ці цілі короткострокового кредиту від міжнародних організацій або інших країн. Для зазначених цілей використовують “своп-угоду”—договір з певною країною з приводу одержання кредиту у валюті цієї ж країни, необхідної для здійснення валютної інтервенції. Найбільш ефективним з точки зору досягнення цілей інтервенції є її поєднання з здійсненням адекватних за своїм змістом заходів на внутрішньому ринку. Метод такого поєднання, що широко використовується у практиці валютного регулювання, дістав назву методу стерилізації. Прикладом може бути деномізація у 459
іноземній валюті активів країни на зовнішньому валютному ринку і здійснення рівнозначних за своєю величиною закупівель цінних паперів на внутрішньому ринку. Поряд з валютною інтервенцією досить поширеним засобом впливу на курсові співвідношення є відповідне коригування облікових ставок Центрального банку, підвищення яких призводить до зростання завдяки збільшенню попиту курсу валюти, а зменшення—до зниження цього курсу. Валютна інтервенція та регулювання облікових ставок є засобом економічного впливу держави на динаміку курсових співвідношень власної валюти. Поряд а цим у практиці валютних відносин широко застосовуються методи прямого втручання держави у механізм формування обмінних, курсів. Йдеться про використання валютних обмежень, що являють собою систему нормативних правил, які регламентують права громадян і юридичних суб'єктів ринку щодо обміну валюти своєї країни на іноземну, а також здійснюють інші валютні операції. Валютні обмеження можуть застосовуватися при здійсненні контролю за рухом капіталу, блокуванні валютної виручки, регламентації вивозу .валюти громадянами, що здійснюють туристські подорожі тощо. Засобом впливу на валютні курси є регулювання платіжного балансу країни, застосування з цією метою експортних субсидій, митних тарифів, податкових пільг, страхування від втрат, викликаних коливаннями валютних співвідношень. Практикою міжнародних валютних відносин вироблено ряд принципів валютної політики, що мають за мету забезпечити її цивілізований розвиток. Ці принципи сформульовані в статті IV Статуту МВФ. 1. Кожна країна, яка є членом Фонду, не повинна допускати таку маніпуляцію валютними курсами, яка дасть їй можливість отримати несправедливі конкурентні, переваги над іншими країнами. 2. Обов'язком кожного члена МВФ є здійснення валютного регулювання, спрямованого на запобігання передусім руйнівним наслідкам, зумовленим короткостроковими коливаннями обмінних курсів. , 3. При проведенні політики курсового регулювання мають враховуватися інтереси інших членів Фонду, включаючи інтереси тих країн, у валютах яких здійснюється інтервенція. У 1992 p. у практиці міждержавних валютних відносин сталася досить значима подія: в члени МВФ було прийнято країни, що входили до складу колишнього СРСР, в тому числі Україну. Завдяки цьому повністю завершено процес глобалізації економічного простору валютного регулювання, що здійснюється цією дуже важливою міжнародною організацією. Вступ України та інших рес- 460
публік колишнього Союзу до .МВФ є фактором, що сприятиме налагодженню цивілізованих валютних відносин між цими посткомуністичними державами.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Інструменти валютного регулювання» з дисципліни «Основи економічної теорії»
