Система золотого стандарту сформувалася на початку XIX ст. і функціонувала до 20—30-х років XX ст. її визначальними ознаками були: функціонування золота як світових грошей; фіксація золотого змісту національних валют; їхня безпосередня конвертованість у золото; наявність на цій основі фіксованих валютних курсів. У період дії золотого стандарту золото знаходилося в обігу у вигляді чеканних монет не лише на зовнішньому ринку, а й поряд з розмінними паперовими грішми на внутрішньому ринку. Це забезпечувало фактичну тотожність національної грошової та валютної систем. Різниця між ними полягала переважно в тому, що на світовому ринку золото як засіб платежу приймалося на вагу. Обмінний валютний курс національних паперових грошей розраховувався за співвідношенням їхнього золотого змісту (масштабу цін), який установлювався державою. Так, якщо ємність американського долара становила 1/20 унції золота, а англійського фунта стерлінгів —1/4 унції, то легко визначити, що обмінний курс їх дорівнював 1:5 (1/4:1/20=5). Фунт стерлінгів обмінювався на 5 доларів. Країни, що дотримувалися золотого стандарту, мали забезпечувати жорстке співвідношення між наявними запасами золота і кількістю грошей в обігу, а також вільну міграцію золота—його експорт та імпорт. Шляхом такої міграції золота покривалося пасивне сальдо платіжних балансів, що забезпечувало відповідну стабільність у системі валютних відносин. Системі золотого стандарту належала важлива роль у процесі розвитку міжнародних торговельних відносин, інтернаціоналізації виробництва. Вона забезпечувала загальність світових грошей, їхню повну конвертованість, стійкість купівельної спроможності та валютних курсів, а також автоматичне (внаслідок міграції золота) урівноважування платіжних балансів окремих держав, стабільність світових цін. Разом з тим система золотого стандарту мала й істотні обмеження. Вона була занадто жорсткою, недостатньо еластичною, дорогою, залежною від рівня видобутку монетарного товару. Найбільшою її вадою було те, що умови функціонування золотого стандарту суттєво обмежували можливості проведення окремими державами власної валютно-грошової політики. Це пояснюється тим, що безпосередньою реакцією на будь-яке збільшення обсягів 440
паперової емісії та інфляційне знецінення національних грошей був відтік золота за кордон і відповідне зменшення золотих запасів. Це обмежувало можливості державного втручання в сферу грошових і валютних відносин, Їхнього цільового регулювання, використання у конкретних напрямах економічної політики. Зазначені обмеження стали підставою для заміни після першої світової війни золотого стандарту золото-валютним (золотодевізним). Сутність останнього зводилася до того, що поряд з золотом функцію міжнародних платіжних засобів взяли на себе і деякі валюти провідних країн -світу. Інституціонально система золотодевізного стандарту була заснована рішеннями міжнародної Генуезької конференції, що відбулася у 1922 p. Однак і після укладення Генуезької угоди грошові системи майже ЗО країн Заходу продовжували функціонувати у режимі золотого стандарту. Повний відхід країн Заходу від золотого стандарту відбувся в період “великої депресії”—економічної кризи 1929—1933 pp. і у перші післякризові роки. Спочатку Англія (1931 p.), а далі у 1933 p. США через загострення до краю суперечностей не лише грошового обігу, а й усієї системи виробничого відтворення вимушені були відмовитися від внутрішньої конвертованості паперових грошей на золото. У 1936 p. ліквідувала всі форми золотого обігу, Франція. Одночасно перейшли до паперово-грошового обігу Нідерланди і Швейцарія. До початку другої світової війни практично всі країни Заходу припинили розмін на золото паперових знаків вартості, чим підривалися внутрішні основи функціонування золотого стандарту. Причини цього не пов'язані безпосередньо з кількісною невідповідністю між централізованими запасами золота і масою грошових знаків в обігу, як може здатися на перший погляд. Показово, що якщо в 70-х роках минулого сторіччя в умовах повнокровного функціонування золотого стандарту централізовані запаси монетарного товару в деяких провідних капіталістичних країнах становили 35—45 відсотків загальної суми паперових грошей, то в Період структурних перетворень грошової системи, про які йдеться, забезпеченість золотом паперового обіґу була не нижчою. У 1929 р. така забезпеченість у Великобританії становила 41 відсоток, у Франції— 60, у США — майже 100 відсотків. У 1937 р. після відміни, обміну паперових грошей на. золото цей показник дорівнював. відповідно 122, 74 і 230 відсотків. З огляду на це стає зрозумілим, що відміна обміну паперових грошей на золото у внутрішньому обігу, що фактично означало крах золотого стандарту і в сфері валютних відносин, зумовлена іншими причинами. Головна з них— загальна трансформація економічної структури господарювання, що грунтувалася на ринкових саморегуляторах, у державне регульовану економічну систе- 440
му. Така трансформація відбулася на основі теоретичних розробок Дж. М. Кейнса, здійснених у 30-х роках. Відповідно до цієї трансформації змінилася і система валютно-грошових відносин. Виходячи з цього, стає зрозумілим, що якщо золото як національні та світові гроші є елементом стихійно регульованої ринкової економіки, то паперові знаки вартості, котрі мають кредитну основу, більш повно відповідають економіці, яка поєднує у собі ринкові та державні регулятори. Звідси висновок: процес демонетизації золота у внутрішньому обороті та відхід від золотого стандарту мають глибоку об'єктивну основу, яка визначається структурними змінами всієї системи виробничого відтворення економіки.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Система золотого стандарту» з дисципліни «Основи економічної теорії»
