Відповідно до темпів інфляційного процесу розрізняють три різновиди інфляції. Це “повзуча” (creeping) інфляція, коли її темп не перевищує 10 відсотків річного зростання цін; галопуюча (runaway) —темп зростання цін сягає 10—100 відсотків на рік; гіперінфляція—річні темпи приросту цін перевищують 100 відсотків. У межах гіперінфляції виділяють більш вузьке поняття — суперінфляція (або супергіперінфляція), за якої темпи зростання цін становлять 50 і більше відсотків на місяць. Коли йдеться про гіперінфляцію, то, як правило, наводять приклад Німеччини, де у 1922 p. ціни зросли на 5470 відсотків, а в 408 1923 p. в 1 300 000 000 000 разів. У грудні 1923 p. фунт масла на німецькому ринку коштував 1,5 млн, а батон—200 тис. марок. Відомі й інші подібні приклади. В серпні 1946 p. 829 октильонів (одиниця з 22 нулями) угорських форинтів прирівнювалися до 1 довоєнного форинта, 1 дол. США коштував 3*1022 форинтів. У два останні десятиріччя інфляційні процеси, індустріальних країн розвивалися в межах “повзучої” інфляції- (табл. 6). Серед
Таблиця 6. Динаміка цін товарів споживчого ринку, у відсотках
Група країн 1975-84 1985 1986 1987 1988 1989 1990 1991 1992 1993 Індустріальні країни 8,6 4,4 2,6 3,2 3,5 4,6 5,2 4,5 3,2 3 Країни, що розвиваються 24,2 35,1 28,2 35,1 53,7 61,9 65,4 35,7 38,7 33,6 Країни з перехідною економікою, 3,9 5,1 6,6 7,5 10,3 27,6 32,4 100,5 776,2 416,2 в тому числі колишнього СРСР 0,8 0,7 2,1 1,5 0,3 2,3 5,4 94,7 1201,8 599,3 країн, що розвиваються, у 1992 p. найвищі темпи інфляції зафіксовано в Заїрі—3860 і у Бразилії— 1037,5 відсотка. Серед країн з перехідною економікою рекордсменами є ті, що входили до складу колишньої. Югославії—15021, і Україна—1350 відсотків. За статистикою Міжнародного Валютного Фонду в 1992 p. Україна входила в першу п’ятірку країн світу з найвищими темпами інфляції. Світовий досвід свідчить про існуючу можливість ефективного лікування гіперінфляції, відносно швидкого її подолання. Класичним прикладом може бути подолання гіперінфляції в Аргентині, де в 1989 p. зростання цін становило 3080,5 відсотка, у 1990 p.— 2314,7, у 1991 p.— 171,2, у 1992 p.—25 відсотків. У Перу динаміка цін характеризується такими показниками: 1989 p.— 3398,6 відсотка, 1990 p.—7481,6, 1991 p.—409,2, 1992 p.—73,1 відсотка. Як правило, гіперінфляцію лікують, проводячи грошові реформи, які органічно поєднуються з системою консервативних заходів. Однак для того щоб застосування цих лікувальних заходів було дієвим, щоб осмислено і ефективно управляти цим процесом, потрібний точний діагноз причин і факторів, які впливають на його розвиток. У зв'язку з цим слід ураховувати, що інфляція є багатофакторним явищем. Не викликає сумніву те, що інфляція пов'язана з емісійним Процесом. Однак це незаперечне положення має розглядатися у двох альтернативних за своїм змістом аспектах:
409
а) зростання грошової маси і порушення на цій основі закону грошового обігу (Ms=Md) є безпосередньою причиною інфляції; б) зростання грошової маси є умовою, поза якою інфляційне знецінення товарів не може тривати навіть тоді, коли воно зумовлене дією інших (не емісійних) факторів. На перший погляд, різниця у цих підходах не є достатньо суттєвою. Проте це не так. Для визначення механізму протидії інфляції мало знати умови, за яких інфляційні процеси можуть відбутися. Головне — чітко розуміти причини, що породжують їх. Для цього потрібна факторна діагностика інфляції, лише на основі якої можлива її ефективна терапія. Теорія грошей виділяє досить протяжний ряд факторних форм інфляційного процесу. Це: інфляція, викликана надлишком в обігу грошової маси (inflation of currency), кредитна інфляція (credit inflation), інфляція попиту (demand inflation), інфляція, викликана зростанням виробничих витрат (cost inflation), імпортована інфляція (imported inflation), структурна інфляція (structural inflation), інфляція, зумовлена податками (tax-push inflation), інфляція, пов'язана з збільшенням оплати праці (wage inflation), та інші різновиди. Розмежування факторних форм інфляції має важливе теоретичне і практичне значення. Справа в тому, що кожна з названих форм потребує застосування не лише неоднозначних, а інколи й протилежних за своїм змістом лікувальних заходів. Власне, складності у подоланні інфляційного процесу багато в чому визначаються специфікою його розвитку. Теорією грошей допускається і більш вузька класифікація факторних форм інфляції. Йдеться про виділення групи інфляційних форм, розвиток яких зумовлений монетарними факторами, та інфляційні форми, що розвиваються під впливом немонетарних чинників. У першому випадку — це, як правило, інфляція попиту, а у другому — інфляція витрат. При такому підході обидва різновиди виступають .як синтезуючі факторні форми інфляції. Слід ураховувати і те, що в умовах повномасштабного інфляційного процесу ці форми тісно переплітаються.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Форми інфляції» з дисципліни «Основи економічної теорії»
