Вартість грошей що нагромаджуються. Норма процента
Як уже зазначалося, способи визначення відносної вартості грошей, що використовуються у функції нагромадження, і грошей як засобу обігу не можуть істотно не відрізнятися один від одного. Аналізуючи більш докладно це питання, слід враховувати передусім неоднозначність мотивів фор- ____________________________ * Cargill Т. F. Money, the Financial System and Monetary Policy.—Second Ed. University of Nevada.— 1990.— P. 32. 246
мування та способів реалізації попиту на гроші у функціях, що розглядаються. На основі функції засобу обігу реалізується суто трансакційний попит (мотив споживання). На противагу цьому гроші у функції нагромадження безпосередньо пов'язані з інвестиційним попитом, процесом економічного відтворення. Аналіз механізму формування відносної вартості грошей у функції нагромадження безпосередньо пов'язаний з з'ясуванням специфіки співвідношення між часткою касових залишків, яка використовується з трансакційною метою, і часткою, що реалізується у формі фінансових активів. Виходячи з цього, теорія відносної вартості нагромаджуваних грошей по суті грунтується на теорії переваг ліквідності. Це дві органічно взаємопов'язані ланки монетарної теорії. Відповідно до теорії переваг ліквідності у системі аналізу відносної вартості грошей, що використовуються у формі фінансових активів—облігацій, акцій, інших цінних паперів, поряд з показником цінової динаміки, вводять ще один параметр — висоту процентних ставок. Власне, вся специфіка формування відносної вартості грошей у функції засобу нагромадження пов'язана з з'ясуванням місця і ролі в цьому процесі зазначеного параметра. Із попереднього аналізу відомо, що показник ліквідності характеризує прагнення певної особи чи домашнього господарства зберігати свої касові залишки. У ліквідній формі—у формі банкнотної готівки, чекових депозитів чи інших грошових ресурсів агрегату М1. Перевагою такого зберігання є можливість використання власних заощаджень для здійснення у будь-який момент необхідних покупок. Однак, якщо та чи інша особа зберігає свої доходи у формі готівки, то цілком природно, що вона не отримує від цього ніякої винагороди у формі процента. Якщо облігація приносить 10 відсотків річних, то, утримуючи 1 млн крб. у формі готівки чи депозитивних чеків, ви втрачаєте в розрахунку на рік 100 тис крб. доходу. Винагорода у формі процента є платою, як писав Дж. М. Кейнс, за “розставання з ліквідністю”, “розставання з готівкою”. Ця винагорода з'являється тоді, коли перевага надається іншій формі зберігання грошей — безпосередньо у формі фінансових активів. Зрозуміло, що така винагорода є необхідною умовою, без якої переваги ліквідності не може бути. Мотивом переваги ліквідності є отримання винагороди у формі процента. Звідси й специфічна особливість визначення відносної вартості грошей, що зберігаються у формі фінансових активів, її показником стає норма процента, яка за своєю суттю є платою за зберігання грошей саме в такій формі. З зазначеного можна зробити висновок: якщо вартість грошей у трансакційному застосуванні характеризується як зворотня до 247
динаміки цін величина, або як їх купівельна спроможність, то вартість грошей у формі фінансових активів визначається через величину винагороди у вигляді процента. Норма процента є показником вартості банківських грошей. Розмежовуючи зазначені способи формування відносної вартості грошей, слід враховувати і наявність механізму їхньої взаємодії. Про це вже йшлося раніше. Мається на увазі зворотний вплив ставки процента на купівельну спроможність грошей і навпаки—динаміки останньої на зміни процентної ставки. Для того щоб більш грунтовно з'ясувати це питання, яке має принципове теоретичне значення і неоднозначне трактується різними школами і напрямами економічної теорії, зокрема монетаризмом та кейнсіанством, розглянемо конкретний приклад. Припустимо, що місячний доход сім'ї, яка складається з 4 осіб, становить 2 млн крб. Врахуємо і те, що мінімальні витрати на задоволення споживчих потреб становлять 800 тис. крб. на одну особу. Зрозуміло, що у цій ситуації весь сімейний доход буде використано лише на купівлю товарів і послуг першочергового попиту. І це зрозуміло: ваші невідкладні потреби — 320 тис крб. (800 тис крб.*4) перевищують грошові надходження. У цьому випадку попит на гроші й відповідно їхня відносна вартість абсолютно не залежатимуть від норми процента. Ситуація, напевне, не зміниться, коли ваш сімейний доход досягне рівня 2,5, а, можливо, і 3 млн крб. І в цьому випадку всі зароблені гроші будуть витрачені на задоволення споживчого попиту. Виходячи з цього, можна змоделювати ситуацію, за якої на певному рівні отримуваного доходу використання грошей є індиферентним від норми процента (рис. 13, а). Виходячи з того, що за зробленими припущеннями попит на гроші з трансакційною метою залежить виключно від величини отриманого доходу і не залежить від норми процента, його подано у вигляді вертикальної прямої Мd1. Ситуація на рисунку 13, б характеризує попит на гроші у випадку, коли доходи сім'ї суттєво перевищують обсяги повсякденних споживчих потреб. У цьому випадку попит на гроші, які використовуються з трансакційною метою (для задоволення споживчих потреб), буде зазнавати впливу процентної ставки. Він буде максимальним, якщо r=0, і мінімальним при досягненні r свого максимуму. Отже, між величиною попиту на гроші, що використовуються з трансакційною метою, і величиною норми процента існує обернено пропорційна залежність. На рис. 13,в моделі а і б поєднані. Пряма Md1 зміщена вправо, що показує зростання доходів сім'ї. У цьому випадку розподіл їх 248
Рис. 13. Залежність попиту на гроші від норми процента ураховуватиме не тільки споживчі потреби, а й можливість отримання винагороди (норми процента) за рахунок інвестування певної частки зароблених коштів у фінансові активи (цінні папери, акції, облігації). Спираючись на розглянуті ситуації, .можемо зробити такі висновки: 1) якщо отриманий доход не перевищує рівень вартості споживчого кошика, що склався традиційно, норма процента не впливає на попит трансакційних грошей. Це означає, що весь доход іде на задоволення лише поточних потреб; 2) залежність між Md і г виникає лише на основі формування касових залишків. У цьому випадку норма процента є своєрідним арбітром стосовно розподілу останніх на трансакційні та спекулятивні цілі. Формується обернено пропорційна залежність між її величиною і тією частиною залишків, що зберігатиметься у транс-акційній формі: чим нижчою буде норма процента, тим більше грошей буде на руках у населення. В цій ситуації надмірність готівкової маси призведе до зростання цін і зниження купівельної спроможності грошей. Маємо враховувати і залежність іншого порядку: коли очікується підвищення норми банківського процента, попит на інвестиційні активи (акції, облігації підприємств) буде знижуватися, а на гроші — зростати, і, навпаки, очікуване зниження процентних ставок стимулюватиме купівлю на фінансовому ринку цінних паперів, підвищуючи на них попит і водночас скорочуючи попит на ліквідність. Отже, і в цьому випадку має місце відповідна взаємодія показників відносної вартості грошей у функції обігу та у функції нагромадження.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Вартість грошей що нагромаджуються. Норма процента» з дисципліни «Основи економічної теорії»
