Співвідношення функцій міри вартості та засобу обігу
За усієї важливості функції грошей як міри вартості економічні відносини, що формуються в процесі обміну товарів, не можуть бути виражені лише на її основі. Як уже зазначалось, цінова оцінка вартості товару здійснюється на основі функції міри вартості до процесу його реалізації. Ціну 103
встановлюють ще до обміну товарів. Однак її номінальне визначення не має нічого спільного з дійсним продажем. Ціна є необхідною передумовою реального обміну: вона реалізує себе в ньому лише у кінцевому підсумку. У зв'язку з цим цілком зрозумілим є те, що сам процес обміну товарів, кругообіг Т — Г — Т породжує об'єктивну необхідність не тільки функції міри вартості, а й загального засобу обігу, на основі якого здійснюється реальний рух споживних вартостей товарів, їхній фактичний .обмін. Це стосується обміну товарів як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку. Функція; засобу обігу невіддільна від функції міри вартості. У своїй взаємодії вони констатують гроші як гроші. Органічно доповнюючи одна одну, вони реалізують подвійну природу грошей — їхнє призначення виконувати у товарному світі роль загального вартісного еквівалента і водночас бути технічним інструментом обміну товарів. Функціональна єдність міри вартості й засобу обігу відображає сутність найпростішої, елементарної форми грошей, що сформувалася на найбільш ранніх етапах становлення товарно-грошового обігу. Це період, коли з'явилися металеві гроші, гроші-товар, які безпосередньо обслуговували товарний обіг. Отже, мова йде про те, що найпростіша форма грошей, яка реалізує свою сутність на основі єдності двох функцій (функцій міри вартості й засобу обігу), виражає чітко визначений історичний етап становлення грошових відносин. Однак ця констатація аж ніяк не зменшує методологічного значення теоретичної моделі цієї грошової форми. Як найелементарніша історично конкретна грошова форма форма грошей, виражена за функцією міри вартості та функції засобу обігу, водночас розглядається економічною наукою як теоретична абстракція, що характеризує логічно вихідну, базову структуру грошових відносин. Йдеться про теоретичну модель грошей “в їхньому чистому вигляді”, що не лише постійно відтворює себе в процесі історичного розвитку, а й поєднує в собі такі структурні елементи, без яких гроші як економічні відносини взагалі існувати не можуть. Виходячи з цього, форма грошей, що розглядається, дає методологічний ключ не тільки до пояснення процесів становлення грошових відносин, а й специфіки їхнього подальшого розвитку. Вона визначає зміст генетичних зв'язків та логічні лінії історизму як окремих структурних елементів, так і системи грошових відносин в її функціональній цілісності. Розглядаючи єдність функцій міри вартості й засобу обігу, які у своїй сукупності характеризують спосіб реалізації найпростішої грошової форми, не можна не звернути увагу на протилежність їх. Гроші у зазначених функціях виражають різні грані ґро- 104
шових відносин, що не лише органічно поєднані між собою, а й заперечують одна одну. Йдеться ось про що. Якщо для номінальної оцінки товару гроші у функції міри вартості можуть реалізувати себе ідеально (ціну на товар, що пропонується ринку, можна встановити, не маючи в кишені навіть “дерев'яного” карбованця), то для здійснення кругообігу Т — Г—Т мають бути реальні гроші. Функція засобу обігу передбачає фізичну (готівкову чи безготівкову) наявність відповідної кількості грошей. Суттєвою відмінністю функцій, що розглядаються, в і те, що у першій з них гроші самі мають бути безпосереднім втіленням вартості. Лише реально існуючий згусток вартості може бути її еталоном вартості. Тут ми маємо повну аналогію з фізикою. Відстань вимірюють за допомогою еталону відстані — метра, масу— за допомогою еталону маси — кілограма тощо. Отже, і міра вар-тесті як суспільний еталон оцінки вартості товару об'єктивно потребує відповідного наповнення грошової одиниці. Стосовно ж грошей як засобу обігу прямої потреби у такому втіленні в процесі їхньої реалізації немає. Саме на цій основі сформувалася можливість запровадження в обіг нетоварних (паперових) форм грошей. Як бачимо, існують досить суттєві відмінності грошей у функціях міри вартості й засобу обігу. Гроші у функції засобу обігу по суті заперечують їхнє втілення як міри вартості. У зв'язку з цим можна стверджувати, що як взаємоприпустимі та одночасно взаємозаперечуючі протилежності функції міри вартості й засобу обігу утворюють два полюси. Поглиблення протиріччя між ними, як свідчить розглянутий раніше процес історичного розвитку їх, призводить до появи нових, більш складних за своєю структурою форм грошей. йдеться про процеси двобічного характеру. Суттєво ускладнюється механізм дії як функції міри вартості, так і функції засобу обігу, формування на цій основі нових похідних функцій, які є їхнім продовженням. Водночас розвивається процес матеріального розчленування єдиної грошової субстанції—грошей-товару — на відносно самостійні функціональні грошові структури. Розглянуте свідчить про те, що на певному етапі товарного виробництва і обігу розвивається протиріччя, зміст якого визначається тим, що, з одного боку, сутність грошей не може бути вираженою інакше, як на основі єдності функцій міри вартості й засобу обігу, з іншого—ця єдність у матеріальному значенні через ускладнення економічних зв'язків заперечується, вона став неможливою. Формою вирішення цього протиріччя є утворення нової структури грошових відносин, яка грунтується на подальшому ускладненні та розвитку власних функціональних механіз- 105
мів: гроші дістають своє вираження у якісно новій єдності функцій— в поєднанні функцій нагромадження і грошей як загального засобу платежу.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Співвідношення функцій міри вартості та засобу обігу» з дисципліни «Основи економічної теорії»
