Що же вихідною основою розвитку процесу формоутворення власності, які об'єктивні фактори визначають структуру і принципи утворення її окремих функціональних форм та видів? У принциповому плані відповідь на поставлені питання є досить очевидною. Кожна функціональна форма власності має відбивати насамперед рівень зрілості суспільного поділу праці, бути адекватною структурі та ступеню складності суспільної продуктивної сили, що використовується у виробництві. Форма власності має визначатися специфікою суспільної продуктивної сили праці як об'єкта індивідуальної власності людини. Покликана створювати найбільш оптимальні умови для реалізації цієї сили, вона не може .бути вищою чи нижчою, ніж ступінь розвитку останньої. Будь-які “забігання” вперед (так само, як і відставання) у процесі формоутворення власності від досягнутого рівня продуктивної сили суспільної праці негативно відіб'ються на розвитку її та у кінцевому підсумку стримуватимуть економічний прогрес. Слід ураховувати і те, що в умовах товарного виробництва і ринкових відносин лише конкуренція здатна виявити ефективність певної форми власності порівняно з іншими і виявити перспективи її економічного відтворення. Водночас положення про об'єктивну зумовленість процесу формоутворення власності. рівнем та характером розвитку суспільної продуктивної сили праці людини не повинне абсолютизуватися. Економічні явища і процеси завжди являють собою багатомірну структуру. Такими ж багатомірними є й причинно-наслідкові зв'язки, що визначають логіку їхнього розвитку. Відношення власності не є тут винятком. Перебуваючи в постійній динаміці, вони зазнають на собі впливу не якогось окремого фактора, а широкого спектру соціально-економічних, політичних, внутрішніх та зовнішніх факторів, так само, як і культурно-національних умов і традицій того чи іншого суспільства. Це у кінцевому під- 68
сумку визначає не лише структурну множинність, а й можливу альтернативність процесу формоутворення. Більше того, як свідчить реальна практика, форми власності реалізують себе не у чистому вигляді. Кожна з них, як правило, багатоструктурна за своїм змістом. Вона неодмінно містить різноманітні структури— нові й старі, відживаючі й щойно народжені, стимулюючі й водночас стримуючі процеси економічного розвитку. . Кожна форма власності за своєю природою історична. Вона життєздатна лише тоді, коли знає свої економічні межі. Виникнувши завдяки дії певних об'єктивно детермінованих факторів, і передусім-під впливом структурної специфіки суспільної продуктивної сили праці, в умовах, коли дія цих факторів припиняється, вона може і повинна бути заміненою іншою, більш прогресивною формою. Будь-яка консервація розвитку функціональних форм власності неодмінно призводить до застійних процесів, стримує розвиток продуктивних сил, гальмує суспільний прогрес. Саме так відбувався процес становлення приватно-капіталістичної форми власності, її елементарні структури з'явилися вже в XIV ст. у вигляді простого мануфактурного виробництва у північних містах Італії та Нідерландах. Пізніше, починаючи з XVI і до XIX ст., відбувався процес первинного нагромадження капіталу, знову-таки пов'язаний з утвердженням приватно-капіталістичного підприємництва. Однак і в цей досить тривалий відрізок часу технологічна структура, заснована на ручній праці та примітивних знаряддях виробництва, не давала змоги капіталу повністю подолати системні зв'язки феодальних відносин. Йдеться про відчуження людини від землі як. основного засобу виробництва і перетворення її робочої сили на вільний об'єкт купівлі-продажу. І лише у першій третині XX ст., діставши внаслідок завершення промислової революції адекватну собі за ступенем зрілості, засновану на механізації виробничих процесів матеріально-технічну базу, приватнокапіталістична власність утвердилась як панівна структура економічного базису суспільства. Інакше розвивались економічні процеси у країнах, що стали на шлях державного соціалізму, де утворилася авторитарно-бюрократична система. У структурі їхніх господарств суспільна власність була встановлена силовим методом без відповідного зв'язку з прогресом продуктивних сил, на основі й у процесі якого тільки й можуть бути створені передумови більш високого ступеня суспільно-історичного процесу: Це, у кінцевому підсумку, і визначило загальну нестабільність економічної системи суспільства, її саморозпад. “Капіталістична власність,— писав з приводу цього на початку 30-х років XX ст. К. Каутський,— неодмінно буде від- 69
роджуватися у тих випадках, коли ще не створено об'єктивних умов для господарської організації, більш прогресивних, ніж капіталізм, якщо навіть тимчасово і вдалося розгромити капіталістичну власність насильницьким шляхом”. Підтвердивши це положення, події, що розгорнулися у колишньому СРСР та інших східно-європейських країнах, піднесли досить переконливий урок того, наскільки небезпечно у політиці й суспільній практиці ігнорувати вимоги об'єктивних економічних законів.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Принципи формоутворення власності» з дисципліни «Основи економічної теорії»
