Загальний рівень культури особи, рівень інтелектуального потенціалу визначаються передусім її баченням об'єктивних основ і перспектив суспільно-історичного розвитку. Раніше це питання розглядалося однобічно. Основна увага приділялася характеристиці суто формаційних ознак суспільного розвитку, що значною мірою обмежувало можливості пізнавального процесу. В цьому навчальному курсі застосовано інший підхід. Розвиток сучасного цілісного світу розглядається з позицій діалектичної єдності цивілізаційних та формаційних аспектів цього процесу; Такий підхід дає змогу, з одного боку, глибоко усвідомити загальні основи виробництва життєвих цінностей, необхідних для розвитку людського суспільства, з іншого—визначити специфічні риси і характер взаємодії різноманітних форм суспільно-історичного прогресу, що розвиваються в межах єдиної цивілізації. Що ж являє собою розвиток загальноцивілізаційного процесу, які його об'єктивні основи та цільова спрямованість? Насамперед визначимо, що цивілізація — це один з історичних етапів розвитку людського суспільства. Видатний американський вчений-етнограф Л. Г. Морган у своїй знаменитій книзі “Первісне суспільство”, яку по праву вважають однією з визначних пам'яток загальнолюдської культури, виділяв в історії людства три головні етапи — епоху дикості, варварства і цивілізації. У свою чергу, сучасна наука розмежовує кілька періодів самої цивілізації. Така класифікація пов'язана з рядом об'єктивних факторів. Для того щоб розібратися у їхній сутності, слід ураховувати, що перші дві епохи, які передували цивілізації, грунтувалися на споживанні переважно готових продуктів природи. Пристосовані або штучно 37
створені людиною примітивні знаряддя праці були лише побічними засобами забезпечення такого споживання. Становлення цивілізації пов'язане з переходом від збиральної до переробної суспільно-виробничої технології. Виходячи з цього, слід передусім з'ясувати зміст поняття “суспільно-виробнича технологія”. Воно є одним .з визначальних у характеристиці цивілізаційного процесу. У найбільш простому тлумаченні це поняття використовують для визначення характеру праці людини, способу її взаємодії з природою, що сформувався в реальних життєвих умовах. Суспільна технологія відображає активне ставлення людини до навколишнього середовища, безпосередній процес створення основ її життя, конкретно історичний характер обміну між суспільством і природою. У кінцевому підсумку розвиток суспільно-виробничої технології вказує на те, якими методами здійснюється праця і як на її основі виробляються матеріальні та духовні цінності, необхідні для забезпечення життєдіяльності людини, які засоби праці використовуються нею у цьому процесі.. Мова, отже, йде про те, що перехід від однієї технології до іншої вирішальною мірою визначається змінами у розвитку засобів виробництва, прогресом науки і техніки. У процесі становлення і розвитку цивілізації, як і в розвитку людського суспільства в цілому, особливе місце належить природному середовищу. Відомо, що на певному історичному етапі свого розвитку природа підготувала умови появи людини. Однак, відокремившись від природного середовища, людина не відірвалась від її структури, не “вийшла” за її межі. Перетворюючи і пристосовуючи природу до своїх потреб, вона завжди залишалася й залишається невід'ємною часткою її. З огляду на це можна зазначити, що природа — не лише наша мати, а й будинок, де ми живемо, де зосереджена уся наша життєдіяльність. Більше того, слід ураховувати також те, що природні умови постійно впливають на розвиток і самої людини, їм належить важлива роль у визначенні змісту її праці, специфіки суспільно-виробничої діяльності. Згідно з цим засоби виробництва і передусім їхня найактивніша і динамічна частка — знаряддя праці, як і суспільно-виробнича технологія в цілому, пристосовуються до існуючих природних умов. Урешті-решт диференціація природних умов дістає своє специфічне відображення у багатоманітності цивілізаційного прогресу, що розвивається у просторі. У своєму органічному поєднанні природні умови, специфіка виробничої технології та зміст праці людини, розвиток її потреб визначають історично конкретний рівень матеріальної та духовної культури суспільства. Культура у широкому розумінні цього поняття відображає спосіб виготовлення матеріальних і духовних цін- 38
ностей, їх передачі й споживання, що склалися у суспільстві. Водночас культура розглядається як система цінностей, що визначає, з одного боку, спосіб мислення людини, з іншого — специфіку її життєдіяльності в усіх сферах суспільного буття — економіці, політиці, в сфері соціальних відносин, мистецтві тощо. З огляду на це, поняття “культура” близьке за своїм змістом до поняття “цивілізація”. Спільною основою їх є відповідний зміст людської праці, яка визначається не тільки як специфічна діяльність, спрямована на .виробництво засобів існування людини—предметів харчування, одягу, житла, а також духовних цінностей, що споживаються, а і як першооснова формування самої людини, суспільства у цілому, соціальної форми розвитку матеріального буття. Згідно з цим цивілізація визначається як історично конкретний стан суспільства, який характеризується особливим способом праці, суспільно-виробничою технологією та матеріальною і духовною культурою, що відповідають їй. Цивілізація відображає органічну сукупність соціально-економічних і культурних характеристик суспільства, досягнутий рівень продуктивних сил, спосіб взаємодії людини з природою, її можливості відтворення на розширеній основі умов свого існування і прогресу.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Матеріальні основи розвитку сучасної цивілізації» з дисципліни «Основи економічної теорії»
