У міру економічного прогресу поступово зростає значення інших форм власності. Так, сьогодні в США окремим приватним особам належить всього 10-15% капіталу. Водночас збільшується частка державної власності. Це - форма капіталістичної власності на засоби виробництва, за якої володарем їх виступає капіталістична держава. Так, у ФРН на державний сектор припадає 98% видобутку кам'яного вугілля, 70% виробництва електроенергії, 93% залізничних і 100% авіаційних перевезень, близько 70% виплавки алюмінію, понад 40% суднобудування, 11% виплавки сталі, значна частина виробництва автомобілів. Приблизно такі ж дані характерні й для Англії, Австрії, Італії, Франції. Державна власність, крім виробничих підприємств та інфраструктури, включає рухоме й нерухоме майно, необхідне для функціонування адміністрації, армії, поліції; фонди соціальної інфраструктури - освіти, соціального забезпечення, охорони здоров'я тощо; засоби державно-кредитної системи. Як показує досвід капіталістичних держав, е дві основні причини, що викликають необхідність державного підприємництва: по-перше, намагання ліквідувати слабкі ланки в структурі національної економіки. Наприклад, після Другої світової війни найслабшими ланками англійської економіки були транспорт і енергетика. Вони вимагали великих капіталовкладень з тривалим строком обороту коштів, що робило їх малопривабливими для приватного капіталу. Націоналізувавши ці галузі, держава взяла на себе всі обов'язки щодо їх технічного переозброєння і розвитку; по-друге, бажання прискорити науково-технічний прогрес. Розробка і створення дослідних зразків машин і технологічних ліній стали справою дорогою і ризикованою, тому фірми не завжди наважуються вкладати кошти в ті напрями наукових досліджень, успіх і вигідність яких не гарантовані. Держава, виступаючи ініціатором технічного прогресу, бере на себе величезні затрати, пов'язані з ризиком втрати вкладених капіталів. Так, наприклад, була створена атомна промисловість у США, Великобританії, Франції. Розвиток державної власності, як буде показано нижче, має суперечливий характер. Проте це не заперечує того факту, що сучасна розвинута країна є крупним власником. Кооперативна власність Поряд з державною широкого розвитку набула також кооперативна форма власності. Це - колективна власність кооперативів, що виникають на грунті добровільного усуспільнення їхніми членами всіх або частини належних їм засобів виробництва, а також грошових внесків (паїв). Спочатку кооперативні підприємства виступали у формі споживчих і постачально-збутових. Вони будувалися на основі пайових внесків. Вперше споживчий кооператив був створений в Англії в 1844 р. під назвою "Товариство справедливих рочдельських піонерів". Основними його принципами були: торгівля лише доброякісними товарами; продаж товарів за готівковий розрахунок за середніми цінами; розподіл прибутку між членами пропорційно їхнім закупкам; поступове нагромадження паю, що оплачується незначним процентом; рівність голосів незалежно від придбаних паїв. Закупівельно-збутові кооперативи - це об'єднання дрібних товаровиробників. Вони ставили за мету організувати вигідніший збут продукції членів кооперації, спільну закупку сировини і знарядь виробництва, а також предметів особистого споживання. Пізніше створюється широка мережа кооперативних підприємств їх сьогодні можна кваліфікувати як кооперацію виробничу, житлову, кредитну, споживчу, промислову, збутову, сільськогосподарську, постачальну. Кооперативні форми діяльності - невід'ємна частина господарського життя більшості країн. За деякими оцінками, сьогодні в усьому світі діє близько 1 млн. кооперативних організацій понад 120 видів, які об'єднують приблизно 600 млн. чоловік. Найміцніші економічні позиції в кооперативній сфері діяльності капіталістичних країн належать сільськогосподарським кооперативам, тобто самодіяльним організаціям фермерів, які об'єднуються для спільного виробництва і переробки сільськогосподарської продукції або для забезпечення економічних потреб їхніх індивідуальних господарств. Так, у середині 80-х років у країнах Європейського Економічного Співтовариства (ЄЕС) на фермерські кооперативи припадала більш як половина сумарного обороту кооперативного сектора економіки. Сьогодні в країнах Скандинавії кооперативи реалізують на внутрішніх і зовнішніх ринках до 80%, а в - Японії - понад 90% товарної продукції аграрного сектора. В Нідерландах цей показник дорівнює 60-65%, у ФРН, Франції та Іспанії - 50-52, у США, Великобританії, Італії і Бельгії - 30%. Нерідко кооперативи є домінуючими не лише на внутрішньому, а й на зовнішньому ринках. Наприклад, у Франції, Італії, Португалії і ФРН, виноробство яких значною мірою визначає кон'юнктуру на світовому ринку вина, 35-46% (у Франції до 70%) його виробництва і збуту здійснюють кооперативи. Важливою діяльністю кооперативів є виробниче постачання фермерських господарств. Так, на закупівельно-постачальні кооперативи у країнах ЄС припадає приблизно 50% обсягу поставок товаровиробникам необхідних їм засобів виробництва. У таких країнах, як Норвегія, Фінляндія, Швеція, цей показник дорівнює приблизно 60%, а в США - 26%. Звичайно, кооперативам нелегко вести виробничу діяльність, конкуруючи з монополіями. Однак за багаторічну свою історію вони змогли вкорінитись, створити розгалужену систему з міцною матеріально-технічною базою, розвинутою інфраструктурою і стійкими виробничими зв'язками.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Державна власність» з дисципліни «Основи економічної теорії»
