Важливим етапом контролю якості взуття є перевірка його на відповідність вимогам стандартів. На взуттєвих підприємствах при розбраковці взуття оглядають кожну пару (рис. 71), у торговельних організаціях - 10 - 15 % взуття партії і тільки у разі розходжень проводять суцільну перевірку. Під час перевірки якості виявляють дефекти взуття. За необхідності їх вимірюють, зіставляють з нормами відхилень, передбачених стандартом. Якість взуття встановлюють за найбільш вираженим дефектом. Загальна їх кількість на шкіряне взуття не регламентується. Ступінь допустимості дефекту залежить від його характеру, розміру, місця розташування та визначається групою взуття (модельне, повсякденне). Легке взуття з юхти та спортивне на сорти не поділяють. У діючих стандартах на ці групи взуття наводиться перелік дефектів, які не допускаються в готовому виробі. Дефекти шкіряного взуття залежно від того, на якій стадії вони виникли, поділяють на такі групи: дефекти матеріалів, виробничі, транспортування і зберігання. Дефекти матеріалів впливають на зовнішній вигляд взуття та його довговічність. Найчастіше трапляються такі дефекти шкір, як пухлинуватість, воротистість, жилавість, зсідання остини, механічні пошкодження, обсипання покривної плівки, різниця у відтінках кольору. У взутті з верхом зі штучних шкір не допускається обсипання плівки, її липкість і тріщини. Поява виробничих дефектів залежить від якості виконання технологічних операцій. За етапами технологічного процесу розрізняють дефекти складання заготовок і взуття, які поділяють на формування, кріплення низу, оздоблення. До дефектів складання заготовок належать звалювання строчок з краю деталей, співпадати двох суміжних строчок, пропущення стібків без повторного кріплення, відтяжка строчок, різна довжина або перекіс у парі союзок, носків, берців, передів, задніх зовнішніх Ременів або швів тощо. Вони трапляються і в модельному взутті, але їх характер і розмір суворо регламентовані нормативною документацією. Ці дефекти не лише впливають на зовнішній вигляд взуття, а й визначають його довговічність. Ремонтопридатність взуття при порушених заготовочних швах дуже низька і малоефективна. Це викликано тим, що під час ремонту (повторного кріплення) можливе сильне послаблення матеріалу, що призводить до його розриву. При неправильному збиранні заготовок виникають і такі дефекти, як перекіс деталей та різна їх ширина, висота або довжина. До дефектів формування належать несиметричність і перекоси деталей верху, різні розміри деталей у парі взуття. Ступінь допуску перекосів залежить від призначення взуття, тому важливо визначити їх точну величину. Наслідком порушення процесу формування можуть бути такі дефекти, як розірвана підкладка або нерозпрасовані в середині взуття складки і зморшки по грані носка та задника, не приклеєна підкладка до жорсткого задника, м'які задники (або такі, що втрачають форму) або задники із загнутими всередину краями. У процесі кріплення низу можуть залишатися сліди повторного кріплення підошви, пропущений стібків, нестягнута строчка, відтяжка та деформація ранта, проколи в підошві, вм'ятини та недопресування підошви у взутті пресової вулканізації, щілини між деталями низу, скрученість закріплювача у взутті тощо. Для взуття клейового методу кріплення характерні такі дефекти, як місцеве неприклеювання підошви та витікання клею. До дефектів оздоблення належать забруднення верху та підкладки, вихвати та хвилястість під час фрезерування зрізу підошви, різна ширина підошов у парі взуття, задирки між підошвою і затяжним пругом верху, необрізані кінці ниток, нерівномірне покриття апретом, нечітке клеймування тощо. Вони не передбачені діючими стандартами і тому при їх виявленні взуття повертають на доробку. Взуття з дефектами, що виникають під час пакування, транспортування та неправильного зберігання, а також не передбачені діючими стандартами, повертають виготівнику. До цієї групи дефектів належать деформація взуття, складки, зморшки, пліснява, корозія металевої фурнітури, молеїдини та шкіроїдини. Нерідко трапляються перекоси, несиметричність окремих деталей, тобто розходження між напівпарами за висотою, довжиною та іншими вимірами. Ступінь допустимості цих дефектів залежить від їх розмірів. При перевірці парності взуття іноді вимірюють довжину устілки в напівпарах з допомогою спеціального приладу, який складається з циркуля, з'єднаного з металевою штангою, або двох смужок картону. При виявленні прихованих дефектів виготовлення і матеріалів, наприклад розірвання деталей верху по пругу і строчці, висування затяжного пругу, деформація верху, псування застібок-блискавок, відривання оздоблювальної і кріпильної фурнітури, наскрізне зношення та відклеювання підошов, обсипання покривної плівки тощо, взуття може бути повернуте або обміняне на доброякісне. Це регламентовано гарантійним строком носіння.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Приймання взуття за якістю» з дисципліни «Комерційне товарознавство»
