Зарубіжний досвід формування професійного рівня трудового потенціалу
У розвинутих країнах склалася нова концепція професійно-технічної освіти, яка передбачає повну загальноосвітню базу підготовки, розширення профілю спеціальної підготовки, розвиток здібностей і бажання постійного оновлення знань. Головним у концепції є вдосконалення зв'язків між системою підготовки кадрів і виробництвом. Система освіти, що склалася, не встигає забезпечити оволодіння спеціальностями, які з'являються на виробництві. Тому саме виробництво покликане активніше сприяти набуттю й розвитку кваліфікації робітників. Проблема полягає не тільки в пристосуванні системи підготовки робочих кадрів до потреб даного виробництва, а й у випереджаючому зростанні якості робочої сили відносно цих зростаючих потреб. Таким чином, підвищення ролі людського фактора потребує активного зворотного зв'язку. Зростаючі вимоги до знань та професійних навичок під впливом науково-технічного прогресу вимагають підвищеної уваги до концептуальних розробок безперервної освіти. Завдяки широкому використанню новітніх технічних засобів програми, що розробляються в рамках ЄС, сприяють підготовці висококваліфікованих кадрів відповідно до вимог науково-технічного прогресу. В кожній країні ЄС склалася своя система професійного навчання і її державного регулювання. Наприклад, у Швеції професійне навчання є частиною системи народної освіти. Після отримання обов'язкової середньої освіти у віці 16 років 90% школярів переходять до вищого ступеня школи, де навчання здійснюється з урахуванням професійної орієнтації за 25-ма основними спеціальностями два роки (іноді три – чотири). Протягом першого року проводиться підготовка широкого профілю, потім – вужча спеціалізація. Зв'язок школи з виробництвом здійснюється двома шляхами. По-перше, система профосвіти знаходиться під постійним контролем підприємців і профспілок. По-друге, професійна орієнтація здійснюється в школах на всіх стадіях навчання. Існують курси "Наукова і професійна орієнтація", "Орієнтація в практиці трудового життя". Проводяться періодичні екскурсії школярів на підприємства та практичні заняття в цехах. Викладачі праці щорічно проходять тримісячне стажування на підприємствах. Система повністю централізована. Програми навчання затверджуються Міністерством освіти. У ході і по закінченні навчання учні не складають іспитів, їм періодично виставляються оцінки, які визначають можливості учнів при виборі професії і роботи. Учні вищого ступеня отримують стипендію, приступивши до роботи, більшість молодих робітників перший рік знаходиться на правах учнів, освоюючи робоче місце. У Великобританії навчання молоді здійснюється відповідно до державної програми "Професійна підготовка молоді", розрахованої на випускників середньої школи у віці 16 – 17 років. Строк навчання — 1 – 2 роки. Державна підтримка та регулювання забезпечуються завдяки централізованому фінансуванню програми навчання на підприємствах при тісному співробітництві з органами профтехосвіти і урядовими закладами. Випускники атестуються за чотирма показниками: відповідність вимогам вузької спеціальності і кваліфікаційним вимогам професії, вміння застосовувати знання в нових умовах, підвищення ділових якостей. Посвідчення про закінчення навчання є загальнодержавним документом. Традиційно професійне навчання у Франції здійснюється в системі народної освіти. Однак практично лише половина випускників отримує кваліфікаційні посвідчення чи інший документ, що його замінює. Існують різкі категорії кваліфікаційних посвідчень, які надають різні права. Обсяг знань і навичок, необхідних для отримання посвідчення, визначаються програмою, яка затверджується керівними органами. Теоретично посвідчення про робітничу кваліфікацію дає право працевлаштування на роботу, але підприємці неохоче беруть випускників шкіл через їхню низьку або неадекватну кваліфікацію. Теоретичне навчання здійснюється в місцевих центрах профосвіти і фінансується за рахунок податку на навчання (його сплачують підприємці). Навчальні курси для безробітної молоді існують трьох видів: курси профорієнтації з визначенням відповідності вимогам окремих професій за допомогою тестів; практичне навчання на підприємстві, яке полегшує влаштування на роботу; курси з навчання найнеобхіднішим професіям для електронної та харчової галузей промисловості, сільського господарства та бізнесу. Має місце розвиток альтернативної форми професійного навчання, її суть полягає у тому, що теоретичне навчання чергується (через день, тиждень, місяць) з повноцінною трудовою діяльністю з майбутньої спеціальності. При цьому процеси поступового ускладнення навчання і роботи йдуть паралельно. На кожному проміжному етапі освоєння спеціальності видаються посвідчення про набуту кваліфікацію. Відповідно до рішень органів ЄС, альтернативне навчання реалізується в Італії, НІмеччини та Франції. Державне регулювання цього процесу має різні форми. У Франції діє закон про розвиток альтернативної форми професійної освіти. Розроблені типові угоди за галузями про поєднання системи освіти з практичною підготовкою на робочих місцях. Великобританія формально не підключилася до реалізації проектів альтернативної освіти. Але різновиди її все ж існують. Так, стажування на підприємствах у рамках державної "Програми надання допомоги молоді" доповнюється теоретичними семінарами на спеціальних курсах. До альтернативної форми підготовки слід віднести і так звані "сандвіч-курси", що передбачають чергування навчання в технічних коледжах з роботою на підприємствах. Така система поширена при навчанні техніків. Останнім часом вона стала застосовуватися і при підготовці робітників високої кваліфікації. У США чергування навчання з роботою на підприємствах практикується при підготовці інженерів, а також у старших класах середньої школи. Важливою формою розв'язання проблеми ліквідації розриву між системою освіти і виробництвом є підготовка робітничих кадрів у навчальних центрах на великих підприємствах. Навчальні центри – могутні підрозділи корпорацій. Наприклад, навчальний центр електротехнічної монополії "Дженерал Електрик" складається з мереж спеціальних курсів (більше тисячі). Навчальні центри автомобілебудівної корпорації "Форд" випускають близько 1,5 тис. Робітників на рік. Потреби в деяких спеціалістах, наприклад у механіках-ремонтниках електронної апаратури, задовольняються цілком за рахунок випускників центрів. У рамках одного навчального центру можуть співіснувати програми підготовки найрізноманітнішого рівня. Існування різних рівнів підготовки можна спостерігати на прикладі системи ступінчастого навчання концерну "Крупп". Суть системи полягає в тому, що навчальний центр німецького концерну, виходячи з результатів прогнозування кваліфікаційної структури, проводить набір учнів на чотири ступені підготовки, що не є перехідними. Учнів одразу, залежно від їхніх здібностей і рівня попередньої підготовки, зараховують на той чи інший ступінь навчання. На першому ступені (25% учнів) готуються напівкваліфіковані складальники, зварювальники та ін. Загальний термін навчання − один рік, причому теоретична підготовка визнана недоцільною. На другому ступені (45% учнів) готуються робітники основних професій (слюсарі, верстатники, електрики). Ці робітники можуть виконувати відносно самостійні функції, наприклад, з ремонту обладнання (термін навчання 2 роки). На третьому ступені (близько 20% учнів, термін навчання — 2,5 – 3 роки) забезпечується досить високий рівень теоретичних знань. Випускники третього ступеня можуть працювати на дорогому спеціальному обладнанні, здійснювати контроль за його роботою. Тут готуються механіки, що можуть працювати з точними вимірювальними приладами, ремонтники електронного обладнання, електрики обладнання високої напруги та ін. На четвертому ступені (10% учнів) готуються висококваліфіковані робітники на рівні техніків, зокрема налагоджувальники-програмісти. Термін підготовки точно не визначений (проте не більше 3-х років), але індивідуалізований залежно від здібностей учнів. Таким чином, ступінчаста система навчання максимально наближена до вимог виробництва. Разом з тим проводиться політика диференціювання робітників за заздалегідь визначеними рівнями кваліфікації. Для контингенту осіб, які виконують у промисловості, будівництві, сільському господарстві і в сфері послуг роботи низької кваліфікації, типовими є невисокі показники освіти, що поступово зростають. Таким чином, у розвинутих країнах склалися національні системи освіти; державного регулювання і підтримки в підготовці робітничих кадрів. Відбувається процес їх розвитку та інтернаціоналізації.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Зарубіжний досвід формування професійного рівня трудового потенціалу» з дисципліни «Управління трудовим потенціалом»
