Структура системи управління трудовими ресурсами становить сукупність органів управління, засобів, методів, направлених на реалізацію соціально-економічної політики держави у сфері забезпечення ефективного відтворення людських ресурсів. Виходячи із основних принципів управління та організаційно правових норм, закріплених в Конституції і створених на її основі нормативних актів, розрізняють органи державного управління загальної, спеціальної і галузевої компетенції. До органів загальної компетенції відноситься Кабінет Міністрів та державні, обласні адміністрації і ради народних депутатів, які здійснюють координаційну діяльність підсистем управління економікою на державному та регіональному рівнях. Органами спеціальної компетенції є міністерства, відомства, комітети, які забезпечують міжгалузеву координацію зі спеціальних питань, що мають загальний для всіх галузей характер. Органи галузевої компетенції вирішують спеціальні питання галузей, ці органи представлені галузевими міністерствами і підпорядкованими їм об'єднаннями, підприємствами. Державна система управління людськими ресурсами України включає сукупність органів державної законодавчої, виконавчої та судової влади і управлінь, що централізовано регулюють основні соціально-економічні відносини в країні, а також методи управління і механізм їх використання. Завданнями державної системи управління є прийняття законів, контроль за їх виконанням, розробка і реалізація політики та рекомендації з питань соціально-трудових відносин, мотивації, організації праці й вирішення конфліктних ситуацій. В умовах ринку державне регулювання соціально-трудових відносин має обмежений характер і, як свідчить досвід розвинутих країн, відноситься тільки до питань трудового законодавства, зайнятості, оцінки рівня життя тощо. Законодавча влада приймає закони з питань зайнятості населення, соціально-трудових відносин, оплати праці. Вона представлена Верховною Радою, де сформовані комітети з питань оплати, зайнятості населення, соціального захисту. Виконавчу владу здійснює уряд (Кабінет Міністрів), який формується Президентом. Уряд формує міністерства, комітети, відомства, що спеціалізуються на вирішенні функціональних завдань. Виконавча влада реалізує виконання законів. Судові органи здійснюють правосуддя, вирішення конфліктів, пов'язаних з застосуванням трудового законодавства. До судової влади відносять суди: конституційний, верховний, арбітражний, а також Міністерство юстиції. У вирішенні соціально-трудових проблем важливу роль відіграють профспілки. Багато проблем з управління трудовими ресурсами розглядається з врахуванням рекомендації МОП, членом цієї організації є і Україна. Центральним органом виконавчої влади з питань забезпечення єдиної державної політики з зайнятості, соціального захисту є Міністерство праці та соціальної політики України, а також відділи праці обласних і районних Рад народних депутатів. Мінпраці та соціальної політики працює у взаємодії з органами виконавчої влади областей, міст Києва й Сімферополя та з громадськими організаціями. Основними завданнями Мінпраці та соціальної політики є: розробка політики в соціально-трудовій сфері; координація всієї роботи соціально-трудової сфери країни; розробка основних напрямків соціальної політики уряду; формування правової й нормативної бази регулювання соціально-трудових відносин; участь у підписанні генеральної та галузевої угод; регулювання ринку праці та зайнятості населення. Підвідомчими організації Мінпраці та соціальної політики є Державна служба зайнятості, Національна академія праці, Науково-дослідний інститут соціально-трудових відносин в м. Луганську; Центральне бюро нормативів з питань праці, Інститут підготовки та підвищення кваліфікації кадрів тощо. Поряд з системою Мінпраці та соціальної політики України визначені функції управління трудовими ресурсами виконують також інші міністерства та відомства (Міністерство освіти і науки України, Міністерство фінансів, Міністерство економіки, Державний комітет молодіжної політики, спорту і туризму, Міністерство охорони здоров'я і підлеглі їм об'єднання, підприємства, установи та організації). Державні органи влади при розробці програм економічного та соціального розвитку забезпечують збалансований розвиток економіки, комплексне вирішення економічних і соціальних проблем, раціональне використання виробничих фондів, матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, прискорення реалізації науково-технічних винаходів та розробок, спрямованих на підвищення темпів зростання продуктивності суспільної праці і якості продукції. В народногосподарських програмах визначаються також галузеві та територіальні пропорції формування робочих місць і трудових ресурсів, темпи розвитку соціально-побутової інфраструктури. Міністерство освіти і науки здійснює координацію формування наукових та науково-педагогічних кадрів в Україні. Воно ж здійснює керівництво підготовкою кваліфікованих кадрів з числа молоді, яка закінчила загальноосвітні школи, проводить єдину державну політику у сфері підготовки кваліфікованих працівників, забезпечує координацію роботи міністерств, відомств у цій області та ін. Галузеві міністерства і відомства України у сфері управління трудовими ресурсами: створюють і забезпечують надійне функціонування економічного й соціального механізму формування трудового потенціалу галузі та його раціонального використання; визначають потребу в кадрах і шляхи її забезпечення для діючих підприємств; вдосконалюють методи підготовки працівників та спеціалістів з ура- хуванням сучасних вимог, впроваджують системи безперервного підви- щення їх кваліфікації, проводять активну кадрову політику в умовах ви- борності керівників на підприємствах і формування резерву на висування; розробляють і реалізують заходи внутрішньогалузевого перерозподілу вивільнених працівників; створюють галузеві інформаційні банки даних вакантних робочих місць, а також дані щодо працівників, які звільняються, для їх внутрі- шньогалузевого перерозподілу. Головна роль в управлінні трудовими ресурсами відводиться Державній службі зайнятості, яка займається не тільки пошуком робочих місць і працевлаштуванням, але й регулює процеси зайнятості населення по території, веде профорієнтаційну роботу, підготовку та перепідготовку кадрів, виплачує допомогу в період тимчасової незайнятості. Служба зайнятості, таким чином, бере на себе від імені держави турботу щодо пошуку робочих місць, надає безкоштовні послуги з питань професійної орієнтації і підготовки тимчасово вивільнених людей до нової роботи. Обласні (районні) ланки системи управління трудовими ресурсами в першу чергу вирішують завдання забезпечення надійного функціонування районних і міських систем міжрайонного обліку і регулювання зайнятості населення, а також перерозподілу робочої сили з метою забезпечення підприємств необхідними постійними або тимчасовими кадрами, підвищення ефективності їх використання. На вказаному рівні передбачається рішення наступних завдань: прогнозування демографічного розвитку населення і формування трудових ресурсів, потреб в них галузей народного господарства областей, районів і міст; розробка та реалізація заходів, спрямованих на ефективне ви- користання трудового потенціалу території, досягнення збалансованості трудових ресурсів і робочих місць; розвиток системи працевлаштування, профорієнтації і перенавчання працівників, що звільняються; координація управління трудовими ресурсами і демографічним розвитком; створення автоматизованих інформаційних банків незайнятого населення, вільних і створюваних робочих місць. Управління обласними ланками єдиної системи управління трудовими ресурсами країни проводиться органами та організаціями місцевих рад, включаючи галузеві головні управління, управління і відділи державної статистики, а також обласні ради профспілок. Важливе значення в удосконаленні організації праці, в підвищенні її продуктивності набувають галузеві центри і відповідні відділи на підприємствах. Трудові колективи підприємств (об'єднань) складають первинну ланку системи управління трудовими ресурсами країни, а також регіональних і галузевих систем, основними завданнями яких є: визначення потреб в кадрах, їх чисельність і професійно-кваліфікаційний склад, джерела працезабезпечення; формування стабільних трудових колективів, здатних добиватися високих кінцевих результатів; забезпечення відповідності кадрів вимогам сучасного виробництва, організація підготовки і перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників; розробка заходів ефективного використання створеного виробничого потенціалу на основі введення багатозмінного режиму роботи устаткування, в першу чергу, унікального і того, що дорого коштує; проведення атестації та раціоналізації робочих місць, скасування зайвих і неефективних робочих місць; реалізація заходів, спрямованих на створення сприятливих умов праці і побуту працівників. Свою діяльність підприємства (об'єднання) і організації ведуть в тісній взаємодії з місцевими державними органами управління, активно беруть участь у роботі по забезпеченню комплексного, економічного та соціального розвитку території; разом з місцевими органами по працевлаштуванню проводять підбір нового місця роботи працівникам, які звільняються; організовують внутрішньогалузевий перерозподіл. Управління на даному рівні здійснюється адміністрацією, радою трудового колективу, профспілковим колективом. Отже, управління трудовими ресурсами здійснюється на трьох рівнях: державному, регіональному та місцевому. Для того, щоб політика управління з питань відтворення та використання трудових ресурсів була ефективною, необхідно досягти максимальної узгодженості дій на всіх рівнях.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Структура системи управління трудовим потенціалом» з дисципліни «Управління трудовим потенціалом»
