Трудовий потенціал як соціально-економічна категорія
Трудовий потенціал – складна соціально-економічна категорія, яка з'явилася в економічній літературі порівняно недавно. Цей науковий термін є відображенням демографічних та економічних проблем сучасного періоду – таких, як сповільнення темпів зростання працездатного контингенту в складі населення, зміна його вікової та соціальної структури, зрушення в інтелектуальному, загальноосвітньому та культурному розвитку населення. В економічній літературі можна зустріти багато визначень поняття "трудовий потенціал", розглядаються ознаки, які характеризують його як економічну категорію і пов'язують з іншими категоріями. Більшість авторів визначають трудовий потенціал як ресурс праці, який має в своєму розпорядженні суспільство, або як визначені в кількості фізичних осіб чи в робочому часі потенційні запаси живої праці, які має в своєму розпорядженні суспільство у певний момент часу, тобто трудові ресурси подані у поєднанні їх кількісних чи якісних характеристик (Л. Чижова, І. Бондарь, Т. Палій і ін.). На думку В. Врублевського, поняття "трудовий потенціал" містить в собі визначення сукупного суспільного працівника і відповідні умови праці у поєднанні з чинниками, які відображають, з одного боку, його зміст, а з другого – соціально-економічний характер. Але таке визначення не дає кількісної уяви про нього, про його структуру. У такому плані більш переконлива трактовка А. Панкратова, який визначає трудовий потенціал як похідну від трьох величин: чисельності населення у працездатному віці в певний момент часу; кількості регламентованого для потреб виробництва часу упродовж доби, неділі, місяця, року, людського життя; суспільно необхідної напруженості (інтенсивності) трудової діяльності впродовж регламентованого часу. Позитивним чинником такого визначення є виділення показників трудового потенціалу: робочого часу і інтенсивності праці. "Трудовий потенціал" – самостійна економічна категорія, яка характеризує ресурси живої праці. Якщо поняття "трудові ресурси" охоплює працездатне населення в робочому віці, то поняття "трудовий потенціал" – і тих людей, які вийшли з працездатного віку або ж ще не ввійшли в нього, але фактично приймають участь у суспільній праці, в тому числі й у сфері індивідуальної трудової діяльності. Таке визначення має практичне значення, яке проявляється при збалансуванні ресурсів живої праці і кількості робочих місць. Трудовий потенціал є основним джерелом забезпечення підприємств кадрами і має кількісну та якісну характеристики. Формально це може бути подано таким чином:
ТП = ТР + Рт = ТРп + ТРр + Рт , (4.1) де ТР − трудові ресурси; Рт − резерви живої праці; ТРП , ТРР − резерви живої праці відповідно потенційні та реальні. Кількісна характеристика може бути надана у вигляді середньорічної чисельності працівників, а при більш детальному аналізі – фонду ресурсів праці. Такий фонд можна визначити як добуток середньорічної чисельності працюючих на середню тривалість робочого часу. Таким чином, маючи інформацію про фонд ресурсів часу і кількість робочих місць на підприємстві, можна досить точно визначити необхідну чисельність персоналу з урахуванням коефіцієнта загрузки устаткування та результатів паспортизації, атестації й раціоналізації робочих місць. Якісна характеристика трудового потенціалу виражається ступенем професійної та кваліфікаційної придатності людей до виконання робіт. Вона залежить від їх загальноосвітньої підготовки, трудових навичок особистих здібностей. Поняття "трудовий потенціал" пов'язане з ознаками відповідної суспільної форми праці та економічних аспектів його змісту, а також з такими категоріями виробничих відношень, як продуктивність праці, фондоозброєність тощо. Для визначення змісту цієї категорії необхідно виділити суспільно-економічні умови, які обумовлюють структуру й рівень зайнятості. До них належать соціальні та економічні чинники: ступінь інтенсифікації виробництва, поєднання інтенсивних і екстенсивних чинників економічного зростання, зміна соціальної структури, змісту й характеру праці, підвищення її продуктивності та інтелектуальності під дією досягнень науки і техніки. Поняття "трудовий потенціал" виражає сукупні ресурси та резерви живої праці у поєднанні їх кількісних і якісних характеристик, які має в своєму розпорядженні суспільство на даному етапі розвитку виробничих сил у межах діючих виробничих відносин. Трудовий потенціал – поняття динамічне, воно змінюється в межах діючого засобу виробництва відповідно до розвитку виробничих сил і виробничих відносин. Система показників, які характеризують чинники демографічного порядку, тобто такі, які відносяться до екстенсивного типу, має наступний вигляд: чисельність населення за звітний період; темпи зростання чисельності в перспективі; чисельність населення у працездатному віці за звітний і перспективний періоди; чисельність працездатного населення за статтю та віковими групами за звітний і перспективний періоди; коефіцієнт трудової активності населення за звітний період і в перспективі за віковими групами і статтю; коефіцієнт фізичного стану працездатного населення; індекси структурних зрушень у статево-віковій структурі населення працездатного віку; максимальний фонд робочого часу за статевими та віковими групами працездатного населення за звітний та плановий (перспективний) періоди. Останнім часом значення демографічних чинників стало менш вагомим, а більш вагоме значення мають чинники інтенсивного типу. Сучасна демографічна ситуація в Україні характеризується лише їй властивими особливостями, що зумовлені специфікою суспільно-політичного розвитку, рівнем матеріального забезпечення, національно-культурними традиціями, побутом, духовністю. На сучасну демографічну ситуацію ще й досі суттєво впливають штучно створені умови. Це голодомори 1921, 1932 – 1933 рр. та 1946 р., війна 1941 – 1945 рр. та Чорнобильська катастрофа 1986 р. Демографічна ситуація, що склалася в Україні, набуває критичного характеру. Довготривале уповільнення темпів загального приросту населення, зниження за останні 30 років коефіцієнта народжуваності та зростання коефіцієнта смертності призвели до того, що вперше в історії країни в 1991 році почався процес депопуляції, за якого кількість померлих стала перевищувати число народжуваних. Так, тільки за 2007 р. в Україні народилось 353278 чол., а померло 562778 чол., природний приріст є негативним і становить –209500 чол. Рівень народження на 1 000 чол. населення, як уже зазначалось раніше, складає лише 10,2 чол., тоді як смертності 16,2 чол., тобто зменшення складає 6 чол. на 1 000 людей. Чисельність населення України скоротилось із 51,8 млн. чол. у 1989 р. до 46,4 млн. чол. постійного населення у 2007 р. Питома вага міського населення за даними державного комітету статистики у 2005 р. склала 68,1%, а сільського – 31,9%. Демографічна ситуація в Україні набула критичного характеру і багатьох ознак. Отже, демографічна ситуація, яка склалася в Україні, вплинула на формування трудового потенціалу, обумовила необхідність розроблення та реалізації конкретних заходів, направлених на збалансований розвиток країни, підвищення ефективності використання трудового потенціалу, вдосконалення усієї системи управління працею. Швидке погіршення соціально-економічних умов життя тягне за собою неадекватність соціально-психологічних реакцій людини, змінює її ставлення до сім'ї, до праці. Психологічні розлади, алкоголізм, зловживання іншими "соціальними токсинами", розлад сімейного життя (за 2007 р. на 279 821 шлюбів припадає 130185 розлучень), бездоглядність дітей. Соціальний захист в цілому та зокрема, підтримка малозабезпечених сімей, ветеранів і інвалідів здійснюється сьогодні в Україні на незначному рівні (на рівні 2,5 бала за 7-бальною шкалою), низький рівень доходів населення (2,4 бала за 7-бальною шкалою), що поєднується з підвищенням рівня безробіття (4,7 бала за 7-бальною шкалою). Не подолані нерівності стандартів культурного, соціального, та комунального розвитку центру і регіонів, їх окремих територій. Середня заробітна плата в Україні на початок 2007 р. склала 918,12 грн. (найбільша в м. Києві − 1 507,17 грн., а найменша – в Тернопільській області – 596,03 грн.). У 22 регіонах (81,5%) вона нижча за середню. У вересні 1999 р. Президент України підписав Указ „Про основні напрямки розвитку трудового потенціалу в Україні на період до 2010 року", мета якого – створити передумови для формування та реалізації довготермінової держаної політики розвитку трудового потенціалу в Україні на 2000 – 2010 рр. Указом визначені шість основних напрямків розвитку трудового потенціалу у сфері: покращення природної бази формування робочої сили; розвитку освіти, професійних послуг з підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів у відповідності до суспільних потреб; забезпечення продуктивної зайнятості населення; регулювання соціально-трудових відносин з метою скорочення рівня безробіття; політики доходів; охорони праці. Такий всебічний підхід до проблеми розвитку трудового потенціалу країни дозволить створити правові, економічні, соціальні та організаційні передумови до його збереження, відтворення й розвитку.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Трудовий потенціал як соціально-економічна категорія» з дисципліни «Управління трудовим потенціалом»
