Вільні економічні зони та їх роль в міжнародному бізнесі
Прообрази нинішніх вільних економічних зон (ВЕЗ) виникли понад 2 тисячоліття тому на грецькому острові Делос у 166 р. до н.е. Торгові люди, які прибували туди, звільнялися від податків, мита, виконання адміністративних формальностей. У середні віки у формі ВЕЗ виступали порто-франко — вільні міста-порти — Бремен, Гамбург, Венеція, Генуя, Марсель та ін. У 1817 р. статус порто-франко дістала Одеса. Сучасні вільні торговельні зони були започатковані в США в 1934 р. Модель ВЕЗ другої половини XX ст. апробована в м. Шенноні в Ірландії в 1959 р. Всього нараховується близько 600 ВЕЗ. Виручка від експорту у ВЕЗ перевищує 20 млрд. дол. Вільна економічна зона являє собою частину національної території країни, на якій встановлюється спеціальний правовий режим економічної діяльності та порядок застосування законодавства країни, орієнтований на посилення зовнішньоекономічних зв’язків, насамперед за рахунок залучення іноземного капіталу. Такого типу територіальні утворення не є характерними для якогось одного континенту, а стали важливим елементом структурних перетворень у світовій економіці. Функціонування більш як 600 ВЕЗ практично в усіх країнах світу справляє вплив на загальноекономічні процеси — збільшення обсягів виробництва, посилення зовнішньоекономічного обміну, зростання чисельності зайнятих, підвищення рівня життя тощо. Найбільша кількість ВЕЗ сконцентрована в країнах, які розвиваються, а частка продукції, виробленої на території всіх ВЕЗ перевищує 5% загального обсягу світової торгівлі. 466
Розділ 42. Міжнародний бізнес
Тільки на території США функціонує близько 300 ВЕЗ різної орієнтації. Вони займають значні території у містах Нью-Йорк, Чікаго, Сан-Франциско, Бостон та ін. Але для всіх є характерною рисою надання пільг підприємцям у вигляді зменшення податків або повного їх скасування. Свого часу саме завдяки створенню ВЕЗ вдалося у багатьох районах Франції, Англії стабілізувати економічну ситуацію й вивести їх з кризового стану. Значного поширення набули вільні зони в індустріальних країнах Тихоокеанського регіону, зокрема у Південній Кореї, Тайвані. Ідея створення ВЕЗ дістала підтримку в країнах колишнього соціалістичного табору: Угорщині, Болгарії, Польщі. Але особливих успіхів у цій справі досягнуто в Китаї. Результати створення і функціонування ВЕЗ Китаю позитивні: зони забезпечують до 40% загального обсягу експорту, широко залучається іноземний капітал, щорічне зростання промислового виробництва сягає 70%, впроваджуються у виробництво нові технології. При організації ВЕЗ використовують два різних підходи: територіальний і функціональний. В першому випадку зона розглядається як відокремлена територія, де всі підприємства користуються пільговим режимом господарської діяльності. В другому — це пільговий режим, який застосовується до певного виду підприємницької діяльності незалежно від місцезнаходження відповідної фірми в країні. Організаційнофункціональна структура ВЕЗ досить різноманітна. Можна виділити таку структуру: — торгові зони; — промислово-виробничі зони; — техніко-впроваджувальні зони; — сервісні зони; — комплексні зони; — міжнародні зони. Торгові зони включають вільні безмитні зони, зони вільної торгівлі. Вільні безмитні зони виникли в XVII–XVIII ст. Вони являють собою склади для зберігання, упаковки та незначної обробки товарів для експорту. Зони звільняються від мита на ввіз і вивіз товарів. Зони вільної торгівлі найбільше поширення мають в США. Такі зони являють собою обмежені частки території США, в межах яких встановлюється пільговий порівнюючи з загальним режим господарської, в тому числі зовнішньоекономічної діяльності. До найпростіших зон вільної торгівлі можна віднести спеціальні магазини «д’юті фрі» в великих міжнародних аеропортах. З точки зору режиму вони розглядаються як такі, що знаходяться за межами державних кордонів. До зон вільної торгівлі відносяться також і традиційні вільні порти з пільговим торговим режимом. Промислово-виробничі зони відносяться до зон другого покоління. Вони виникли в результаті еволюції торгових зон, коли в них стали ввозити не тільки товар, а й капітал, займатись не тільки торгівле., а й виробничою діяльністю. Ці зони користуються значними податковими і фінансовими пільгами. Техніко-впроваджувальні зони відносяться до зон третього покоління. (70–80 рр.). Вони створюються стихійно (США) або спеціально з державною підтримкою навколо великих наукових центрів (Японія, Китай). В них концентруються національні і закордонні дослідницькі, проектні, науково-виробничі фірми, що користуються єдиною системою податкових і фінансових пільг. 467
Частина V. Міжнародна економіка
В США їх називають технопарками, в Японії — технополісами, в Китаї — зонами розвитку нової і високої технології. Найбільш відомий в світі і США технопарк «Сілікон велі» дає 20% світового виробництва засобів обчислювальної техніки і комп’ютерів. В ньому зайнято біля 20 тис. робітників. Всього в США біля 80 подібних зон. Сервісні зони являють собою території з пільговим режимом підприємницької діяльності для фірм і організацій, що надають різні фінансово-економічні, страхові та інші послуги. До сервісних зон відносяться офшорні зони і податкові гавані. Головна вимога до компанії, що зареєстрована в офшорній зоні і претендує на одержання податкових і інших пільг — не бути резидентом країни, де знаходиться офшорний центр і не одержувати на його території прибуток. Сьогодні налічується біля 300 офшорних центрів. Країни, де функціонують офшорні зони — Ліхтенштейн, Панама, Гонконг, Ліберія, Ірландія, Швейцарія, Мальта, Ізраїль та ін. Офшорний бізнес концентрується, як правило, в банківській, страховій справі, морському судноплавстві, операціях з нерухомістю та інші. Капітал, задіяний в сфері офшорного бізнесу досягає 500 млрд. дол. Діяльність офшорних зон оцінюється неоднозначно. З одного боку визнається їх важлива роль в міжнародному рухові капіталу. А з іншого — офшорна зона є часто місцем відмивання «брудних грошей» і різного роду банківських афер. Комплексні зони створюються шляхом встановлення особливого, пільгового режиму господарської діяльності на території окремих адміністративних утворень. Міжнародні вільні економічні зони створюються при участі декількох держав. Наприклад, готується проект Туманган. Ця зона повинна бути створена на кордоні Росії, Китаю і Кореї. В середині 90-х рр. створені єврорегіони «Карпати», «Буг», де важливу роль відіграють Польща, Словаччина, Чехія, Угорщина, Україна. Види пільг у ВЕЗ: 1. Зовнішньоторгівельні пільги. Вони передбачають запровадження особливого митно-тарифного режиму (зменшення або відміни мита) та спрощеного порядку здійснення зовнішньоторговельних операцій. 2. Податкові пільги мають норми, пов’язані з податковим стимулюванням конкретних видів діяльності чи поведінки підприємців. Ці пільги можуть стосуватись податкової бази (прибуток, вартість майна і т.д.), окремих її складових (амортизаційні відрахування, витрати на заробітну плату, НІОКР), рівня податкових ставок, питання постійного чи тимчасового звільнення від оподаткування. 3. Фінансові пільги, які включають різні форми субсидій. Вони надаються у вигляді більш низьких цін за комунальні послуги, зниження орендної плати за користування земельними ділянками і виробничими приміщеннями, пільгових кредитів тощо. 4. Адміністративні пільги надаються адміністрацією зони з метою спрощення процедур реєстрації підприємств і режиму в’їзду–виїзду іноземних громадян.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Вільні економічні зони та їх роль в міжнародному бізнесі» з дисципліни «Економічна теорія»
