Світова валютна система є функціональною формою організації валютних відносин на рівні міждержавних зв’язків. Їх розвиток регулюється відповідними міждержавними валютними угодами, втілення яких забезпечується утвореними на колективній основі міждержавними валютно-фінансовими і банківськими установами та організаціями. Складовими ланками світової валютної системи є: міжнародні ліквідні ресурси (іноземна валюта, золото та інші платіжні засоби),механізм регулювання валютних паритетів і курсів, міжнародні валютні ринки і ринки золота, система міжнародного кредитування та міждержавних розрахунків, відповідні інфраструктурні ланки тощо. Міжнародна валютна система в своєму еволюційному розвитку пройшла три основні етапи: золотого, золотовалютного (доларового) і паперово- валютного стандартів. Система золотого стандарту сформувалася на початку XIX ст. і функціонувала до 20–30-х років ХХ ст. Її визначальними ознаками були: функціонування золота як світових грошей: фіксація золотого змісту національних валют; їхня безпосередня конвертованість у золото; наявність на цій основі фіксованих валютних курсів. У період дії золотого стандарту золото знаходилося в обігу у вигляді чеканних монет не лише на зовнішньому ринку, а й поряд з розмінними паперовими грошима на внутрішньому ринку. Обмінний валютний курс національних паперових грошей розраховувався за співвідношенням їхнього золотого змісту (масштабу цін), який установлювався державою. Так, якщо ємність американського долара становила унції золота, а англійського фунта стерлінгів — унції, то легко визначити, що обмінний курс їх дорівнював 1:5. Фунт стерлінгів обмінювався на 5 доларів. Країни, що дотримувалися золотого стандарту, мали забезпечувати жорстке співвідношення між наявними запасами золота і кількістю грошей в обігу, а також вільну міграцію золота-його експорт та імпорт. Система золотого стандарту забезпечувала загальність світових грошей, їхню повну конвертованість, стійкість купівельної спроможності та валютних курсів, а також автоматичне (внаслідок міграції золота) урівноваження платіжних балансів окремих держав, стабільність світових цін. Разом з тим система золотого стандарту мала й істотні обмеження. Вона була занадто жорсткою, недостатньо еластичною, дорогою, залежною від рівня видобутку монетарного товару. Найбільшою їх вадою було те, що умови функціонування золотого стандарту суттєво обмежували можливості проведення окремими державами власної валютно-грошової політики. Це пояснюється тим, що безпосередньою реакцією на будь-яке збільшення обсягів паперової емісії та інфляційне знецінення національних грошей був відтік золота за кордон і відповідне зменшення золотих запасів. Це обмежувало можливості державного втручання в сферу грошових і валютних відносин, 437
Частина V. Міжнародна економіка
їхнього цільового регулювання, використання у конкретних напрямах економічної політики. Зазначені обмеження стали підставою для заміни після першої світової війни золотого стандарту золотовалютним (золотодевізним). Сутність останнього зводилась до того, що поряд з золотом функцію міжнародних платіжних засобів взяли на себе і деякі валюти провідних країн світу. Інституціонально система золотодевізного стандарту була заснована рішеннями міжнародної Генуезької конференції, що відбулася у 1922 р. Однак і після укладення Генуезької угоди грошові системи майже 80 країн Заходу продовжували функціонувати у режимі золотого стандарту. Повний відхід країн Заходу від золотого стандарту відбувся в період «великої депресії» і у перші післякризові роки. Спочатку Англія (1931 р.), а далі і США (1933 р.) вимушені були відмовитися від внутрішньої конвертованості паперових грошей на золото. До початку другої світової війни практично всі країни Заходу припинили розмін на золото паперових знаків вартості, чим підривалися внутрішні основи функціонування золотого стандарту. Причини цього не пов’язані безпосередньо з кількісною невідповідністю між централізованими запасами золота і масою грошових знаків в обігу, як може здатися на перший погляд. Головна причина — загальна трансформація економічної структури господарювання, що ґрунтувалася на ринкових саморегуляторах, у державно регульовану економічну систему. Така трансформація відбулася на основі теоретичних розробок Кейнса. Відповідно до цієї трансформації змінилася і система валютно-грошових відносин. Виходячи з цього, стає зрозумілим,що якщо золото як національні та світові гроші є елементом стихійно регульованої ринкової економіки, то паперові знаки вартості, котрі мають кредитну основу, більш повно відповідають економіці, яка поєднує в собі ринкові та державні регулятори. У роки другої світової війни система міжнародної торгівлі та валютних відносин зазнала фактично повного краху. Для виправлення цього становища В 1944 р. в місті Бреттон-Вудсі (США) зібралася міжнародна валютно-фінансова конференція, на якій було утворено міжурядову установу при ООН з регулювання валютних відносин — Міжнародний валютний фонд. Згідно зі статутом МВФ було визначено основні принципи нової валютної системи, яка дістала назву Бреттон-Вудської. На відміну від золотого стандарту її основою стала система золотовалютного стандарту, яка у своєму подальшому розвитку трансформувалася у систему золото-доларового стандарту. Бреттон-Вудська валютна система функціонувала до середини 70-х років і відіграла суттєву роль у поглибленні міжнародного поділу праці, інтернаціоналізації виробництва, інтенсивному розвитку зовнішньоекономічних зв’язків. Основні принципи функціонування Бреттон-Вудської системи такі: 1. Завдяки тому,що паритети майже всіх валют було зафіксовано в МВФ в доларах США, зв’язок їх з монетарним товаром здійснювався за системою: золото-доларнаціональні валюти. У цьому поєднанні долар виступав як знак золота, як різновид світових грошей. 2. Бреттон-Вудська валютна система, як і система золотого стандарту, дотримувалася принципу фіксованих валютних курсів, що мало суттєве значення для розвитку зовнішньої торгівлі. Офіційні курси валют установлювалися визначенням їхнього золотого змісту і відповідно до цього твердо фіксувалися по відношенню до долара. 438
Розділ 40. Світова валютна система та міжнародні розрахунки
3. Долар, функціонуючи у режимі золотого стандарту, прирівнювався до золота за визначеним паритетом на основі фіксації ринкової ціни на золото: 1 долар = 0,888 г. золота; ціна 1 унції (31,1 г.) — 35 дол. 4. Важливою нормою Б–В системи була заборона вільної (приватної) купівліпродажу золота. Ці операції могли здійснюватися лише на рівні центральних банків з фіксованою ціною — 35 доларів за 1 унцію. Тривалий час ефективність функціонування Б–В системи (золото-долар-національна валюта) забезпечувалася високим рівнем стійкості та довіри до долара, який виконував функцію міжнародного засобу платежу і резервної валюти. Ця довіра ґрунтувалася на його конвертованості у золото для центральних банків. Така конвертованість забезпечувалася нагромадженням США значної частки централізованих запасів золота. У 1949 р. централізовані золоті запаси США оцінювали в 24,6 млрд. доларів, що в 3,15 рази перевищувало загальну суму доларів, яка була розміщена в іноземних банках. Слід врахувати і надзвичайно високу частку США у світовій торгівлі та експорті капіталу, а також бездефіцитність протягом тривалого часу платіжного балансу цієї країни. У кінці 60-х початку 70-х років ситуація суттєво змінилася. США значною мірою втратили на світовому ринку свої конкурентні переваги: виник дефіцит платіжного балансу, почали розвиватися інфляційні процеси, різко скоротилися запаси золота. Почалася масова погоня за золотом як більш стійким грошовим активом і відповідна відмова від долара. У цій ситуації США, по суті, повністю втратили можливість здійснювати обмін доларів на золото за фіксованою ціною. Визначаючи це, 15 серпня 1971 р. було прийнято рішення про припинення конвертованості долара на золото. Відміна одного з вихідних принципів Б–В системи означала її фактичний крах. Контури нової валютної системи, що функціонує і розвивається у світовій економіці й понині були визначені на нараді представників країн-членів МВФ, що відбулася в місті Кінгстоні на Ямайці в січні 1976 р. Кінгстонська угода поклала початок утворенню Ямайської валютної системи. Ця система почала функціонувати після відповідних ратифікації зазначеної Угоди державами — учасницями з квітня 1978 р. Зміст визначальних принципів Ямайської валютної системи такий: 1. Кінгстонською угодою проголошено повну демонетизацію золота в сфері валютних відносин. Відмінено офіційний паритет, офіційну ціну на золото і фіксацію масштабу цін (вмісту золота) національних грошових одиниць, знято будь-які обмеження у його приватному використанні. 2. Кінгстонська угода поставила за мету перетворити створену ще у 1969 р. Міжнародним Валютним Фондом колективну міжнародну одиницю — спеціальні права запозичення — СДР на головний резервний актив та міжнародний засіб розрахунків і платежу. Сьогодні величина СДР визначається на основі кошика валют країн, частка яких у сфері міжнародної торгівлі найвища. З 1981 р. до складу так званого стандартного кошика входить 5 валют: долар США — 42%, марка –19%, франк, ієна та фунт стерлінгів — по 13%. 3. Особливо важливою ознакою механізму Ямайської системи є запровадження «плаваючих» валютних курсів національних грошових одиниць.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Світова валютна система та етапи її становлення» з дисципліни «Економічна теорія»
