У світі склалось кілька ринків робочої сили. Перший дуже швидко створюється в районі нафтодобувних країн Близького Сходу. Тут зайнято близько 3 млн. Іноземних робітників із сусідніх арабських країн. Про інтенсивність цієї еміграції свідчить значна питома вага іноземної робочої сили в її загальній чисельності. Так в Об’єднаних Арабських Еміратах вона становить близько 90%, Катарі — понад 50%, Кувейті — близько 70%. Другий ринок склався в країнах Західної Європи, де почали активно використовувати іноземну робочу силу. Іноземні робітники традиційно використовуються у тих сферах, де велика частка ручної праці і де робота є небезпечною або непрестижною для місцевого населення. їхня зайнятість тут інколи досягає 70%. В імміграції додаткової робочої сили і міждержавному пересуванні в основному бере участь молодь до 25 років, яка придатна до найважчих фізичних робіт. Третій ринок традиційно належить США, трудові ресурси яких історично склалися за рахунок іммігрантів. У теперішній час вони становлять близько 5% загальної кількості робочої сили. Четвертий ринок сформувався в Латинській Америці, де в основному Аргентина приймає робітників із сусідніх країн. Загальна чисельність іммігрантів досягає 8 млн. осіб. Щоб зберегти деяку суму для переказу додому, іммігранти вимушені обмежувати власні потреби, необхідні для нормального відновлення працездатності. При переказі частини заробітної плати на Батьківщину вони здають у банки іноземну валюту, а їх родини одержують перекази у вітчизняній валюті, яка звичайно має нижчу купі430
Розділ 39. Міжнародна міграція робочої сили
вельну здатність порівняно із зданою валютою, тобто недодержують належну їм купівельну здатність грошового переказу. Проте через велику різницю в заробітній платі у різних країнах ці перекази є суттєвою підтримкою для залишених на Батьківщині родин іммігрантів. У багатьох країнах добре відпрацьований принцип «ротації» іммігрантського контингенту, який передбачає оновлення людського матеріалу, тобто іноземні робітники неодноразово замінюються новими, молодшими. Статистика промислово розвинутих країн включає до економічно активного населення громадян від 15 років, тоді як в країнах що розвиваються — із 12–14 років, а в окремих африканських країнах — навіть із шестирічного віку. Ця частина населення у промислово розвинутих країнах складає трохи більше 45%, у країнах, що розвиваються — трохи менший від 40%. Прогнози показують, що до 2000 р. все населення землі досягне приблизно 6,2 млрд. осіб, в тому числі економічно активне населення буде сконцентровано переважно в країнах «третього світу», (приблизно 1,9 млрд. осіб.), а в індустріально розвинутих країнах в результаті старіння населення ця частка скорочуватиметься. В основі десятиріччя демографічна ситуація на Заході, а також у деяких державах СНД, в тому числі в Україні, характеризується тривожними тенденціями. Йдеться про те, що в окремих країнах населенню збільшується повільно або ж не зростає зовсім. Чисельність населення України з 1.01.94. до 1.01.95 рр. Зменшилось з 52,1 до 51,7 млн осіб. Таке зниження є наслідком як природного так і міграційного руху населення. З індустріально розвинених країн США — єдина держава, де населення стабільно збільшується, причому не лише за рахунок природного приросту, айв результаті притоку іммігрантів, який на кінець 80-х років становив в середньому 100 тис. осіб на рік. Високі темпи приросту населенню країн, що розвиваються (Африка — 2,9%, Латинська Америка — 2,3%, Азія — 2,2%, при збереженні його «омолодженої» вікової структури) майже 34% людей у віці до 15 років формують збільшення масштабів трудових ресурсів. Це призводить до необхідності створення нових робочих місць з метою ліквідації часткового чи повного безробіття (до 2000 р. потрібно створити майже 1 млрд. робочих місць). Розрахунки експертів МОП показують, що для задоволення потреби в зайнятості й ліквідації безробіття до 2025 р. на планеті необхідно щорічно додавати 50 млн. робочих місць, в тому числі 40 млн — у країнах , що розвиваються. Однак такі оцінки не дають підстав для оптимізму. Відомо, що НТР, крім позитивних результатів, має й негативні, один з яких — зростання безробіття. Так, в Японії кожний робот позбавляє роботи 3–4 осіб. Згідно з даними МОП, найбільш гостро від безробіття страждають Іспанія, Болівія та Пуерто-Ріко, де більше 20% активного населення — безробітні. Згідно з оцінками, рівень безробіття буде збільшуватись і в країнах Східної Європи і найближчим часом досягне 15%. Науково-технічна революція «сприяла» розвиткові й такого явища, як міжнародна міграція науково-технічної інтелігенції. Сьогодні «зарубіжний внесок» інтелектуальної еліти в розвиток знань світового співтовариства настільки високий, що про нього можна говорити як про новий феномен. У 50–60-ті роки міжнародна міграція висококваліфікованих кадрів відбувалась головним чином серед промислово розвинутих країн Заходу, у 30–70 роки цей процес іде по лінії «Південь-Північ», тобто плинність науково-технічних кадрів та спеціалістів проходить головним чином з країн, що розвиваються, в розвинуті країни, а від середини 80-х років виникає навіть 431
Частина V. Міжнародна економіка
емігрантський потік кваліфікованих кадрів — з СССР і країн Східної Європи. Його поява зменшує третій стан «витоку умів». Лише з 1986 по 1990 рр. із країн Східної Європи та колишніх республік колишнього Союзу до США й країн Західної Європи виїхало приблизно 1,3 млн осіб. Спеціалістів серед яких 30%.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Сучасні світові ринки робочої сили» з дисципліни «Економічна теорія»
