У відповідності з міжнародною практикою фінансові ресурси, що залучають із-за кордону, розділяють на офіційні й приватні. До офіційних належать безплатні позики (дари) і кредити, що надаються іноземними урядами, державними організаціями, а також міжнародними фінансовими закладами (Міжнародний валютний фонд, Міжнародний банк реконструкції і розвитку, Міжнародна асоціація розвитку, Європейський банк реконструкції і розвитку та ін.). В деяких випадках до офіційних ресурсів включають кредити іноземних приватних (комерційних) банків, гарантовані державними організаціями. До приватних ресурсів відносять негарантовані на державному рівні кредити комерційних банків, різних посередників. Капітал вивозиться у двох формах — підприємницькій і позичковій. В першому випадку капітал розміщується в виробничі підприємства, а в другому надається у вигляді позики підприємцям чи уряду країни-імпортера. Розрізняють дві головні форми міжнародних інвестицій — портфельні та прямі. Портфельні інвестиції — це винятково фінансові активи у вигляді облігацій та акцій, які деномінуються у національну валюту. Переважного розвитку дана форма міжнародних економічних відносин набула ще до І світової війни. Головним інвестором виступала Англія, яка була зацікавлена в отриманні у такий спосіб додаткових природних ресурсів із менш розвинутих держав і колоній. Купуючи акції та облігації, інвестор претендував тільки на чистий доход фірми. Портфельні, або фінансові інвестиції здійснювалися насамперед з допомогою банків чи інвестиційних фондів. Після І світової війни портфельні інвестиції занепали й відновилися лише у 60-і роки. Значно більше поширені в наш час прямі інвестиції, які є реальними капіталовкладеннями в підприємства, землю чи реманент або ж здійснюються з допомогою експортних інвестиційних товарів чи передачі технологій, досвіду управління, коли інвестор зберігає контроль над інвестованим капіталом. Прямі інвестиції використовуються, як правило, при створенні нових фірм (спільних підприємств) або ж для встановлення контролю над діючою фірмою шляхом закупівлі контрольного пакету акцій. У міжнародній практиці прямі інвестиції використовуються транснаціональними 421
Частина V. Міжнародна економіка
корпораціями у виробництві готових промислових виробів, видобутку сировини, розширенні сфери послуг. Вони є важливим каналом міжнародного переміщення приватного капіталу. Всього на початку 90-х років вивіз прямих інвестицій у світовій економіці перевищував щорічно суму у 200 млрд. дол. Серед найбільших експортерів капіталу — Японія, США, Франція, Німеччина, Великобританія. Із всього обсягу експорту прямих зарубіжних інвестицій більше 95% припадає на розвинуті країни. Географічно майже 80% прямих зарубіжних інвестицій переміщується між самими розвинутими країнами, решта спрямовується у країни, що розвиваються та держави з перехідною економікою. Найбільш важливими особливостями сучасного вивозу капіталу є: 1. Гігантські темпи, що випереджають основні економічні показники. Наприклад, приватні капіталовкладення США за межами країни на протязі 1950–1985 рр. збільшилися більше ніж в 40 разів, а темпи приросту ВНП щорічно складали 2–3%. 2. Різко виросла «щільність» зарубіжних інвестицій, їх концентрація в окремих регіонах світу. Бувші країни соціалістичної системи випали зі сфери міжнародного вивозу капіталу. 3. Відбулися зміни в напрямках вивозу капіталу. На протязі довгого періоду головним об’єктом вкладення капіталу були країни, що розвиваються, які мали багаті джерела сировини і дешевої робочої сили. В даний час в країни, що розвиваються, розміщують лише 35% всіх зарубіжних інвестицій, а інша частина направляється в розвинуті країни. Переорієнтація основних потоків міжнародного руху капіталу має такі причини: а) розвиток НТР, що вимагає матеріало- і ресурсозберігаючих технологій; б) потреба не стільки в дешевій, скільки у висококваліфікованій робочій силі; в) зменшення в умовах автоматизованого виробництва сумарних затрат на робочу силу і т.д. 4. Експорт капіталу перетворився в міжнародний капіталообмін. Міжнародний кругообіг капіталу здійснюється в рамках транснаціональних корпорацій, які мають філіали в різних країнах. 5. Посилилась нерівномірність експорту і імпорту капіталу окремими країнами. В США, як і раніше, є лідером по масштабах зарубіжних активів, але по розмірах щорічних прямих зарубіжних капіталовкладень вперед вийшли Японія, Великобританія і Німеччина. В той же час США перетворились в головного імпортера капіталу: розміри щорічних іноземних інвестицій в США в 2 раза перевищують величину експортного американського капіталу. 6. Відбувається еволюція форм вивозу капіталу, змінюється співвідношення між підприємницькою і позиковою формами експорту капіталу. Наприклад, у США протягом десятиріч переважав підприємницький капітал, а починаючи з 80-х років — позичковий. 7. Ріст ролі держави у вивозі капіталу, розвиток державного регулювання міжнародного капіталообміну. Держава, по-перше, сама є великим інвестором, що вивозить капітал головним чином в позичковій формі; по-друге, вона надає всебічну підтримку своїм монополіям: виступає страховим гарантом приватних зарубіжних інвестицій, надає податкові пільги і т.д.; по-третє, держава часто бере під прямий контроль міграцію капіталу, встановлюючи максимальні розміри його експорту, норми репатріації прибутку на зарубіжні інвестиції та ін.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Форми руху капіталу» з дисципліни «Економічна теорія»
