Суть, основні риси та етапи розвитку світового господарства
Національна економіка будь-якої країни все більше залежить від функціонування світового господарства, яке має свої закономірності та проблеми розвитку. Світове господарство — це сукупність національних господарств та економічних зв’язків між ними, що виникають на основі міжнародного поділу праці. Сучасне світове господарство є цілісною системою, яка складалася поступово. Дана цілісність обумовлена рядом факторів: 1) прагнення народів світу вижити за умов нарощування ядерної зброї та загрози світового тероризму; 2) розвиток науково-технічного прогресу, що вимагає об’єднання зусиль для використання сучасних досягнень науки і техніки; 3) інтернаціоналізація господарського життя, тобто переростання процесу виробництва національних кордонів; 4) необхідність об’єднання зусиль країн для розв’язання глобальних проблем та для допомоги в екстремальних ситуаціях. Вказані фактори сприяють формуванню цілісного організму світового господарства. Для того щоб визначити характерні риси національних господарств, вказати їх місце у світовій економіці, а також передбачити перспективи розвитку, проводять систематизацію або класифікацію країн світу. Єдиного підходу до класифікації країн, які входять до світового господарства, не існує. Структурувати світову економіку можна за різними критеріями. Регіональний критерій передбачає виділення країн за географічним місцезнаходженням країн: європейські, азіатські і т.д. Регіонально-економічний критерій означає розподіл не лише за географічною, але й за економічною ознакою країн в межах регіону, що мають спільні економічні інтереси: країни Західної Європи, країни Близького Сходу, країни Південно-Східної Азії. Економічний критерій включає такі групи країн: а) залежно від структури господарства — аграрні, аграрно-промислові, промислово-аграрні, промислові країни; б) залежно від рівня економічного розвитку — промислово розвинені, або індустріальні країни і країни, що розвиваються. Найпотужнішу групу серед розвинених країн складають країни «Великої сімки» (США, Японія, Німеччина, Франція, Великобританія, Італія, Канада). Ці та ще 22 країни входять в Організацію економічного співробітництва та розвитку. Серед країн що розвиваються виділяють три рівні економічного розвитку. Насамперед «нові індустріальні країни», розвиток яких 402
Розділ 36. Суть і основні тенденції міжнародної економіки
відбувався вже п’ятьма хвилями. Сьогодні до них відносять Аргентину, Бразилію, Туреччину, Китай, Індію. Критеріями зарахування країн до НІК є такі: питома вага промислової продукції у ВВП повинна становити 30% і більше, готові вироби в експорті — не менше 50%, дохід на душу населення — понад 8800 дол. До другої, проміжної групи відносяться країни, які мають нижчі, в порівнянні з НІК, показники, та характеризуються значною диференціацією галузевих структур, соціальних верств населення та їх становища у суспільстві. До третьої групи відносяться так звані «найменш розвинені країни». Ці країни мають вузьку, часто монокультурну структуру господарства, високий ступінь залежності від зовнішніх джерел фінансування. Критеріями зарахування країн до найменш розвинутих є: частка ВВП на душу населення не перевищує 400 дол. США; частка дорослого письменного населення — не більше за 20%; частка обробної промисловості у ВВП — не більше 10%. Організаційний принцип передбачає групування країн за належністю їх до міжнародних економічних організацій і інститутів, наприклад, таких як Європейський Союз, Міжнародний валютний фонд, Світова організація торгівлі та ін. Соціально-економічний принцип включає декілька показників: — ВВП на душу населення; — галузеву структуру національної економіки; — динаміку економічного зростання; — рівень інтеграції країни у світове господарство; — показники економічної ефективності; — рівень та якість життя населення (індекс людського розвитку). Класифікацію країн згідно з індексом людського розвитку було запропоновано Програмою Розвитку ООН (ПРООН). Він включає рівень доходу на душу населення, тривалість життя, рівень освіти тощо. В останні роки найвищий індекс людського розвитку мали Швеція, Норвегія, Канада. Світове господарство у своєму розвитку пройшло декілька етапів. 1. Етап світової торгівлі. Він починається у період великих географічних відкриттів ХV–ХVІ ст., коли спостерігається зародження світового господарства, формування господарських зв’язків між країнами. Характерні ознаки першого етапу: — абсолютна перевага зовнішньої торгівлі у міжнародних економічних зв’язках; — нерівноправність відносин і нееквівалентність обміну; — відсутність стійких зв’язків і правової основи регулювання міжнародних економічних відносин; — часте використання насилля у міжнародних відносинах. 2. Етап іноземних інвестицій починається з другої половини ХІХ ст. Особливості даного етапу: — активний розвиток такої форми міжнародних зв’язків як вивіз капіталу; — вдосконалення форм зовнішньої торгівлі; — виникнення нових форм зовнішньоекономічних зв’язків — міжнародна міграція робочої сили, науково-технічне співробітництво. 3. Етап економічної інтеграції. Він починається з середини ХХ ст. Основні ознаки етапу: — активний розвиток виробничої діяльності за кордоном на основі вертикальної і горизонтальної інтеграції; — створення міжнародних економічних організацій, що координують діяльність суб’єктів різних країн для досягнення спільної мети.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Суть, основні риси та етапи розвитку світового господарства» з дисципліни «Економічна теорія»
