Реферати статті публікації

Пошук по сайту

Головна » Реферати та статті » Економічна теорія » Економічна теорія

Інфляція як індикатор макроекономічної нестабільності

Інфляція — це зростання загального рівня цін у країні впродовж певного часу, що супроводжується знеціненням національної грошової одиниці. Рівень інфляції (Р) визначається як процентна зміни рівня цін :  P  Pn1 , P n Pn1 де: Рn — рівень цін аналізованого року; Pn –1 — рівень цін попереднього року. На практиці інфляція, як правило, вимірюється зміною індекса споживчих цін (СРІ). Індекс споживчих цін (СРІ) показує зміни середнього рівня цін ринкового «кошика» споживчих товарів та послуг, до складу якого входять продовольчі товари, одяг, житло, паливо, транспорт, медичні послуги, плата за навчання та інші товари послуги, що купуються типовим (середнім) домашнім господарством для повсякденного життя. Склад «споживчого кошика» фіксується на рівні базового року. Один з найбільш поширених індексів, за допомогою якого визначається рівень інфляції, — індекс Пааше. В умовах інфляції економічні суб’єкти фактично сплачують ще один податок, не передбачений податковою системою, — інфляційний податок. Інфляційний податок — це втрата капіталу власниками грошових коштів внаслідок інфляції. Інфляційний податок сплачується автоматично домашніми господарствами, оскільки із зростанням цін вони витрачають більше своїх коштів. Інфляційний податок (ІТ) визначається за формулою:  P  Pn1   Mn  IT   n ,    Pn   Pn  293

Частина ІІІ. Макроекономіка

або  M , Т P P де: Рn — рівень цін аналізованого року; Pn –1 — рівень цін попереднього року; Mn — пропозиція грошей в аналізованому році; M — рівень запасів грошових коштів у реальному вираженні; P  P — темпи приросту інфляції за рік. Інфляційний податок отримує емітент грошової маси, тобто держава. Крім того, держава отримує додатковий дохід, обумовлений прогресивною шка лою оподаткування, тому що інфляція ( P ) сприяє зростанню номінальних доходів і в результаті темп приросту номінальних податкових надходжень випереджає темп інфляції (тому, що податки сплачуються за більш високим ставками). Але цей дохід не є інфляційним податком. Сеньйораж (SE) — це дохід, який отримує уряд на основі монопольного права друкувати гроші. Сеньйораж може бути визначений купівельною спроможністю грошей, випущених в обіг за даний період:  M  Mn1   Mn  Mn1   Mn  SE   n   , Pn Mn      Pn  якщо Mn Mn1  , Pn Pn1 то IT  SE . З урахуванням витрат на виготовлення нових грошей, формула обчислення сеньйоражу набуває вигляду:  




,

 Взаємозв’язок дефіциту державного бюджету (DEF) з інфляцією ( P ) можна записати таким чином:   P  M DEF       , 1 P   P   де: P – рівень інфляції;

де: Мn — пропозиція грошей в аналізованому році; Мn–1 — пропозиція грошей в попередньому році; Pn — рівень цін в аналізованому році; Мс — витрати на виготовлення нових грошей.

294

Розділ 22. Макроекономічна нестабільність

М — пропозиція грошей; Р — рівень цін;  P  — інфляційний податок на реальні грошові залишки; 1 P M — рівень реальних грошових залишків (купівельна спроможність номінальP них грошових коштів, які знаходяться в даний період у населення). «Правило 70» — метод визначення кількості років, протягом яких рівень цін подвоїться, для цього число 70 ділять на річний рівень інфляції. В аналітичній економії існують різні класифікації інфляції. Залежно від рівня розрізняють три види інфляції: помірну, галопуючу та гіперінфляцію. Помірна інфляція спостерігається тоді, коли ціни зростають повільно — до 10% за рік. За такої інфляції ціни відносно стабільні, люди охоче заощаджують гроші, бо їхня вартість мало знецінюється. Помірну інфляцію, за якої ціни зростають до 5% за рік, називають повзучою. У 80–90-х роках вона була характерна для розвинутих країн. Галопуючою є інфляція, коли ціни зростають на 20, 50, 100 або й більше відсотків за рік. Гроші втрачають свою вартість дуже швидко, тому населення майже не заощаджує їх у вигляді готівки. Люди прагнуть купити за свої гроші товари. В економіці виникають глибокі спотворення: ринки капіталів звужуються, люди вкладають свої кошти за кордоном, а внутрішні інвестиції скорочуються. Галопуючу інфляцію національна економіка може витримувати роками чи десятиліттями. Вона здебільшого характерна для країн, що розвиваються. Гіперінфляція настає тоді, коли ціни починають зростати на тисячі, десятки тисяч, навіть мільйони відсотків за рік. Усі прагнуть запастися речами і позбутися грошей: підприємства купують інвестиційні товари, а населення використовує заощадження і поточні доходи для придбання споживчих благ, поки гроші остаточно не знецінилися. Виникає «інфляційний психоз», що посилює тиск на ціни. Інфляція починає сама себе «підгодовувати». Оскільки вартість життя зростає, наймані працівники вимагають вищої номінальної заробітної плати, що спричиняє нове підвищення цін. Виникає інфляційна спіраль «зарплата — ціни», коли обидва підсилюють зростання одне одного. Зростання цін веде до підвищення зарплати, а останнє у свою чергу викликає подальше зростання цін. Економісти поділяють інфляцію, з одною боку, на передбачену й непередбачену, а з іншого — на збалансовану і незбалансовану. Передбачена — це інфляція, яку учасники ринкового процесу очікували і захистилися від її згубних впливів. Непередбачена інфляція є несподіваною для економічних суб’єктів. Збалансованою є інфляція, в процесі якої відносні ціни не змінюються. І навпаки, незбалансована інфляція супроводжується зміною відносних цін товарів, послуг та ресурсів. Ця класифікація дає змогу глибше аналізувати соціальноекономічні наслідки інфляції. Залежно від причин і механізму зростання загального рівня цін розрізняють інфляцію попиту та інфляцію витрат, або інфляцію пропозиції. Інфляція попиту простежується тоді, коли сукупний попит зростає швидше за виробничий потенціал економіки, а тому ціни підвищуються, щоб зрівноважити попит і пропозицію. Інакше 295

Частина ІІІ. Макроекономіка

кажучи, виробничий сектор не може відповісти на цей надлишковий попит збільшенням реального обсягу виробництва, бо всі наявні ресурси уже залучені. Отже, суть інфляції попиту полягає в тому, «що надто багато грошей полює на надто малу кількість товарів». Інфляцію, що виникає внаслідок зростання витрат у періоди високого рівня безробіття і неповного використання виробничих ресурсів, називають інфляцією витрат, або інфляцією пропозиції.
природний рівень виробництва

AS2 AS1

Р

AD3 AD2

Р

Р3 Р2 Р1

AD1 Р1 AS Р2 A2 A1 AD

Q1 а)

Q2

ВВП б)

Q2

Q1

ВВП

Рис. 22.3. Інфляція попиту (а) та інфляція витрат (б).

Причини інфляції попиту.  Немонетарні: • Розширення державних замовлень: військових та соціальних. • Зростання попиту на засоби виробництва в умовах майже повної завантаженості виробничих потужностей. • Зростання доходів населення в результаті узгоджених дій профспілок. • Зміни асортиментній структурі сукупного попиту (AD) призводять до зростання загального рівня цін, бо ціни на нові товари вищі за ціни на традиційні товари.  Монетарні: • Зростання номінальних касових залишків, яке обумовлене: а) збільшенням грошової бази; б) вилученням грошей із сектору майна; в) використанням фінансових активів та боргових зобов’язань як платіжних засобів. • Зростання швидкості обігу грошей, яке викликане інфляційними очікуваннями макроекономічних суб’єктів («втеча від грошей», «гарячі гроші»).

Ви переглядаєте статтю (реферат): «Інфляція як індикатор макроекономічної нестабільності» з дисципліни «Економічна теорія»