Вчені-економісти минулого і сучасності по-різному трактують сутність та особливості історичного розвитку суспільства. Найбільшого поширення набули формаційний, пофазний, інституціональний і цивілізаційний підходи до розуміння процесу економічного розвитку людського суспільства. Формаційний підхід був розроблений К. Марксом і його послідовниками. Суть його полягає в тому, що продуктивні сили суспільства у сукупності з виробничими відносинами становлять певний спосіб виробництва, а спосіб виробництва у поєднанні з політичною надбудовою суспільства — соціально-економічну формацію. Основоположним економічним ядром кожного способу виробництва, а відповідно і формації, є панівна форма власності, оскільки саме вона визначає спосіб поєднання працівника із засобами виробництва. Формаційний підхід передбачає, що розвиток людського суспільства відбувається як послідовна зміна одного способу виробництва іншим: — первіснообщинний; — рабовласницький; — феодальний; — капіталістичний; — комуністичний. Формаційний підхід виходить із того, що вирішальна роль у суспільному розвитку належить процесу виробництва, а його головною рушійною силою є протиріччя між продуктивними силами й виробничими відносинами і загострення класової боротьби в суспільстві. Пофазний підхід виходить з того, що економічна система значною мірою є наслідком загального характеру суспільства. Так, на спосіб організації господарського життя 62
Розділ 5. Соціально-економічний устрій суспільства. Екомічна система суспільства та закони її розвитку
суспільства значний вплив мають релігія, філософія, природні й національні особливості, ментальність тощо. Політична система суспільства може висувати і залишати при владі консерваторів, які намагаються зберегти все як було, внаслідок чого економічні зміни відбуватимуться повільніше. Культурна спадщина нації може включати запас нагромаджених економічних знань, за рахунок чого економічна система буде істотно відрізнятися від економічних систем, де такі знання незначні. Окрім цього на розвиток економічної системи значний вплив справляють природно-економічні умови країни. Інституціональний підхід за своєю структурою є близьким до формаційного підходу. Проте, його автор — Г.-К. Мюрдаль (1898–1987) — доводить, що економічна система, її складові разом з іншими важливими інституціями утворюють інституціональну основу суспільства. Тобто, матеріальна основа суспільства у сукупності з інституціями становлять інституціональну основу суспільства, а інституціональна основа суспільства у поєднанні з ідеологічною основою суспільства — інституціональну економічну систему. Цивілізаційний підхід є найпоширенішим в сучасних умовах. Цивілізація — історично конкретний стан суспільства, який характеризується досягнутим рівнем продуктивних сил, особливою формою виробництва і відповідною духовною культурою. В основу цивілізаційного підходу покладено такі принципи: 1) багатовимірності аналізу економічних систем; 2) природної еволюційної поступовості історичного процесу; 3) відмови від класових, конфронтаційних оцінок змісту і цілей системи; 4) пізнання системи в єдності її економічних і соціокультурних елементів; 5) посилення ролі людського фактора у суспільному розвитку, визнання світової історії як єдиного планетарного цілого. Перехід від одного ступеня зрілості цивілізації до іншого здійснюється завдяки глибинним якісним змінам у продуктивних силах суспільства, зростанню продуктивності праці, культури людини, наприклад за схемою: до індустріальне — індустріальне — постіндустріальне суспільство. У доіндустріальному суспільстві переважали сільське господарство і ручна праця. В індустріальному суспільстві провідну роль відігравало велике механізоване промислове виробництво. У постіндустріальному суспільстві домінують принципово нові види техніки і технологій, посилюється творчий характер праці, набувають дедалі більшої ваги потреби творчої самореалізації особистості, на перший план висуваються сфера послуг, наука, освіта, інформатика, духовні блага тощо. Сучасна зарубіжна економічна наука (Дж. Гелбрейт, Р. Арон та інші) на основі використання критерію «ступеня індустріального розвитку суспільства» виділяє три стадії індустріальної цивілізації: — індустріальне суспільство; — постіндустріальне суспільство; — неоіндустріальне (інформаційне) суспільство. Визначаючи переваги цивілізаційного підходу, слід, проте, зазначити, що надмірне акцентування ним уваги на формуванні «єдиної світової цивілізації» є потенційно небезпечним у плані розмивання та ігнорування специфічності економічного розвитку різних країн і народів, втрати ними своєї самобутності й унікальності. Людству відомі різні економічні системи, які сформувалися в процесі тривалого історичного розвитку. Їх можна класифікувати за відповідними критеріями. 63
Частина І. Вступ до економічної теорії
Найпоширенішою в економічній науці є класифікація економічних систем за двома ознаками: — за формою власності на засоби виробництва; — за способом управління господарською діяльністю. На основі цих ознак розрізняють такі типи економічних систем: традиційну, ринкову, командну, змішану Традиційна економічна система властива слаборозвинутим країнам. Вона характеризується багатоукладністю економіки, збереженням натурально-общинних форм господарювання, відсталою технікою, широким застосуванням ручної праці, нерозвиненою інфраструктурою, найпростішими формами організації праці і виробництва, бідністю населення. На соціально-економічні процеси значний вплив справляють, освячені століттями, традиції та звичаї, релігійні та культові цінності, кастовий і соціальний поділ населення. У сучасних умовах країни з традиційною економікою потерпають від засилля іноземного капіталу і надмірно активного перерозподілу національного доходу державою. Ринкова економічна система (економіка капіталізму вільної конкуренції) характеризується пануванням приватної власності на інвестиційні ресурси, передбачає функціонування великої кількості діючих виробників і покупців товарів, свободу вибору підприємницької діяльності, особисту свободу всіх економічних суб’єктів, однаковий доступ їх до ресурсів, науково-технічних досягнень, інформації. Всі макрота мікроекономічні процеси (розподіл ресурсів, ціноутворення, створення доходів тощо) регулюються ринковим механізмом на основі вільної конкуренції. Втручання держави в економічні процесії виважене. Усі економічні рішення приймаються ринковими суб’єктами самостійно на свій страх і ризик. Ринкова економіка вільної конкуренції проіснувала приблизно до першої третини XX ст. Командна економічна система базується на пануванні державної власності, одержавленні та монополізації народного господарства, централізованому директивному плануванні виробництва і розподілі ресурсів, не визнає реальних товарно-грошових відносин, конкуренції і вільного ціноутворення. Їй притаманні висока затратність виробництва, несприйнятливість до НТП, зрівняльний розподіл результатів виробництва, відсутність матеріальних стимулів до ефективної праці, хронічний дефіцит (особливо товарів народного споживання) тощо. Усе це ознаки недостатньої життєздатності командної системи, які закономірно призвели її до кризи, а потім і розпаду. Командна економіка була панівною у колишньому Радянському Союзі та низці країн Східної Європи й Азії. Змішана економічна система є адекватною формою функціонування сучасних розвинутих країн і характеризується такими рисами: 1) високим рівнем розвитку продуктивних сил і наявністю розвинутої інфраструктури суспільства; 2) різноманітністю (плюралізмом) форм власності й рівноправним функціонуванням різних господарюючих суб’єктів (приватних, колективних, корпоративних, державних); 3) поєднанням ринкового механізму з державними методами регулюванням економіки, які органічно переплітаються і доповнюють один одного; 4) орієнтацією на посилення соціальної спрямованості розвитку економіки. Збільшуються затрати на освіту, медичне обслуговування, створюються державні й приватні фонди соціального страхування та соціального забезпечення населення.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Типи і еволюція економічних систем» з дисципліни «Економічна теорія»
