Автоматичні стабілізатори і обмеження фіскальної політики
Державний сектор і система оподаткування впливають на розвиток економіки, навіть якщо уряд не буде змінювати у законодавчому порядку рівень державних видатків і ставки подоходного податку. В сучасній змішаній економічній системи діють механізми, які самостійно пом’якшують циклічні коливання сукупних видатків і реальних обсягів випуску. Вони вбудовані в саму податково-бюджетну політику і отримали назву автоматичних стабілізаторів. Головними автоматичними стабілізаторами є допомога по безробіттю і пропорційний подоходний податок. Ці механізми здатні автоматично стабілізувати випуск продукції насамперед тому, що зменшують величину мультиплікатора. Тим самим вони пом’якшують наслідки зрушень у сукупному попиті, допомагають уникнути значних коливань ділового циклу. Як діють автоматичні стабілізатори у період рецесії? Наприклад, через поширення песимістичних настроїв серед інвесторів інвестиційний попит зменшився. Включається мультиплікативний ефект і рівноважний рівень доходу може стрімко впасти. Проте розмір скорочення сукупних доходів залежить від величини податкової ставки. Саме існування пропорційної ставки податків на доходи зменшує мультиплікатор, а це означає, що сукупний попит буде спадати в меншій мірі, відповідно і скорочення випуску продукції буде меншим. Крім того, стрімкість падіння споживчого попиту зменшиться ще і тому, що автоматично збільшується сума допомоги по безробіттю. Отже, доходи домогосподарств та їх споживання стабілізовані соціальними трансфертами. Під час піднесення економіки, коли інвестиції зростають, автоматичні стабілізатори діють у протилежному напрямку, гальмуючи зростання сукупного попиту. Чим більші прибутки, тим більше відрахувань надходить до бюджету через податки, крім того, сума допомоги по безробіттю автоматично зменшується, оскільки безробітні втягуються у виробництво і отримують зарплату. В результаті зростання споживчих видатків буде дещо меншим, тому і відновлення економіки після спаду отримує тенденцію до сповільнення. Ще сильніший стабілізуючий вплив має система прогресивних податків, в якій встановлені вищі ставки оподаткування для більших доходів і нижчі чи нульові для менших. Автоматичні стабілізатори мають суттєві переваги перед дискреційною політикою, тому що включаються відразу, як тільки в економіці проявиться найменше коливання. Для цього не потрібно приймати спеціальні рішення про зміну тих чи інших параметрів фіскальної політики. Але вони діють м’яко, лише згладжують коливання обсягу ВВП в обох напрямках, тому доповнюються заходами дискреційної фіскальної політики. Проте цілком ліквідувати циклічні коливання і стабільно утримувати економіку у стані повної зайнятості, незважаючи на досить активне використання державами заходів фіскальної політики, досі не вдавалось жодному урядові. Головною причиною цього вважають повільність дії заходів фіскальної політики і невизначеність її результатів. Ніхто не може точно спрогнозувати, наскільки дієвим виявиться вплив того чи іншого заходу, і коли саме потрібно вдаватися до тих чи інших заходів. Другою причиною є складність прогнозування економічної кон’юнктури, – ніхто з вчених чи практиків не може точно визначити, коли починається спад виробництва, наскільки тривалим і глибоким він буде. Дата початку спаду стає очевидною лише через кілька місяців після того, як він реально почався. Між тим заходи дискреційної експансіоністської фіскальної політики потребують великих коштів, зміни структури бюджету, ломки податкової системи – все це вимагає від уряду певної обережності. У моделі „видатки-випуск“ ми аналізували дію фіскальної політики за умови фіксованого рівня цін і незмінності процентних ставок. Якщо ж прийняти до уваги їх коливання, як це відбувається в реальному житті, то вплив бюджетно-податкових заходів уряду виявиться значно меншим. Посилює невизначеність ще одне джерело – у кожний даний момент важко визначити реальну величину мультиплікатора, тому наразі невідомо, скільки коштів потрібно додатково спрямувати в економіку. Коли держава, намагаючись сповільнити падіння виробництва, збільшує свої замовлення, і фірми починають розширювати попит на кредитні ресурси, піднімаються процентні ставки за кредит, як у номінальному так і в реальному виразі. У відповідь фірми починають брати менше кредитів, тому планові інвестиції знижуються. Таке скорочення рівня реальних інвестицій, викликане приростом обсягу державних закупівель, називають „ефектом витіснення“. Ефект витіснення державними видатками реальних інвестицій обмежує розширення реального обсягу виробництва. Мультиплікатор державних видатків гаситься ефектом витіснення, крива сукупних видатків зміщується вгору значно менше, ніж можна було очікувати згідно з теоретичною моделлю впливу державних видатків. Таким чином, експансіоністська фіскальна політика не всесильна. У реальному житті існує багато чинників, які знижують кінцеві результати бюджетно-податкових зусиль уряду, спрямованих на подолання рецесії. Стримувальна політика має дзеркальні наслідки. Зменшення обсягу державних закупівель або збільшення чистих податків веде до зниження національного доходу, що спричиняє зниження процентних ставок. Це в свою чергу збільшує реальні планові інвестиції, що частково пом’якшує обмежувальні наслідки рестрикційної фіскальної політики. Деякі вчені називають цю тенденцію „ефектом наповнення“. Критики фіскальної політики стверджують, що на довгострокових часових інтервалах експансіоністська фіскальна політика не змінює рівноважний обсяг реального випуску, але змінює рівноважні значення реальної і номінальної ставок проценту, а також обсяги реальних планових інвестицій. Рівень ставок підвищується, а рівень приватних планових інвестицій знижується.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Автоматичні стабілізатори і обмеження фіскальної політики» з дисципліни «Економічна теорія»
