Мікроекономіка як складова сучасної економічної теорії вивчає поведінку індивідуальних господарських суб’єктів – споживачів і фірм – в різних ринкових структурах. Всі економічні суб’єкти діють у ринковому середовищі. Ринок є способом організації економічної діяльності людей, формою їх взаємодії, механізмом координації їх рішень. Специфічними сигналами, які координують поведінку економічних суб’єктів, головним засобом передачі інформації в ринковій економіці слугують ринкові ціни. Їх зміна стимулює збільшення або зменшення споживання чи виробництва того чи іншого продукту, в результаті чого формуються попит і пропонування на ринку. Сучасний ринок представляє собою надзвичайно розгалужену систему зв’язків між численними економічними суб’єктами, як приватними, так і державними. Ринок має дуже складну багаторівневу структуру, тому існує чимало її класифікацій в залежності від вибору критерію угрупування. За територіальним принципом розрізняють національний, міжнародний, світовий, регіональний, місцевий ринки. За об’єктами виділяють ринок товарів і послуг, ринок праці, ринок природних ресурсів, фінансовий ринок, ринок науково-технічних розробок та ін. В свою чергу кожен вид ринку має свою внутрішню структуру. Так, ринок товарів і послуг поділяється на споживчий ринок і ринок товарів виробничого призначення; оптовий і роздрібний. Споживчий ринок в свою чергу охоплює ринки продовольства, одягу, побутової техніки, меблів та ін. Фінансовий ринок ділять на ринок грошей, капіталів і цінних паперів; первинний і вторинний ринок; організований і неорганізований і т.п. Важливим видом ринку є валютний ринок, на якому купують і продають різні національні валюти. Виділяють за критерієм відповідності законодавчим нормам ринок легальний і тіньовий („чорний”). В мікроекономічному аналізі основну увагу приділяють ринковим структурам, виділеним за ступенем розвитку (обмеження) конкуренції, які відрізняються характерними типами поведінки мікроекономічних суб’єктів. Окремі суб’єкти виступають на ринку як відкриті мікросистеми, незалежні у прийнятті рішень та їх виконанні. Для ринкової діяльності економічних суб’єктів, незалежно від їх розмірів чи сфери функціонування, існують рівні можливості, які забезпечує конкуренція. Ступінь розвитку конкуренції відрізняє ринкові структури і визначає особливості поведінки учасників ринку – споживачів і фірм. Розрізняють кілька основних ринкових структур з характерними типами поведінки мікроекономічних суб’єктів. Їх об’єднують у дві групи ринків: досконалої та недосконалої конкуренції. Ринок досконалої конкуренції – це структура, яка має низьку концентрацію продавців і покупців, регулюється виключно автоматичними ринковими механізмами попиту, пропонування, ціни, без втручання будь-яких інституцій – державних чи недержавних. Група ринків недосконалої конкуренції включає кілька ринкових структур – чисту монополію (монопсонію), олігополію (олігопсонію), монополістичну конкуренцію. Це ринки, на яких або покупці, або продавці у своїх рішеннях враховують власну здатність впливати на ринкову ціну. Досконалу конкуренцію і чисту монополію називають ідеальними ринковими структурами. У сучасній практиці господарювання країн світу лише деякі галузі наближено нагадують ці полярні випадки, а найбільш поширеними є олігополія та монополістична конкуренція, які відносять до реальних ринкових структур. Мікроекономічні дослідження реальних ринкових структур ґрунтуються на моделях ідеальних ринкових структур. Ефективне функціонування різних ринкових структур забезпечують допоміжні господарські ланки, які називаються інфраструктурою. Ринкова інфраструктура – це сукупність господарських інституцій (служб, установ, підприємств), які опосередковують взаємодію ринкових суб’єктів, забезпечують переміщення матеріальних і фінансових ресурсів, їх розподіл, полегшують укладання ринкових угод, їх реалізацію, фінансовий та правовий контроль. В реальному секторі економіки інфраструктура представлена біржами, торговими центрами, ярмарками, крамницями та іншими видами торговельної мережі. Крім того в неї входять освітні заклади, система перепідготовки кадрів, служба зайнятості, тощо. У фінансовому секторі – це банки, небанківські фінансово-кредитні установи (страхові компанії, пенсійні фонди, інвестиційні фонди, тощо). Важливу роль відіграють інформаційно-консультативні фірми, аудиторські, податкові, маркетингові установи, рекламні агентства, лізінгові та консалтінгові фірми. Державні установи, такі як біржі праці, митна і патентна служби та ін., здійснюють законодавче забезпечення ринкових відносин. Серед багатьох посередників головну роль відіграють біржі (товарні, фондові, товарно-сировинні, валютні, біржі праці), а в фінансовому секторі – банки. Біржа – це місце, де у визначений час відбувається торгівля товарами, активами, тощо. Біржі організовують торгівлю, вони надають інформацію про якість товару, а головне – вони регулюють ціноутворення, здешевлюють торговельні угоди і операції. В сучасних умовах поширились термінові угоди: форвардні – на реальну купівлю чи продаж товару (або активу), ф’ючерсні – на майбутню поставку за попередньо узгодженими цінами, опціони – торгівля за попередніми контрактами. Своєю діяльністю біржі збалансовують попит і пропонування, стимулюють розвиток ринку. Вони є важливим індикатором ділової активності. Діяльність банківської системи детально розглядається в розділах макроекономіки. Ринок характеризують такі основні змінні: попит, пропонування, ціна. Вони тісно пов’язані і взаємно впливають одна на одну, формуючи ринковий механізм саморегулювання. Поведінку покупців описує категорія „попит”, поведінку продавців – категорія „пропонування”. Ринкова ціна визначається як результат складної взаємодії продавців і покупців.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Ринок і ринкові структури. Інфраструктура ринку» з дисципліни «Економічна теорія»
