Приватизаційні процеси в нашій державі тривають з часів проголошення її незалежності та прийняття у 1992 році Закону України "Про приватизацію державних підприємств" (у старій редакції). Історія української приватизації охоплює декілька етапів: 1. Підготовка економіки підприємств до трансформаційних перетворень (1991-1994 роки). Приватизація розпочиналася без урахування досвіду інших постсоціалістичних країн, поспіхом, без усвідомлення суті явищ, пов'язаних із формуванням нового власника, здатного забезпечити ефективне функціонування підприємств. Тому перетворення, що відбувалися в економіці країни, відбувалися за умов "шокової терапії", проходили болюче, невідповідаючи нормам тоді ще не прийнятого Конституційного права. 2. Сертифікатна приватизація (1994-1999 роки). У 1994 році було прийнято Закон України "Про приватизаційні папери", що дозволило розпродати майно підприємств практично за безцінь. На середину 1998 року в Україні змінило форму власності понад 50 тис. підприємств державної та комунальної власності. Темпи роздержавлення майна в той період характеризують такі результати: у 1992-1993 було приватизовано 3621 об'єкт, у 1994 - 7982 об'єкти, у 1995 - 16405 об'єктів, у 1996 - 20010 об'єктів, 1997 - понад 7000 об'єктів. Це практично половина усіх підприємств, що нині приватизовані. Зазначимо, що результативність приватизації визначається не лише кількісними, а й якісними показниками. Зокрема, обсягами надходження коштів від приватизації до державного бюджету: протягом 1992-1996 рр. було отримано 198,3 млн. грн.., 1997-1998 рр. - 447,1 млн. грн.., тоді як, наприклад, лише за 1999- 2000рр. - вже 2775 млн. грн. 3. Грошова приватизація (1999-2001 роки). В цей час, в Україні було прийнято низку документів, що фактично проголосили початок приватизації підприємств за гроші. Але, так як ще залишалися частки не використаних приватизаційних паперів і компенсаційних сертифікатів, цей етап слід вважати перехідним до індивідуальної приватизації, що діє нині. 4. Індивідуальна приватизація (2001 - 2002 роки). З прийняттям наприкінці 2000 року Державної програми приватизації, розпочинається складний шлях нового етапу приватизаційних перетворень в країні. Індивідуальна приватизація полягає у вивченні попиту на конкретний об'єкт приватизації, врахуванні кон'юнктури ринку, на основі цього — визначенні способу продажу, який максимально враховує особливості виробничо-технічного та фінансово-майнового стану кожного підприємства, що підлягає приватизації, продажу цілісного майнового комплексу або пакетів акцій ВАТ, створених у процесі приватизації та корпоратизації на базі підприємств, віднесених цією до групи Г, інвесторам, зокрема промисловому інвестору, для концентрації капіталу та забезпечення ефективного функціонування підприємства у післяприватизаційний період. При цьому промисловий інвестор - це вітчизняний чи іноземний інвестор або їх об'єднання, які заінтересовані у збереженні частки підприємства на ринку відповідного продукту та не менше трьох років виробляють продукцію (виконують роботи, надають послуги), аналогічну основній продукції (роботам, послугам) підприємства, що приватизується, або споживають в основному виробництві продукцію (роботи, послуги) такого підприємства чи виробляють продукцію (роботи, послуги), яка використовується в основному виробництві підприємства, що приватизується, як основна сировина, чи здійснюють безпосередній контроль на таких підприємствах не менше одного року. Промисловим інвестором не може бути компанія, зареєстрована в офшорній зоні. Основними принципами індивідуальної приватизації є: - досягнення максимального економічного ефекту від продажу об'єкта приватизації; - вибір способу приватизації підприємства виходячи з його виробничо-технічного та фінансово-майнового стану, частки у відповідному сегменті ринку виробництва, обсягів збуту продукції та аналізу попиту потенційних покупців; - індивідуальний підхід під час підготовки підприємств до приватизації, прийняття рішень про приватизацію, створення акціонерних товариств; - визначення економічної доцільності перетворення державних підприємств у ВАТ; - створення організаційно-економічних умов концентрації власності, результатом якої буде концентрація управління та відповідальності нових власників. Сучасна політика приватизаційного процесу відповідає економічному зростанню України і базується на роздержавленні стратегічно важливих підприємств, які мають особливе значення для національної безпеки країни, спрямовані на подальший розвиток ринку нерухомості України у сфері реорганізації цілісних майнових комплексів. Саме на це націлює Державна програма приватизації. Основними проблемами приватизації нині є необхідність удосконалення процедур грошової приватизації та проведення відкритих і прозорих продажів, створення умов для запобігання привласнення об'єктів поза приватизаційним полем. Працівники ФДМУ, наукова еліта України постійно працюють над приведенням законодавчої та нормативної бази приватизації у відповідність до економічних реалій для підвищення ефективності приватизаційного процесу. Результатом проведеної роботи стало прийняття Верховною Радою України Закону України „Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", рішення про ратифікацію Угоди, викладеної в Законі України „Про ратифікацію Угоди між Урядом України та Урядом Республіки Молдова про взаємне визнання прав та регулювання відносин власності", Закону України „Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" та низки інших угод. За умов функціонування України в ринковій економіці постає проблема створення ефективної нормативної та законодавчої бази з питань приватизації для підприємств усіх форм власності, яка має враховувати міжнародний досвід стосовно цієї проблеми. Правовідносини у сфері приватизації є однією із складових частин системи суспільно-економічних відносин. Державне регулювання процесу приватизації в Україні здійснюється з метою: створення єдиних правил здійснення процесу приватизації; удосконалення схеми приватизаційного процесу. У структурі регулювання процесу приватизації в державі виділено два рівні: I - Закон України "Про приватизацію державного майна"; II — Декрети, Постанови та Інструкції, які регламентують та роз'яснюють порядок здійснення процесу приватизації в: тій чи іншій конкретній ситуації. Закон України „Про приватизацію державного майна" від 4 березня 1992 року №2163-ХІІ регулює правові, економічні та організаційні основи приватизації державного майна та майна, що належить Автономній Республіці Крим з метою створення багатоукладної соціально орієнтованої ринкової економіки. Правові засади здійснення оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності в Україні, її державного та громадського регулювання, забезпечення створення системи незалежної оцінки майна для захисту законних інтересів держави та інших суб'єктів правовідносин у питаннях оцінки майна, майнових прав та використання її результатів визначає Закон України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" від 1 2 липня 2001 року №2658 - III. Закон України „Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва" визначає особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва, що перебувають у державній власності, включаючи законсервовані об’єкти, а також за ініціативою органів, уповноважених управляти відповідним державним майном, об'єктів незавершеного будівництва, що утримуються на балансах підприємств, які не підлягають приватизації. Другий рівень регулювання організації процесу приватизації — Декрети, Постанови та Інструкції, які надають свободу вибору відповідних методів оцінки об’єктів приватизації. Методичні підходи оцінки майна в Україні викладені у затвердженій постановою Кабінету Міністрів України від 10 грудня 2003 року №1891 Методиці оцінки майна. Ця методика застосовується для проведення оцінки майна у випадку приватизації (корпоратизації); створення підприємств (господарських товариств) на базі державного та комунального майна, а також майна господарських товариств з державною часткою у статутному фонді; визначення вартості внесків учасників (засновників) господарських товариств у разі, коли до статутних фондів зазначених товариств вноситься державне (комунальне) майно, майно господарських товариств і державною часткою у статутному фонді; визначення вартості цілісних майнових комплексів господарських товариств, до статутних фондів яких вноситься державне (комунальне) майно; виділення або визначення часток майна у спільному майні, в щчіму є державна (комунальна) частка; застави державного та комунального майна, її також майна господарських товариств з державною часткою (часткою комунального майна) у статутному фонді; повернення об'єктів приватизації у 11 їжавну власність, у тому числі за рішенням суду. Відповідно до цієї методики проводиться оцінка об'єктів у матеріальній формі (окрім земельних ділянок), об'єктів у нематеріальній формі та цілісних майнових комплексів. Незалежна оцінка майна проводиться відповідно до вимог національних стандартів з урахуванням міжнародних стандартів оцінки. Перебували у стадії узгодження або винесені на розгляд Верховної Ради України у 2003-2004 рр. такі законодавчі акти, прийняття яких мало привести нормативну базу приватизації відповідно до загальних норм чинного законодавства, покращити організацію підготовки об'єктів права державної власності до приватизації, прискорити, приватизацію стратегічних об'єктів, врахувати необхідність забезпечення екологічних вимог у процесі приватизації, врегулювати невирішені податкові проблеми та важливі аспекти орендних відносин. Це: проект Закону України „Щодо приведення у відповідність із Зеконом України: „Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" законів України"; проект Указу Президента України „Про організацію підготовки об'єктів права державної власності до приватизації"; проект Закону України „Про внесення Змін до Закону України „Про приватизацію державного майна", щодо скорочення кількості об'єктів, що не підлягають приватизації; проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з метою забезпечення врахування екологічних вимог у процесі приватизації"; проект Закону України „Про внесення Зміни до Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито"; проект Закону України „Про внесення змін до Закону України „Про оренду державного та комунального майна" щодо реєстрації договорів оренди. Зміни, що відбулися в 2005 році стосуються, перш за все, переліку об'єктів, що підлягають приватизації, чи повертаються у державну власність, призупинення процесів приватизації окремих підприємств та дії окремих законодавчо-нормативних документів, зміни їх деяких положень, що стосуються оцінки нерухомого майна в Україні. Так, згідно з наказом ФДМУ від 19.01.2005 №100 "Про внесення змін до переліків об'єктів приватизації, які підлягають поверненню в державну власність та подальшому продажу, затверджених наказом ФДМУ від 18.10.2004 №2175" до переліку об'єктів приватизації, за якими проводиться претензійно-позовна робота щодо розірвання та визнання недійсними договорів купівлі-продажу та які підлягають поверненню в державну та комунальну власність було віднесено ВАТ "Львівський автобусний завод", ВАТ "Донецький завод хімічних реактивів", ВАТ НПК "Галичина", ВАТ "Палмаш", ВАТ "Просянський ГЗК", ВАТ "Дніпрофарм", ВАТ "Артемівський завод по обробці кольорових металів ім.Е.І.Квіринга", ВАТ "Черкасигаз", ВАТ "Дніпродзержинський механічний завод", ВАТ "Поршень", ВАТ "Авіакомпанія "Константа", ВАТ "Суднобудівна верф "Меридіан", ВАТ "Новоолександрівський цегельний завод", ВАТ "Дніпропетровська тютюнова фабрика" та десятки інших. Прийняття внесених ФДМУ змін у законодавчому полі сприятиме прискоренню приватизаційних процесів, удосконаленню процедури приватизації, більш ефективному управлінню процесом роздержавлення майна, динамічності реалізації прав власності та, як наслідок, прискоренню розвитку процесів, що відбуваються на ринку нерухомості.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Приватизаційне законодавство» з дисципліни «Нерухомість в Україні»
