Ці й інші особливості будівельного галузі обумовлюють характер виробництва, що визначається наступними факторами: тип, обсяг, гнучкість виробництва, ступінь регламентації та тривалість виробничого циклу, номенклатура і надійність виконуваних робіт, вид робіт з погляду їхньої складності, енергоємності, матеріалоємності, наукоємності, характеристики прогресивності технологічних процесів, екологічної чистоти, безвідходності. Будівельна галузь відноситься до одиничного типу виробництва зі значним обсягом використання різноманітних ресурсів. Гнучкість виробництва недостатньо висока. Номенклатура і надійність виконуваних робіт, ступінь регламентації виробничого циклу висока. Тривалість виробничого циклу, у залежності від обсягу і типу виробничих робіт (будівництво, ремонт об’єктів), можлива від декількох місяців до декількох років. Технологічні процеси з погляду їхньої прогресивності й екологічної чистоти достатньо різноманітні і залежать від багатьох чинників: фінансового стану підприємства, наявності нових технологій, відношення керівників до впровадження сучасних розробок. Таким чином, об’єктом управління є безпосередньо процес розвитку підприємства, що являє собою сукупність кількісних, якісних й структурних змін у просторі та часі які здійснюються при реалізації взаємопов’язаних інноваційних процесів та процесів функціону23
вання в рамках виділених структурно-функціональної та виробничоекономічної підсистем підприємства, потребують спеціального механізму управління і призводять до підвищення рівнів потенціалу й конкурентоспроможності підприємства. Визначення об’єкту управління та побудова ієрархічної моделі процесу розвитку дозволить сформувати систему управління розвитком підприємства. 1.2 Формування системи управління розвитком підприємства Управління розвитком підприємств в епоху планової економіки являло собою управління науково-технічним прогресом в рамках матеріально-технічної бази підприємства і підвищення кваліфікації працівників. У той період усі підприємства перебували у підпорядкуванні відповідних міністерств і відомств, які керували їх діяльністю. Самі ж підприємства здійснювали управління лише виробничими процесами. Провівши порівняльний аналіз між складовими процесу розвитку в епоху планової економіки та ієрархічною моделлю процесу розвитку підприємства будівельної галузі (рис. 1.4), можна зробити висновок про те, що на той час частково були присутні наступні елементи: 2.1 (розвиток управляючого персоналу), 2.6 (організаційно-технологічний розвиток) та 2.8 (розвиток персоналу, яким управляють). Усі питання, пов’язані з удосконаленням технологічних, соціально-економічних процесів затверджувалися вищестоящими організаціями (трести, відомства, міністерство та ін.). При цьому у більшості випадків ініціаторами цих змін були саме вищестоящі організації. Як відмічає А.М. Коротєєв [77] аналіз планів нової техніки будівельно-монтажних трестів Мінтрансстрою показав, що більш ніж 65% переліку заходів з указівкою обсягів їх впровадження встановлювали головні управління; доля ініціативних власних заходів у загальному обсязі запланованих завдань не перевищувала 10-15%. Аналогічні ситуації мали місце і в будівельних підприємствах підпорядкованих іншим міністерствам та відомствам. Тому можна зробити висновок про те, що підприємства у плановій економіці не управляли своїм розвитком, а тому не існувало необхідності у розробці системи управління розвитком.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Розвиток комплексу підтримки виробництва» з дисципліни «Управління розвитком підприємства на прикладі підприємств будівельної галузі»
