Види спрацювання основних засобів та методи нарахування амортизації
Однією із важливих особливостей основних засобів є їх функціонування в процесі виробництва впродовж тривалого періоду часу. В результаті цього вони зазнають фізичного (матеріального) і економічного спрацювання, а також
250
техніко-економічного старіння. Тут винятком є лише земельні ділянки і капітальні витрати на поліпшення земель. Під фізичним (матеріальним) спрацюванням основних засобів розуміють поступову втрату ними первісних експлуатаційних якостей, що призводять до зменшення їх реальної вартості, тобто до економічного спрацювання. На темпи і розміри фізичного спрацювання основних засобів впливає сукупність чинників, які можна поділити на дві групи: дія навколишнього середовища та експлуатаційне навантаження. Під впливом чинників навколишнього середовища значна частина основних засобів (фондів) піддається корозії, втрачає свій первісний стан, а інколи зазнає повного руйнування і назавжди виходять з ладу. Вплив експлуатаційного навантаження може проявлятися в двох формах: екстенсивній та інтенсивній. В залежності від співвідношення цих форм визначаються швидкість і розміри фізичного спрацювання (зносу) основних засобів. Фізичне спрацювання діючих основних засобів праці умовно можна поділити на дві частини: одну з них періодично усувають шляхом ремонтів, а другу частину таким способом усунути неможливо. Це означає, що з періодом часу спрацювання поступово нагромаджується, що обумовлює такий технікотехнологічний стан засобів праці, при якому подальше їх використання в процесі виробництва стає неможливим. Отже, існує два види фізичного спрацювання: те, яке можна усунути, і те, яке усунути неможливо. Фізичне спрацювання (фізичний знос) основних засобів (фондів) визначається на основі даних про терміни служби основних фондів за такою формулою: Іср(ф) Тф Тн 100,
(4.1)
де Тф – фактичний термін (строк) служби основних засобів, роки; Тн – нормативний термін, строк служби основних засобів, роки.
251
Для більш точного визначення спрацювання основних засобів (зносу) необхідно встановити технічний стан їх складових елементів. Ступінь фізичного спрацювання основних засобів (фондів) можна визначити шляхом розрахунку величини відповідного коефіцієнта (К) за такою формулою: К Вн Вп
(4.2)
де Вн – вартість чергового капітального ремонту, грн.; Вп – первісна (початкова) вартість основних засобів (фондів), грн. Зазначимо, що за допомогою капітального та інших видів ремонту вдається усунути лише тимчасове фізичне спрацювання. Наявність в організації значної кількості застарілих основних засобів обумовлює значні невиправдані затрати, які необхідні для проведення капітальних ремонтів, стає суттєвою перепоною на шляху впровадження у виробництві нової техніки та її ефективного використання. Техніко-економічне старіння (моральний знос) основних засобів (фондів) наступає скоріше за фізичне (матеріальне) спрацювання. Воно проявляється в знеціненні діючих засобів праці під впливом науковотехнічного прогресу до настання повного їх фізичного спрацювання. Техніко-економічне старіння буває двох видів (форм). Технікоекономічне старіння першого виду проявляється у втраті частини вартості засобів праці без відповідного фізичного спрацювання, а завдяки здешевленню їх виготовлення у нових умовах, тобто з урахуванням досягнень науковотехнічного прогресу. Отже, цей вид техніко-економічного старіння пов'язаний не з тривалістю терміну служби засобів праці та рівнем їх фізичного спрацювання, а з темпами технічного прогресу, який обумовлює зниження вартості виготовлення аналогічних засобів праці внаслідок зростання продуктивності праці в тих галузях, які їх виготовляють.
252
Техніко-економічне старіння основних засобів (фондів) другого виду характеризується скороченням тривалості їх дії (функціонування), обумовленої не зниженням їх продуктивності, а тим, що подальша експлуатація старих засобів праці в поєднанні з новими призводить до збільшення витрат виробництва. Техніко-економічне старіння основних засобів (фондів) першого виду (Іст(1)) можна визначити шляхом зіставлення первісної і переоціненої їх вартостей за такою формулою: Іст(1) Впб Вп 100, Впб
(4.3)
де Впб – первісна вартість основних засобів (фондів), грн.; Вп – переоцінена вартість основних засобів (фондів), грн.. Техніко-економічне старіння основних засобів другого виду (Іст(2)) передусім рекомендується визначати на основі порівняння продуктивності засобів праці (устаткування):
Іст(2)
П рн
П рд
П рн
,
(4.4)
де Прд – продуктивність діючих основних засобів, у відповідних одиницях виміру; Прн – продуктивність нових основних засобів, у відповідних одиницях виміру; Однак, при такому розрахунку не враховується економія матеріалів, вивільнення працюючих, що можуть мати місце в результаті застосування нових основних засобів. Тому для більш точного врахування технікоекономічного старіння (зносу) другого виду порівнюють основні засоби і витрати виробництва шляхом використання формули:
Іст(2)
Іст(2)
Іст(1)
Іст(2)
100,
(4.5)
де Іст(1) – витрати виробництва при діючих основних засобах, грн.;
253
Іст(2) – витрати виробництва при використанні нових основних засобів, грн. Для оцінки ступеня техніко-економічного старіння окремих видів засобів праці використовують коефіцієнт (Ктес), який розраховують за формулою: Ктес 1 Вз П з , Вн Пн
(4.6)
де Вз, Вн – первісна вартість застосовуваних і нових основних засобів праці, грн.; Пз, Пн – відповідно продуктивність тих самих засобів або витрати, пов'язані з їх експлуатацією, грн. Для оцінки загального техніко-економічного рівня старіння засобів праці використовують показник питомої ваги тих з них, що експлуатуються понад 10, 15 та 20 років. Фізичне спрацювання (фізичний знос) та техніко-економічне старіння (матеріальний знос) основних засобів на діючих підприємствах можна усунути частково або повністю, застосовуючи різні форми відтворення. Усунення фізичного спрацювання (зносу), яке є тимчасовим (усувним) здійснюється шляхом проведення сукупності профілактичних і ремонтних заходів, передбачених системою планово-запобіжних ремонтів, починаючи з технічних оглядів і завершуючи капітальним ремонтом. Доцільність проведення капітального ремонту діючих основних засобів (фондів) повинна бути економічно обґрунтованою. Суть такого обґрунтування полягає в проведенні відповідних технікоекономічних розрахунків, які мають визначити про те, наскільки наданий момент часу вигіднішим для підприємства є проведення капітального ремонту засобів праці, тобто основних складових основних засобів в порівнянні з придбанням нових, аналогічного призначення. Для того, щоб прийняти рішення, який із варіантів є доцільніший, визначають показник економічної ефективності капітального ремонту (Ек.р.). Він обчислюється як відношення витрат за першим варіантом до витрат за другим варіантом:
254
Ек . р . 1
Рі Цна
Сс , Са
(4.7)
де Ек.р. – коефіцієнт ефективності капітального ремонту; Рі – вартість очікуваного капітального ремонту машини, грн.; Сс – різниця між залишковою вартістю капітально відремонтованої машини і вартістю нової машини. Вона розраховується за формулою: Сс = Сзал.в – Сзал.н , (4.8) де Сзал.в - залишкова вартість капітально відремонтованої машини, грн.; Сзал.н – залишкова вартість нової машини, грн. (у даному випадку зносу в неї нема, тому залишкова вартість дорівнює її первісній вартості), грн.; Цн – ціна придбання нового засобу праці (машини), грн.; Са – неамортизована частина капітально відремонтованого засобу праці (машини), грн.; α – коефіцієнт, який характеризує співвідношення продуктивності діючого (Пд) і нового (Пн) засобів праці (машин) і розраховується за такою формулою: Пд . Пн
(4.9)
β – коефіцієнт, який враховує співвідношення тривалості ремонтного циклу відповідно діючого і нового засобу праці (машини): Тд , Тн
(4.10)
де Тд, Тн – тривалість ремонтного циклу (або нормативні строки експлуатації до здійснення капітального ремонту), роки, дні. Після капітального ремонту для засобів праці встановлюються нові терміни проведення наступного капітального ремонту. У випадках неусувного фізичного спрацювання засобів праці (зносу) та повного техніко-економічного старіння єдиною формою такого усунення є заміна їх новими, більш досконалими засобами праці. Збільшення питомої ваги таких засобів праці на підприємствах дає змогу підвищити продуктивність
255
праці робітників, домогтися зниження витрат, пов'язаних з експлуатацією засобів праці, зниженням собівартості виготовлюваної продукції. Амортизація основних засобів. У процесі використання основних засобів відбувається їх поступове спрацювання, в результаті якого вони втрачають свої споживчі властивості. У зв’язку з цим, вартість використовуваних основних засобів зменшується відповідно до ступеня їх спрацювання. Під зносом основних засобів розуміють суму амортизації об'єкта основних засобів з початку його корисного використання. Амортизація – це процес поступового перенесення вартості основних засобів на виготовлену продукцію (виконані роботи, надані послуги) або на витрати підприємства впродовж періоду їх використання. Об'єктом амортизації є вартість основних засобів (крім землі). Амортизації підлягає первісна або переоцінена вартість основних засобів за вирахуванням їх ліквідаційної вартості. Амортизаційні відрахування за певними нормами відносно первісної вартості об'єкта основних засобів. Норма амортизації – це встановлений річний відсоток відшкодування вартості зношеної частини основних фондів. Норма амортизації розраховується за формулою: На ОФП Л 100% , Т Н ОФ
(4.11)
де ОФП – балансова (первісна) вартість об'єкта основних фондів, грн.; Л – ліквідаційна вартість об'єкта основних засобів, грн.; ТН – амортизаційний період (нормативний термін, або термін корисної експлуатації основних засобів). Норми амортизації, які застосовуються па підприємстві, мають бути економічно обґрунтованими і спрямованими на своєчасне відшкодування основних засобів. Під час їх розрахунку важливо правильно визначити термін використання (експлуатації) основних засобів, який установлюється підприємством при зарахуванні об'єктів основних засобів на баланс. Визначаючи цей термін, потрібно ураховувати такі чинники: очікуване використання об’єкта підприємством з урахуванням його
256
потужності або продуктивності; фізичний та моральний знос, що передбачається; правові або інші обмеження щодо строків використання об’єкта та інші фактори. Термін використання (експлуатації) об’єкта основних засобів переглядається в разі зміни очікуваних підприємством економічних вигод від його експлуатації. У такому разі відповідно до нового терміну використання і будуть визначатись норми амортизації об'єкта основних засобів. Важливими у системі амортизації є методи її нарахування, які дають змогу активно впливати на обсяг амортизаційних відрахувань, ступінь концентрації ресурсів у різні періоди функціонування фондів, що дає змогу динамічно підходити до створення основних фондів, ураховувати вплив чинника часу. Вибір методу амортизації визначається низкою об'єктивних чинників залежно від специфіки виробництва, темпів технічного прогресу, складності та особливостей розрахунків тощо. Розглянемо основні методи нарахування амортизації. Прямолінійний (рівномірний) метод полягає в тому, що кожного року на собівартість виготовленої продукції переноситься однакова частина вартості основних засобів. За такого методу щорічні амортизаційні відрахування обчислюються за формулою: Ар ОФП Н А , 100%
(4.12)
де Ар – річні амортизаційні відрахування, грн.; ОФП – балансова (первісна) вартість об'єкта основних засобів, грн.; НА – норма амортизації, %. Прямолінійний метод амортизації є простим, наочним, забезпечує рівномірні, стабільні амортизаційні нагромадження впродовж усього терміну служби. Водночас цей метод має низку недоліків.
257
По-перше, він передбачає рівномірний знос основних засобів впродовж усього терміну їх використання, але в реальному виробництві устаткування, машини та механізми зношується нерівномірно (простої поломки, неповне завантаження за зміну) і вартість основних засобів на вартість продукції переноситься нерівномірно. По-друге, прямолінійний метод амортизації не враховує морального зносу основних засобів, який зменшує вартість машин та устаткування або зменшує можливу їх вартість за рахунок введення в експлуатацію нових, більш досконалих, ефективних машин та устаткування. Це обумовлює дострокове виведення застарілої техніки з експлуатації, а значить, і недоамортизацію цієї техніки, величина якої обчислюється за такою формулою: НО.Ф = (ОФА + Д) – Л, де НО.Ф – недоамортизована частина основних засобів, грн.; ОФА – залишкова вартість основних засобів, грн.; Д – витрати, пов'язані з ліквідацією, демонтажем недоамортизованих засобів, грн. Збитки від недоамортизації відбиваються на результатах діяльності підприємства. Методи прискореної амортизації. Ці методи дають змогу впродовж першої половини корисного строку використання основних засобів відшкодувати до 60 – 70% їх вартості завдяки застосуванню в цей період підвищених норм амортизації. Прискорена амортизація означає щорічне зниження суми амортизаційних відрахувань, тому методи прискорення амортизації – це методи дегресивної амортизації. Доцільність застосування методів прискорення амортизації зумовлено тим, що: найбільша інтенсивність використання основних фондів, припадає на перші роки їх експлуатації, коли вони фізично і морально ще є новими; нагромаджуються кошти для заміни об’єкта, що амортизується, у разі (4.13)
258
його швидкого морального старіння та інфляції. Найпоширенішими методами прискореної амортизації є метод зменшення залишкової вартості та метод суми чисел (кумулятивний метод). Метод зменшення залишкової вартості передбачає визначення суми амортизаційних відрахувань множенням залишкової вартості об’єкта на початок звітного періоду або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації на річну норму амортизації (у відсотках), яка визначається за такою формулою:
НА 1
1 т
Л , ОФП
(4.14)
де п – тривалість корисного використання об'єкта основних засобів, років. Різновидом розглянутого методу є метод прискорення зменшення залишкової вартості (метод подвійно залишкової амортизації), за яким сума амортизації визначається множенням залишкової вартості об'єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації на подвоєну норму річної амортизації, яка застосовується при прямолінійному методі амортизації: Ар (ОФП А)Н А 2 100%
(4.15)
де А – знос (накопичена амортизація). Кумулятивний метод (метод суми чисел) характеризується також більш високими нормами амортизації в першій половині строку використання і поступовим їх зниженням у другій половині. Норма амортизації тут - величина змінна і розраховується діленням числа років (що залишились до кінця амортизаційного строку служби) на кумулятивне число, що являє собою суму чисел членів арифметичної прогресії (від 1 до 7, якщо строк служби сім років). Кумулятивне число розраховується як сума числових значень років служби устаткування. При семирічному терміну служби це дорівнюватиме: 1 +2 + 3 +4 + 5 + 6 + 7 = 28, або (1 + 7) : 2 * 7 = 28.
259
Норма амортизації для першого року (коли залишилось сім років строку служби) дорівнюватиме (7 : 28) 100% = 25%, для другого року (коли залишилось шість років служби) (6:28) 100% = 21,43%. При використанні цього методу в перші три роки замортизовано буде понад 64% вартості основних фондів, а через п’ять років – майже 90%. Досвід показує, що застосування методів прискореної амортизації основних засобів зумовлюється їх узгодженістю з конкретним механізмом ринкових відносин. Ці методи слугують для підприємств гарантією від втрат унаслідок знецінення основних засобів посилюють роль амортизації як джерела нагромадження. Виробничий метод амортизації ґрунтується на передбаченні, що функціональна корисність основних засобів залежить не від часу, а від результатів їх використання. При цьому термін корисної служби визначається кількістю продукції та обсягом послуг, які підприємство планує виготовити або надати, використовуючи наявні засоби праці. При використанні цього методу річна сума амортизації визначається множенням фактичного обсягу продукції (робіт, послуг) (QP) на виробничу ставку амортизації (АС): A = QP AC. Виробнича ставка амортизації обчислюється за формулою: АС ОФП Л , QПЛ
(4.16)
(4.17)
де QПЛ – загальний обсяг продукції (робіт, послуг), який підприємство планує виробити (виконати) з допомогою цих засобів. Виробничий метод амортизації, застосовується на підприємствах з нерівномірним випуском продукції виконанням робіт, наданням послуг по періодах. Слід зазначити, що нарахування амортизації починається з місяця наступного за місяцем, в якому об’єкт був введеним в експлуатацію. Нарахування амортизації
260
припиняється з місяця наступного за місяцем вибуття об’єкта основних засобів, переведення його на реконструкцію, модернізацію, добудову, дообладнання, консервацію. Суму нарахованої амортизації всі підприємства відображають шляхом збільшення суми витрат підприємства і зносу основних засобів.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Види спрацювання основних засобів та методи нарахування амортизації» з дисципліни «Економіко-аналітична діяльність в організації»
