Підприємство як суб’єкт ринку і первинна ланка економіки
Економічне зростання в Україні не можливе без ефективної роботи підприємств різних форм власності, створення законодавчої бази їх функціонування, розробки методології стратегічного та поточного планування, яка базується на законах ринку. Підприємство – це організаційно відокремлена і економічно самостійна ланка господарювання (економічної системи), що виготовляє продукцію, виконує роботу або надає платні послуги. Підприємства як основні суб’єкти ринкової економіки в процесі взаємодії між собою здійснюють неперервний кругообіг ресурсів, продуктів, послуг, доходів. Щоб вважатися підприємством, суб’єкт господарювання повинен мати кілька суттєвих ознак, зокрема: – організаційну єдність, тобто організований колектив зі своєю внутрішньою структурою і порядком управління; – відокремленість майна (основний і оборотний капітал), яке може використовувати з певною метою; – єдність техніки, технології і виробництва, що припускає спільність процесів виробництва, капіталу, технології; – економічну єдність, що виражається в спільності матеріальних, фінансових, технічних ресурсів, а також економічних результатів діяльності; – майнову відповідальність, яку воно несе за своїми зобов’язаннями згідно з чинним законодавством; – оперативно-господарську й економічну самостійність, тобто мати право самостійно укладати договори та здійснювати господарські операції, за рахунок одержаних доходів забезпечувати свою фінансову стійкість і створювати умови для подальшого розвитку виробництва; – наявність ідентифікаційних ознак. Необхідно, щоб підприємство можна було відрізнити від інших підприємств. Для цього
підприємству дають назву, під якою воно отримує і відчужує майно, реалізує майнові та немайнові права, має зобов’язання, може виступати в суді й арбітражі як позивач і відповідач. Роль підприємства в суспільному виробництві полягає в тому, що воно забезпечує, з одного боку, поєднання факторів виробництва, а з іншого – зв’язок між ресурсними і товарними ринками. Суб’єкти, що формують організаційну систему підприємства, утворюють дві субсистеми. Перша – це власники підприємства, друга – колектив найманих працівників. При цьому слід зазначити, що власники можуть виконувати ті чи інші функції виробничої діяльності підприємства, а працівники підприємства можуть ставати його власниками (засновниками, акціонерами). Підприємство самостійно орієнтується на попит споживачів, погоджує з вимогами ринку забезпеченість ресурсами, реалізує свою продукцію за ринковими цінами, розпоряджається своїм прибутком за власними потребами. В умовах ринкової системи підприємство виступає як основна ланка національної економіки. Слід зазначити, що незважаючи на самостійність, підприємство не звільняється від державного контролю за своєю діяльністю. Контроль може здійснюватися за сплатою податків, обмеженням монопольних тенденцій, дотриманням технічних стандартів, безпечних умов виробництва тощо. Ринкові відносини вимагають не тільки виробництва продукції, але і її збуту, реалізації. У той же час, самостійність обумовлює можливість ринкової неспроможності і банкрутства. Таким чином, поведінка підприємства в умовах ринкової економіки суттєво змінюється порівняно з господарюванням в період адміністративно-командної системи. На рівень ефективності господарювання впливають виробнича і функціональна структура підприємства. Функції, права та обов'язки структурних підрозділів підприємства визначаються положеннями про них, які затверджуються в порядку, визначеному статутом підприємства. Підприємство
самостійно
обґрунтовує
та
впроваджує
свою
організаційну
структуру
управління, встановлює штатний розпис і чисельність працівників. При необхідності підприємство створює філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, погоджуючи питання про розміщення таких підрозділів підприємства з відповідними органами місцевого самоврядування. Такі відокремлені підрозділи не мають статусу юридичної особи, а діють на основі положення про них, затвердженого керівником підприємства. З метою координації діяльності, захисту загальних комерційних інтересів та підвищення ефективності функціонування підприємства можуть на добровільних засадах об’єднувати свою виробничу, наукову, комерційну та інші види діяльності, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству України. Формами цих об’єднань є такі: Асоціації – договірні об’єднання, створені з метою постійної координації господарської діяльності їх учасників шляхом централізації однієї або кількох виробничих та управлінських функцій, розвитку спеціалізації і кооперації виробництва на основі об’єднання учасниками фінансових та матеріальних ресурсів для задоволення потреб учасників асоціації. При цьому асоціація не має права втручатися у виробничу та комерційну діяльність будь-кого з її учасників. Корпорація – договірні об’єднання, створені на засадах інтеграції науково-технічних, виробничих та комерційних функцій. Делегуються окремі повноваження для централізованого регулювання діяльності учасників. Консорціум – тимчасові статутні об’єднання промислового і банківського капіталу, що створюються для вирішення конкретних завдань впродовж певного періоду часу. Учасниками можуть бути суб’єкти будь-якої форми власності. У разі досягнення мети консорціум припиняє свою діяльність. Концерн – характеризується єдністю власності і контролю. Найчастіше інтегруються підприємства різних галузей та напрямків діяльності (промисловість, будівництво, транспорт, торгівля, науково-проектна діяльність
тощо). У концернах підприємства втрачають свою самостійність, причому лідерство переходить до фінансових груп. Картелі – договірні об’єднання підприємств переважно однієї галузі для здійснення спільної комерційної діяльності. Синдикат – різновид картелі, що передбачає створення спільного комерційного органу для забезпечення операцій постачання та збуту. Трест – монополістичне об’єднання підприємств у єдиний виробничогосподарський комплекс. При цьому підприємства повністю втрачають свою юридичну і господарську самостійність. Холдингова компанія – форма об’єднання капіталів. Холдинг безпосередньо не займається виробничою діяльністю, а використовує свої кошти для придбання контрольних пакетів акцій інших підприємств з метою контролю за їхньою діяльністю. Учасники холдингу мають юридичну й господарську самостійність, але контроль за основними питаннями залишається за холдинговою компанією. Промислово-фінансова група – інтеграційне утворення, яке складається з різних суб’єктів господарювання всіх форм власності для реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей, а також структурної перебудови економіки. У складі промислово-фінансової групи визначається головне підприємство, яке має виключне право діяти від імені промислово-фінансової групи як учасника господарських відносин. Об’єднання є юридичною особою, що може мати самостійний і зведений баланси, розрахунковий та інші рахунки в установах банку, печатку зі своїм найменуванням. Об’єднання не відповідає за зобов’язаннями підприємств, що входять до його складу, а підприємства не відповідають за зобов’язаннями об’єднання, якщо інше не передбачено установчим договором (статутом). До основних завдань формування об’єднань належать: підвищення ефективності роботи в результаті об’єднання зусиль учасників, а також
розвиток
внутрішньої
кооперації
виробничих,
наукових,
проектних,
будівельних та інших організацій у єдиний господарський комплекс; розширення ринків збуту; прискорення технічного розвитку виробництва.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Підприємство як суб’єкт ринку і первинна ланка економіки» з дисципліни «Економіко-аналітична діяльність в організації»
