Хоча поняття та класифікація ринків розглядаються в багатьох дисциплінах, доцільно навести деякі визначення їх та властивості, необхідні для подальшого сприйняття матеріалу. Ринок — сфера обміну, яка характеризується системою економічних відношень між виробниками і споживачами продукції та послуг у процесі їх реалізації [35]. Ринки, як і товари, можна класифікувати за різними ознаками. На думку Ф. Котлера [59], щоб віднести ринок до певного класу, необхідно встановити: Що є предметом купівлі-продажу на ринку? Чому це купують, тобто яка мета покупки? Хто купує або хто є суб’єктом акту купівлі? Як здійснюється покупка? Додатково А. Хоскинг пропонує з’ясовувати ще обсяги закупівель і де здійснюється покупка. Він виділяє такі найпоширеніші ознаки, за якими розрізняють ринки [116, с. 104]: За споживачами товарів — споживчий ринок, ринок підприємств (галузевий ринок). За поведінкою покупця — ринок зручний (активний), спеціальний (з особливостями), з низьким або високим ступенем утрудненого становища покупця. За фізичними властивостями товару — ринок товарів, що швидко псуються, ринок товарів довготривалого використання За суспільним ставленням — ринок предметів розкошу та ринок предметів першої необхідності. За демографічною ознакою — за віком, статтю, розмірами сім’ї, професією, освітою, соціальним класом, за релігійною ознакою, за національністю. За географічною ознакою — ринок регіональний, національний, розвинених індустріальних країн, держав, що розвиваються. За видами сировини — товарні ринки.
Як показує досвід розвинених країн світу, з розвитком інформаційних технологій інформація перетворюється на звичайний товар, причому такий, який стає наймасовішим об’єктом купівлі-продажу. Отже, суттєвою особливістю розвитку ринкових відносин на сучасному етапі є формування інформаційного ринку. Прискорення розвитку останнього сприяє переходу до інформаційного суспільства і є головним фактором інформатизації всіх сфер діяльності людини. Ще науково не осмислено і не оцінено той факт, що інформаційний ринок за масштабами (оборотом) і темпами зростання у більшості розвинених країн світу значно випередив ринок матеріальних продуктів і послуг. На теперішній час поняття інформаційного ринку ще не є повністю визначеним, його змістовне наповнення змінюється разом зі зміною підходів до визначення інформаційної сфери економіки і відрізняється в різних країнах (див. розділ 1). Закон України «Про науково-технічну інформацію» так визначає інформаційний ринок: «Це сукупність правових, економічних та організаційних відносин з приводу продажу та купівлі інформаційних ресурсів, технологій, продукції та послуг» [43]. Правові відносини проявляються за: врегулювання процесів створення та використання інформаційних ресурсів, систем, технологій і т. ін.; захисту інформації та прав суб’єктів господарювання в інформаційній сфері; захисту інтелектуальної власності розробників ІПП тощо. На сьогодні інформаційне законодавство в Україні повністю ще не сформоване. Але значну частину інформаційних законів уже розроблено та прийнято Верховною Радою України. Це Закон України: «Про інформацію», «Про науково-технічну інформацію», «Про захист інформації в автоматизованих системах». Відповідно до Бернської конвенції, програмам для ЕОМ і БД надається охорона нормами авторського права, як і літературним творам. Основним законом, що захищає права виробників програмних продуктів в Україні є Закон України «Про авторське право і суміжні права». На стадії розроблення знаходяться проекти ще цілої низки інформаційних законів. Говорячи про законодавчу базу, слід відмітити, що недостатньо створити потрібні закони, необхідно зробити їх дійовими, тобто розробити ефективний механізм їх дії. Особливо це актуально для захисту інтелектуальної власності на програми та бази даних. Економічні відносини проявляються за зіставлення запропонованої кількості, якості, номенклатури і цін на товари з їх попитом. Вони залежать також від платоспроможності користувачів і від ступеня розвитку їх потреб. Крім економічного, на попит впливають й інші фактори, в тому числі демографічні, територіальні, соціальні. Їх дія не пов’язана напряму з економічними відносинами в процесі купівлі-продажу, але вони відчутно впливають на розвиток ринку, поведінку користувачів та їх вибір. Організаційні відносини охоплюють елементи державного регулювання взаємодії виробників і розповсюджувачів інформаційних продуктів і послуг. Виникнення «самостійного ринку» в основному зумовлене наявністю специфічних товарів, що пропонуються для придбання, використання, споживання або привернення уваги, а також продавців і споживачів. Розглядаючи інформаційний ринок, мову ведуть про такий специфічний товар, яким є інформаційний товар з усіма його характерними особливостями та формами подання — у вигляді інформаційних ресурсів, продуктів, технологій, програмних продуктів та інформаційних послуг. Саме вони є результатом спрямованої діяльності, для здійснення якої необхідний ринок засобів виробництва, ринок робочої сили, наявність фінансових, правових та інших регулювальних структур та органів, що визначають взаємозв’язок між усіма складовими ринку. Місце інформаційної продукції та послуг у системі товарних відносин в Законі України «Про інформацію» (ст. 39) визначається так: «Інформаційна продукція та інформаційні послуги громадян та юридичних осіб, які займаються інформаційною діяльністю, можуть бути об’єктами товарних відносин, що регулюються чинним цивільним та іншим законодавством. Ціни і ціноутворення на інформаційну продукцію та інформаційні послуги встановлюються договорами, за винятком випадків, передбачених Законом». Характеризуючи інформаційний ринок, ми спиратимемося на стандартну термінологію маркетингу, що поділяє ринок на сектори, сегменти. Сектор ринку — це сукупність однотипних, схожих товарів, визначений обсяг товарної маси, оцінений у вартісних або натуральних одиницях. Тобто поділ здійснюється за об’єктами купівлі-продажу. Сегмент ринку — це сукупність споживачів, що демонструють схожі потреби та мають близьку або однакову поведінку. Виділення основних взаємодіючих складових інформаційного ринку, поділ його на сектори та сегменти може здійснюватися за різними ознаками: за формою надання інформації, за характером, сферою застосування, за ступенем зміни рівня знань за використання інформаційних продуктів і послуг тощо. Це залежить від мети такого поділу. Приклади поділу інформаційних продуктів і послуг наведено у підрозділі 5.1. Як зазначалося, сектори інформаційного ринку виокремлюють за ознакою однорідності інформаційних продуктів і послуг. Предметом продажу та обміну на інформаційному ринку є: інформаційні ресурси, технології та системи, ліцензії, патенти, товарні знаки, «ноу-хау», інженерно-технічні послуги, інформація та інші види інформаційних послуг. Огляд статистичних довідників розвинутих країн переконує в тому, що спеціальних видань з розподілення інформаційної продукції за галузями чи секторами економіки і відповідного поділу інформаційного ринку на сектори немає. Узагальнивши різні підходи до поділу інформаційного ринку, виділимо сектори, які найбільше відповідають міжнародним стандартам, що особливо важливо для статистичного аналізу розвитку інформаційних ринків різних країн: Апаратні засоби оброблення інформації; Телекомунікаційне обладнання; Програмні продукти; Послуги; Електронна інформація; Електронні угоди; Інтегровані інформаційні системи. Зазначимо, що існують й інші підходи до такого поділу, частково вони розглядалися у підрозділі 5.2. 1. Ринок апаратних засобів оброблення інформації включає*: системи оброблення даних (обчислювальні системи); багатокористувацькі системи; великі системи; середні системи; малі системи; робочі станції; персональні комп’ютери (ПК); портативні ПК; настільні ПК; принтери для ПК; офісне обладнання; апаратуру передавання даних; мережеве обладнання. 2. Ринок телекомунікаційного обладнання включає: обладнання, що розміщується у приміщеннях користувача (приватні телефонні установки, сполучені з міськими мережами; приватні телекомунікаційні комутатори; термінальне обладнання; мобільне обладнання, інше обладнання); обладнання, що забезпечує надання комунікаційних послуг (апаратура для надання послуг з комутації; апаратура для надання послуг з передавання даних/звуку (голосу)). 3. Ринок програмних продуктів включає всі види програмної продукції. В Україні програмні продукти стали об’єктом купівлі-продажу з середини 80-х років, коли за спеціальною постановою ДКНТ СРСР програми було визнано продукцією виробничо-технічного призначення. До таких продуктів ставилися численні вимоги: запис на машинні носії та оформлення технічної документації відповідно до чинних стандартів та інших нормативних документів; проведення державних, міжвідомчих або відомчих випробувань; прийняття у виробництво; виготовлення за затвердженою у встановленому порядку технологією; прийняття службою технічного контролю і нормоконтролю організації-розробника; забезпечення гарантіями постачальника; реєстрація у багатьох державних органах. Розвиток ринкових відносин і необхідність подальшого збільшення обсягів розроблення програмних засобів, комплексність робіт з програмування та необхідність враховувати не тільки технічні характеристики, а й соціальні та економічні аспекти у процесі розроблення та впровадження програмних засобів, а також очевидність їх специфіки дали змогу розглядати програмні продукти як самостійний клас, а отже, як окремий сектор інформаційного ринку. Відповідно до стандарту ISO-9000 програмний продукт — це набір комп’ютерних програм, процедур і, можливо, пов’язаних з ними документів і даних. Отже, програмні продукти — це спеціально упаковані та оформлені для комерційного продажу, прокату, надання в оренду або лізинг пакети програм, розроблені і/або поставлені системними чи незалежними постачальниками. Вони не включають спеціально розроблені прикладні програмні рішення, які закуплені в інших фірм-виробників чи у третіх фірм і якими фірми-розробники систем «під ключ» доповнюють свої обчислювальні системи. Первинними категоріями програмних продуктів є: системне програмне забезпечення; допоміжні програми-утиліти; прикладні програмні засоби; прикладні програмні рішення. У вартість програмних продуктів, віднесених до цих категорій, частково включають майбутні витрати на їх супроводження, обслуговування і/або підтримку. Дамо коротку характеристику програмних продуктів. Системне програмне забезпечення і допоміжні програми-утиліти є програмними продуктами, розробленими для: управління обчислювальними системами через базові операційні системи і мови програмування; підвищення ефективності робіт системного персоналу шляхом використання засобів оцінювання продуктивності обчислювальної системи; поліпшення операційних можливостей обчислювального обладнання маршрутизацією потоків даних, що проходять через різні пристрої ЕОМ, та управлінням введенням-виведенням; збереження програмної цілісності програм через супроводження і забезпечення безпеки програм; перетворення програм з однієї мови на іншу; організації додаткових наборів даних за допомогою застосування засобів сортування-злиття і моніторингу даних. Основними компонентами системного програмного забезпечення є операційні системи та розширення їх і програми централізованого управління даними, або допоміжні програми-утиліти, призначені для виконання типових дій з носіями даних: (ініціалізація дисків, перевірка дисків на наявність пошкоджених ланок, оптимізація розміщення файлів на диску тощо). Вони називаються також зовнішніми командами операційної системи. Приклади: програми форматування; резервного, динамічного ущільнення; оптимізації; обмеження доступу; архіватори. Крім того, до цієї категорії відносять програмні системи прийняття рішень, програмні компоненти інформаційно-обчислювальних систем, електронні таблиці, програмні засоби автоматизованого проектування, сумісної обробки даних і розроблення об’єктно-орієнтованих додатків, а також програмні засоби, що дають можливість користувачеві здійснювати пошук, організацію та реорганізацію даних, управління та маніпулювання даними і базами даних. Прикладні програмні засоби та рішення включають програми, розроблені для вирішення специфічних задач, необхідних для реалізації найважливіших функцій виробництва та бізнесу. Такими «загальногалузевими» горизонтальними функціями, що реалізуються з допомогою програмних засобів, є: облік, управління персоналом, розрахунки з працівниками, управління проектами та інші функціональні комплекси задач управління. З іншого боку, до даної категорії належать програмні засоби, що забезпечують готові рішення специфічних прикладних задач для так званих «вертикальних ринків» (наприклад, для банківського/фінансового, промислового/виробничого ринків, науки, освіти, охорони здоров’я, охорони навколишнього середовища тощо). Номенклатуру програмних засобів і перелік зразків продукції, що можуть бути віднесені до сектору «програмні продукти» і пропонуються на ринку України, наведено у табл. 7.1.
Таблиця 7.1 НОМЕНКЛАТУРА ПРОГРАМНИХ ЗАСОБІВ Розділ Група Склад Системне забезпечення Системне забезпечення Операційні системи (ОС)
Драйвери Мережеві ОС Мережеві ОС, мости
Мережеві драйвери Сітьове планування Інструментальні засоби Компілятори Файлові оболонки, налагоджувальні програми, бібліотеки, утиліти, архіватор
Компресори, тести, русифікатори Електронні таблиці
Текстові процесори Текстові процесори, редактори, гіпертекстові системи Системи організації даних Видавничі системи
Графічні системи Графічні бібліотеки
Засоби створення ПП
Аніматори
Cad-системи Закінчення табл. 7.1 Розділ Група Склад Шрифти Шрифти
Медичні системи Комунікаційні програми Комунікаційні програми
Електронна пошта Спеціальне ПЗ Автоматизація діловодства Банківські системи
Системи бухобліку Системи проектування
Бази даних
Системи безпеки інформації Антивірусні програми
Захист від копіювання
Захист конфіденційної інформації Ігри та навчальні системи Навчальні системи Тести Ігри Ігри для DOS
Ігри для Windows Програмні продукти UNIX
Програми для MACINTOSH
Крім розглянутої класифікації, ринок програмних продуктів можна поділити за іншими ознаками. Зокрема: За класом ЕОМ і способом виготовлення програм розрізняють: 1. Стандартні (масові) програми; 2. Програми на замовлення. За типом споживача заведено виділяти такі сегменти ринку: 1. Корпоративний сегмент (юридичні особи); 2. Ринок SОНО (малий та домашній офіс — «small office-home offiice»); 3. Ринок індивідуальних споживачів (фізичні особи). Кількість програмних продуктів, пропонованих на ринку ПП, щорічно зростає у багато разів. Численність програмних продуктів зумовлена багатьма факторами, серед яких можна виділити такі: Стрімкі зміни технічних засобів, які дають змогу ставити та вирішувати все складніші задачі на якісно новому рівні; Постійне поліпшення характеристик технічних засобів за умови значного зниження вартості одиниці корисного ефекту; Власна, незалежна від техніки, логіка розвитку програмних систем; Посилення тенденції до інтеграції та комплексування; Посилення тенденції до спеціалізації, спрямованої на вирішення проблем певних груп користувачів; Бажання не відставати у конкурентній боротьбі та надавати своєму ПЗ властивостей, які сподобалися користувачеві у ПЗ, пропонованому конкурентами; Створення своєрідного симбіозу великих і малих фірм, які працюють на ринку ПП, завдяки чому досягається взаємний виграш. 4. Ринок послуг охоплює:: послуги у сфері інформатизації; послуги з навчання, підготовки і перепідготовки; мережеві послуги; телекомунікаційні послуги. Послуги у сфері інформатизації у свою чергу поділяються на: консультативні послуги; послуги зі створення програмного забезпечення; послуги з оброблення даних; послуги, пов’язані з базами даних; послуги з технічного обслуговування і ремонту конторських, лічильних машин і комп’ютерної техніки; інші послуги у сфері інформатизації. Детальний опис послуг, за кожною з цих груп наведено у додатку 15. До послуг з навчання і перепідготовки, відповідно до ДК 016-97 віднесено: постійну підготовку, що надається організаціями чи запрошуваними спеціалістами; постійну підготовку в межах підприємств, стажування, самопідготовку; підготовку у сфері засобів оброблення інформації і навчання мовам; заочне навчання (всіх рівнів); освітні радіо- чи телепередачі; підготовку службовців державних адміністрацій; навчання дорослих письму. До сектору мережевих послуг входять: електронна пошта, телеконференції, система електронного обміну даними EDI та обчислювальні мережі, що забезпечують транспортні послуги, електронні мережеві дошки оголошень (BBS), інші системи, що об’єднують користувачів ПЕОМ. Мережеві послуги визначаються як платне обслуговування з урахуванням доданої вартості. Це послуги з управління мережами, мережевої обробки даних і передавання повідомлень у мережах. Сектор телекомунікаційних послуг включає*: послуги мереж передавання звуку (голосу); послуги мереж передавання даних (обслуговування приватних ліній, послуги з комутації даних); послуги з установлення та обслуговування обладнання у приміщеннях користувача. 5. Ринок електронної інформації має чотири сектори [78]: Сектор ділової інформації — охоплює: біржову та фінансову інформацію — інформацію про котирування цінних паперів, валютні курси, облікові ставки, ринок товарів і капіталу, інвестиції, ціни. Генераторами цієї інформації є біржі, спеціальні служби біржової та фінансової інформації, брокерські компанії та банки. Найвідоміші на Заході агентства, що пропонують доступ до біржової та фінансової інформації, — Reuters і Telerate; економічну та статистичну інформацію — числову економічну, демографічну, соціальну інформацію у вигляді часових рядів, прогнозних моделей, оцінок тощо, яка надається державними службами, а також комерційними дослідницькими та консалтинговими фірмами. Економіко-статистична інформація зазвичай не потрібна у чистому, непереробленому вигляді для більшості видів ділової діяльності, оскільки передусім є об’єктом аналізу та досліджень. Глобалізація світових економічних процесів спричинила створення економіко-статистичних баз даних і надання послуг на їх основі. Значну роль у цьому процесі відіграють державні і міжурядові організації. Серед них можна виокремити: «OECD» (бази даних з економічної статистики країн і зовнішньої торгівлі); «GSI-ECO» — не тільки готує базу даних «EUROSTATCRONOS», але й надає послуги діалогового доступу до них; обчислювальний центр з економічних і суспільних наук («WSR») — який спільно з австрійським інститутом економічних досліджень («WIFO») пропонує доступ до широкого спектру міжнародних і національних баз даних зі світової економіки, що містять відомості про глобальні зміни в структурі промислового виробництва, торгівлю, фінансову діяльність. Серед приватних інформаційних служб у сфері статистичної інформації можна виокремити DRI (Data Resource Inc.), створену в 1969 р. Пошук статистичної інформації — в основному прямий, адресний — здійснюється за формальними ознаками об’єкта (країна, показник тощо). Користувач, як правило, отримує можливість статистичної обробки знайденої інформації як за допомогою засобів, що надаються діалоговою інформаційною системою, так і власними засобами за передавання результатів пошуку в ЕОМ користувача; комерційну інформацію про підприємства, фірми, корпорації, напрями їх роботи та продукцію, ціни, фінансовий стан, зв’язки, угоди, керівників тощо. Комерційна інформація необхідна підприємцеві передусім для добору партнерів, пошуку клієнтів, установлення контактів з ними. Крім того, обізнаність щодо діяльності партнера або клієнта дає підприємцеві впевненість у повній інформованості про нього. Доступ до комерційної інформації уможливлює також вивчення діяльності конкурентів та їх продукції, відстежування дій регулювальних організацій щодо даної сфери бізнесу. Серед відомих західних фірм, які працюють у цьому секторі, можна назвати Dow Jones News/Retrieval і фірму «Кредит реформ» Європейської комісії. В Україні великі бази даних створено на багатьох державних підприємствах. Вони доступні лише у відомчих мережах і не доступні у відкритих телекомунікаційних каналах, крім баз даних ряду комерційних інформаційних служб, які формуються на основі звітів підприємств, що надаються Держкомстатом України; інформацію про комерційні пропозиції — про купівлю/продаж за певними товарними групами. Доступ до такої інформації дає змогу підприємцеві здійснити закупівлю за оптимальними цінами, вивчити ринок пропонованого товару зсередини цього ринку, першим відповідати новим запитам споживачів і тим самим вигравати ринок, залишатися на лідируючих позиціях в умовах жорсткої конкуренції. Цей вид інформації має найбільший попит. Постачальниками її є практично всі мережі загального доступу. Здебільшого вона створюється стихійно за рахунок інтеграції повідомлень про купівлю/продаж, вміщуваних самими користувачами мережі в спеціалізовані конференції або в системи дошок оголошень. Зокрема, в мережі Relcom — це інформація комерційних конференцій групи relcom.commerce, у мережі СИТЕК — це дошка оголошень ТЕЛЕБАЗАР тощо. За систематизації такої інформації виділяють розділи: електронний ринок, нерухомість, будматеріали, метали тощо; ділові новини у сфері економіки та бізнесу — надаються спеціальними інформаційними службами. У додатку 16 наведено перелік деяких комерційних баз даних в Україні на CD-носіях. Сектор юридичної інформації — включає системи доступу до електронних збірників указів, постанов, інструкцій та інших документів, виданих органами державної та місцевої влади. Виділення юридичної інформації із спеціальної інформації в окремий сектор пов’язане з активною діяльністю законодавчих органів «під час реформ», коли оперативний доступ до цього виду інформації набуває для бізнесмена особливого значення. На Заході відомим і популярним постачальником юридичної інформації є служба LEXIS. В Україні як вдалий приклад комерційної діяльності на ринку юридичної інформації можна назвати довідкову систему «ЛІГА», що містить повний набір законів і нормативних документів. Сектор інформації для фахівців — охоплює: професійну інформацію — спеціальні дані та інформацію для фахівців різних спеціальностей (з медицини, педагогіки, астрономії, астрології тощо). Цей розділ інформації поки що недостатньо представлений на українському ринку електронної інформації, де переважає інформація для підприємців і фахівців технічного спрямування; науково-технічну інформацію — документовану, бібліографічну та реферативну, довідкову інформацію і дані у сфері фундаментальних, прикладних, природничих, технічних і суспільних наук, галузей виробництва та інших сфер людської діяльності. Науково-технічна інформація розглядається окремо від професійної, оскільки цей вид інформації становить значну частину загального обсягу електронної інформації. Причина домінування науково-технічної інформації в обсязі професійної інформації полягає в тому, що науково-технічні працівники більш підготовлені до використання інформаційних технологій. Такий стан характеризується початковим етапом інформатизації суспільства, з її розвитком потрібно чекати зменшення відносної частки науково-технічної інформації у загальному обсязі електронної інформації. Доступ до науково-технічної інформації — найстаріший вид інформаційних послуг. Він існує, напевно, з часу появи обчислювальної техніки. Сьогодні доступ до такої інформації надають великі бібліотеки, зокрема Державна науково-технічна бібліотека України (ДНТБ), де експлуатується програмне забезпечення, розроблене і рекомендоване ЮНЕСКО (наприклад, бібліотечна програма «ІРБІС», яка базується на СУБД ISIS, розробленій спеціально для зберігання бібліографічної інформації). Науково-технічна інформація ДНТБ міститься в базах даних, доступ до яких надається через глобальну мережу Internet з допомогою спеціально розроблених броузерів; доступ до першоджерел — доступ до бібліографічної та реферативної інформації, а також до повнотекстових електронних баз даних. Однією з найбільших спеціалізованих фірм на Заході є фірма «University Microfilm». В Україні послуги з доступу до електронних даних першоджерел на цей час не надаються (якщо не зважати на мережу електронних дошок оголошень (BBS) FIDO, де на вузлах можна знайти чимало художніх та інших текстів). Сектор масової, споживчої інформації — включає: новини і літературу — інформацію служб новин та агентств преси, електронні журнали, довідники, енциклопедії. Із західних постачальників інформації новин найбільш відома служба NEXIS. В Україні прорив у цій сфері недавно зробило АТ РІДКОМ, що організувало на комерційному сервері Relis доступ до електронної інформації агентств ПОСТФАКТУМ і WPS. На жаль, коли ця інформація потрапляє на комп’ютер користувача, вона значною мірою є вже застарілою; споживчу та розважальну інформацію — місцеві новини, погоду, програми радіо- і телепередач, розклад руху транспорту, довідники готелів, ресторанів, інформацію щодо прокату машин тощо. Тобто інформацію, орієнтовану на домашнє, а не на службове використання. Характерними прикладами є американські служби «Source» і «CompuServe». Основою формування сектору масової споживчої інформації в Україні можуть в майбутньому стати NBС, але поки що через нечисленність користувачів цей сектор відносять до сектору спеціальної інформації. 6. Ринок електронних угод — включає системи банківських і міжбанківських операцій, електронних торгів, системи резервування квитків на транспорт і місць у готелях, замовлення товарів, послуг тощо. Ринок електронних угод в Україні представлений: системами замовлення квитків на залізничний та авіатранспорт (наприклад, система замовлення квитків на залізничний транспорт «Сирена-3»); системами електронних банківських операцій (наприклад, система SWIFT, яка використовується в багатьох комерційних банках, а також за здійснення банківських операцій між Національним банком України та його підрозділами тощо). Упровадження електронного обміну даними забезпечує можливість безпаперового, автоматизованого обігу офіційних документів (документообігу) як всередині підприємства, так і між різними організаціями (банки—клієнти, центр—філії, постачальники—споживачі). Упровадження інформаційних технологій в комерційну діяльність підвищує ефективність спілкування між торговими партнерами і зменшує витрати на оброблення документів оператором-людиною. Оскільки електронний обмін документами включає пряме введення замовлення в комп’ютер фірми-виробника, з його допомогою можна уникнути затримок, викликаних пересиланням поштою, а також повторного введення даних і тим самим змусити товар рухатися швидше. Таке прискорене постачання вважається принциповим для оперативного виробництва та обліку товарів. Оперативний облік товарів дає великі фінансові вигоди за рахунок скорочення товарних запасів, отже, зводить до мінімуму необхідні грошові позики. Безпаперова інформаційна технологія базується на міжнародному стандарті EDIFACT (Electronic Data Interchange for Administration. Commerce and Transport). 7. Ринок інтегрованих інформаційних систем, здатних забезпечити ефективне управління підприємством, почав формуватися в останні кілька років. Можна виділити два сектори цього ринку: фінансово-управлінські системи та виробничі системи [51]. Фінансово-управлінські системи включають підкласи локальних і малих інтегрованих систем. Такі системи призначені для ведення обліку за одним або декількома напрямами (бухгалтерія, збут, склади, облік кадрів тощо). Системами цієї групи може скористатися практично будь-яке підприємство, якому необхідне управління фінансовими потоками та автоматизація облікових функцій. Системи цього класу за багатьма критеріями є універсальними, завдяки чому цикл упровадження їх невеликий, іноді можна скористатися «коробковим» варіантом, придбавши програму, самому встановити її на персональному комп’ютері. Фінансово-управлінські системи значно простіше адаптувати до потреб конкретного підприємства. Часто пропонуються «конструктори», з допомогою яких можна практично повністю «перекроїти» початкову систему самостійно або з допомогою постачальника, встановивши зв’язки між таблицями баз даних або окремими модулями. Виробничі системи включають підкласи середніх і великих інтегрованих систем. Ці системи насамперед призначені для управління виробничим процесом і планування його. Облікові функції виконують допоміжну роль, часом неможливо виділити модуль бухгалтерського обліку, оскільки інформація в бухгалтерію надходить автоматично з інших модулів. Такі системи значно складніші для встановлення (цикл упровадження може тривати від 6—9 до 18 місяців і більше), оскільки система охоплює потреби всього підприємства, що потребує значних спільних зусиль працівників підприємства і постачальника програмного забезпечення. Виробничі системи часто зорієнтовані на одну або декілька галузей і/або типів виробництва: серійне складальне (електроніка, машинобудування), дрібносерійне і дослідне (авіація, важке машинобудування), дискретне (металургія, хімія, упаковка), безперервне (нафто- і газовидобування). Мають значення також типи організації самого виробничого процесу. У табл. 7.2 наведено перелік інтегрованих систем, пропонованих на українському ринку. Таблиця 7.2 ПЕРЕЛІК ІНТЕГРОВАНИХ ІНФОРМАЦІЙНИХ СИСТЕМ Локальні системи Малі інтегровані системи Середні інтегровані системи Великі інтегровані системи 1С БЕСТ Інотек ІНФІН Інфософт Супер-Менеджер Інфо-Бухгалтер + більше як 100 систем Concorde XAL Exact NS-2000 Platinum PRO/MIS Scala SunSystems БОС-Корпорація Галактика/Вітрило Ресурс Еталон Axapta JD Edwards (Robertson & Blums) MFG-Pro (QAD/BMS) SyteLine (СОКАП/SYMIX) SAP/R3 (SAP AG) Baan (Baan) BPCS (ITS/SSA) Oracle Applications (Oracle) Renaissance
Для опису сегментів ринку інформаційних продуктів і послуг скористаємося пропозицією М. Поппеля та Б. Голдстайна класифікувати сегменти цього ринку на основі двох характеристик: кому призначені продукти і послуги; що робиться за допомогою інформаційних продуктів і послуг для споживача; За першою ознакою — залежно від типу споживачів інформаційних продуктів і послуг — можна виділити такі сегменти ринку: споживчий сегмент — передавання інформації та розваг і споживання їх приватними особами; сегмент взаємодії — взаємодія фірм-розробників інформаційних продуктів (створення та експлуатація мереж для поширення своєї продукції, розроблення стандартів тощо); сегмент забезпечення бізнесу — споживання інформаційної продукції та послуг, інформаційних технологій під час реалізації різних видів діяльності: закупівлі, виробництва, обслуговування, маркетингу, поширення продукції. Використання інформаційних технологій має характер, що повторюється. Інтенсивне впровадження базується на кількісному аналізі «вартість—ефективність». Термін життя систем — 8—12 років; інтелектуальна робота — передавання і споживання інформації менеджерами та іншими фахівцями. Життєвий цикл виробів на цьому сегменті короткий. За другою ознакою — дії, що виконуються за допомогою елементів інформаційних технологій зі створення інформаційних продуктів і послуг, — у рамках виділених раніше (за першою ознакою) сегментів інформаційного ринку пропонується вирізняти: транспортування — організація фізичного потоку інформаційного продукту різними засобами; перенесення з носія на носій — перенесення інформаційного продукту з одного носія на інші (людина — ЕОМ); зберігання — зберігання інформаційного продукту електронними або традиційними засобами; оброблення — перетворення інформаційного продукту; інформацію — вид інформаційного продукту, що включає дані, знання, а також програмні засоби їх оброблення, призначені в основному для пізнавальних цілей; розваги — вид інформаційного продукту, призначений в основному для забезпечення дозвілля та отримання задоволення. Оскільки має місце конвергенція сегментів ринку, то перетин усіх основних елементів інформаційних технологій і сегментів ринку інформаційних технологій дає уявлення про основні сфери поширення інформаційних технологій. У [12] такий перетин називається «Решітка ІТ». Це дає змогу визначити межі попиту споживачів на окремі види продукції, прогнозувати розвиток ринку інформаційних технологій.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Поняття та структура інформаційного ринку» з дисципліни «Економіка та організація інформаційного бізнесу»
