Організація регулювання та нагляду за ліквідністю банків у Сполучених Штатах Америки та Канаді
Виходячи із законодавчо закріплених функцій та обмежень, нагляд за діяльністю фінансових установ, в тому числі банків, зокрема стосовно підтримання належного рівня їх ліквідності, здійснюють такі установи: - Правління Федеральної резервної системи (Board of Governors of the Federal Reserve System 11 ; Правління Федеральної резервної системи контролює наступні об'єкти і відповідно до статуту має право вчиняти проти них формальні дії примусового характеру (вживати відповідних заходів впливу): банки – члени Федеральної резервної системи; банки холдингових компаній; дочірні небанківські установи банків, що входять до холдингів; філії банків США за кордоном та міжнародних корпорацій; філії та агенцій іноземних банківських установ, що діють на території США, та їх материнських банків; інспекторів, директорів, працівників та інші визначені категорії осіб, що пов’язані з вище названими банками, компаніями та організаціями (так звані "пов’язані особи"). Загалом, Правління Федеральної резервної системи виконує формальні дії примусового характеру стосовно названих об'єктів у випадку порушення ними законів, норм або правил, використання ненадійних або непрозорих методів у їхній діяльності, порушень фідуціарного обов’язку (обов’язку діяти чесно та грамотно в інтересах клієнта). Формальні дії примусового характеру включають порядок призупинення і припинення діяльності або підписання договорів, порядок ліквідації та заборони подальшої діяльності, порядок визначення розмірів штрафних санкцій. З серпня 1989 р., всі порядки з правозастосування Федеральної резервної системи є публічними відповідно до реформи фінансових установ, щодо застосування штрафних санкцій та примусового виконання вимог відповідно до Закону 1989 р.; з листопада 1990 р., стали публічними підписання всіх угод відповідно до Кримінального кодексу 1990 р.. Формальні дії примусового характеру відбуваються публічно через розміщення прес-релізу, що включає копію порядку або угоди. - Відділ нагляду за ощадними установами Міністерства фінансів США (Office of Thrift Supervision Department of Treasury 12 ; Відділ нагляду за ощадними установами відповідає за надання дозволу на здійснення операцій федеральним ощадним установам та регулювання і
11 Заснована в 1913 році 12 Засновано в 1989 році
93 здійснення нагляду за діяльністю федеральних ощадних установ та ощадних установ, які отримали дозвіл від органів влади окремих штатів, і всіх холдингових компаній, діяльність яких пов’язана з прийомом заощаджень та наданням кредитів (терміни «банк» і «ощадна установа» у цьому випадку взаємозамінні). - Федеральна корпорація страхування депозитів (Federal Deposit Insurance Corporation; 13 Федеральна корпорація страхування депозитів зберігає і стимулює довіру суспільства до американської фінансової системи, страхуючи депозити в банках і ощадних установах щонайменше на 100 тис. дол.; здійснюючи ідентифікацію ризиків, їх моніторинг і переадресовує їх до фондів страхування депозитів; і, найголовніше, обмежує негативний ефект на економіку і фінансову систему випадків банкрутства установ банку або ощадних установ. З 1 січня 1934 р., коли було започатковано страхування депозитів через ФКСД, жоден вкладник банку чи ощадної установи не втратив ані центу застрахованих вкладень у результаті їхнього банкрутства. - Офіс інспектора грошового обігу (The Office of the Comptroller of the Currency; 14 Офіс інспектора грошового обігу регулює і контролює всі федеральні банки, а також федеральні філії і агентства іноземних банків. Для контролю міжнародних операцій федеральних банків має чотири офіси в США та офіс в Лондоні. Інспектор грошового обігу також є директором Федеральної корпорації страхування депозитів і директором Корпорації з реінвестування. Банки, які отримали дозвіл від уряду штату, розглядаються як банки штатів; банки, які отримали дозвіл в Офісі інспектора грошового обігу, який є бюро відділу Казначейства, розглядаються як федеральні банки. Федеральна резервна система є наглядовим органом для банків, заснованих на рівні штатів, які стали членами Федеральної резервної системи (банки члени). Банки, які засновані на рівні штатів та які не є членами Федеральної резервної системи (банки не члени), контролюються Федеральною корпорацією страхування депозитів. На додаток до того, що нагляд за діяльність банків здійснюється Федеральною резервною системою або Федеральною корпорацією страхування депозитів, всі банки, що засновані на рівні штатів, контролюються на рівні тих штатів, де вони отримали реєстрацію. Офіс інспектора грошового обігу контролює всі федеральні банки. В табл. 4.1 зведено інформацію про федеральний нагляд та регулювання спільних компонентів банківських установ у США.
13 заснована 1933 році 14 заснований в 1863 році як бюро американського Казначейства
94 Таблиця 4.1 Органи нагляду та регулювання банків в США Компоненти банківської системи
Орган нагляду та регулювання Банківські холдингові компанії (включаючи фінансові холдингові компанії) Федеральна резервна система Дочірні небанківські компанії банківських холдингових компаній Федеральна резервна система та функціональний регулятор 15 Банки федерального рівня Офіс інспектора грошового обігу Банки, засновані на рівні штатів - члени Федеральної резервної системи - не члени Федеральної резервної системи
Федеральна резервна система Федеральна корпорація страхування депозитів Ощадні холдингові компанії Відділ нагляду за ощадними установами Ощадні банки Відділ нагляду за ощадними установами/Федеральна корпорація страхування депозитів/Федеральна резервна система Ощадні та позичкові товариства Відділ нагляду за ощадними установами Філії банків США за кордоном та міжнародних корпорацій Федеральна резервна система Іноземні банки філії та агенції: • ті, які отримували ліцензію на рівні штатів;
• ті, які отримували ліцензію на федеральному рівні
представництва
Федеральна резервна система/Федеральна корпорація страхування депозитів Офіс інспектора грошового обігу/Федеральна резервна система/Федеральна корпорація страхування депозитів Федеральна резервна система Для сприяння взаємодії контролюючих та наглядових органів за діяльністю банківських установ у 1978 р. було створено Федеральну Раду з питань контролю за фінансовими установами. Метою створення цього державного органу є підготовка уніфікованих державних принципів та стандартів здійснення контролю діяльності установ,
15 Дочірні небанківські компанії банківських холдингових компаній, що працюють у сфері ринку цінних паперів, товарних бірж або страхової діяльності, підлягають нагляду та регулюванню з боку інших відповідних функціональних органів нагляду.
95 які приймали депозити, та підтримка взаємодії щодо банківського нагляду між державними органами, які регулювали фінансові установи, підтримка координації щодо здійснення регуляторної діяльності на федеральному рівні та рівні штатів. Внесення змін до важливих регулятивних документів відбувається шляхом обговорення між Федеральною Радою з питань контролю за фінансовими установами та органами, які здійснюють регулювання банківської діяльності на федеральному рівні і рівні штатів. Крім того, Федеральна Рада з питань контролю за фінансовими установами розробляє уніфіковані форми фінансових звітів для федерального нагляду за діяльністю банків, що подаються відповідними органами на федеральному рівні. Щодо методів здійснення банківського нагляду, зокрема проведення оцінки рівня та якості управління банківською ліквідністю, названі вище органи нагляду та регулювання відповідно до їх функцій мають певні особливості та відмінності. Спільним на сьогодні є запровадження відповідних систем оцінювання стану банку, які відрізняються тим, що одні з них є системами рейтингування, тобто визначення бальної оцінки для кожного банку, що слугує порівнянням його з іншими банками; інші – системи раннього попередження, змішані системи, де застосовуються як бальні оцінки, так опитування керівництва щодо прогнозування та забезпечення можливостей виконання планів фінансування на випадок непередбачуваних подій. Хоча сторонній аналіз та моніторинг фінансових установ завжди був інтегрованою частиною банківського нагляду, формальних алгоритмів та статистичних систем не існувало до прийняття їх в 1975 р. Офісом інспектора грошового обігу Системи нагляду за федеральними банками (National bank Surveillance System). До запровадження цієї системи сторонній моніторинг тривалий час складався з вільних емпіричних правил, які базувалися на індивідуальних фінансових показниках (коефіцієнтах). В таблиці 4.2. наведено еволюційний розвиток систем рейтингування та систем раннього попередження. Відповідно до законодавчих вимог з боку Федеральної резервної системи здійснюється перевірка дотримання законодавства та регулювання банківськими установами, в тому числі оцінка їх ліквідності та оцінка управління ризиком ліквідності. Аудитори Федеральної резервної системи керуються Посібником про перевірку комерційних банків, який містить розділ "Ліквідність" [79]. Варто звернути увагу на чотири основних елементи, що їх містить цей документ, які стосуються суті управління ризиком ліквідності: 1. Добре розроблена стратегія, політика та процедури управління ресурсами та використання коштів організації в різних напрямах та часових проміжках, що включає оцінку та планування коротко–, середньо– та довгострокових потреб у ліквідності.
96 Таблиця 4.2 Еволюція систем банківського нагляду, що використовувалась (– вується) органами банківського нагляду та регулювання в США [101]. Системи банківського нагляду Орган нагляду Період використання Система нагляду Національного банку (NBSS) Офіс інспектора грошового обігу З 1975 р. до ? З введенням цієї системи було ущільнено звітні дати щодо повідомлення ключових фінансових коефіцієнтів і введено порівняння відповідних коефіцієнтів. Одним із результатів введення системи NBSS є Система класифікації серйозних відхилень (ASRS), яка класифікувала банківські коефіцієнти у відповідній групі з метою виявлення серйозних відхилень. Іншим результатом цієї системи був Звіт про виконання банком фінансового плану (BPR). Разом з Федеральною резервною системою (FED) та Федеральною корпорацією страхування депозитів (FDIC) Офіс інспектора грошового обігу (OCC) змінив Звіт про виконання банком фінансового плану на Єдиний звіт про виконання банком фінансового плану (UBPR). Хоча Офіс інспектора грошового обігу (OCC) більше не використовує NBSS, UBPR використовується тепер всіма контролюючими органами на федеральному рівні та рівні штатів як для внутрішнього, так і для зовнішнього аналізу банку. Банківський нагляд мінімальних перевірок (MBSS) Федеральна резервна система Кінець 1970-х до середини 1980-х рр. Для зовнішніх перевірок використовувався набір коефіцієнтів, і установи, які знаходилися поза межами критичного інтервалу, додавалися до "переліку винятків", з метою додаткової уважної перевірки. Комбінована оцінка була побудована як підсумовування нормативних значень семи коефіцієнтів. Комплексна система оцінки (IMS) Федеральна корпорація страхування депозитів З 1977 р. до 1985 р. Спосіб перевірки IMS використовувалась як "система раннього попередження" (JAWS) та складався з порівняння 12 основних фінансових коефіцієнтів до їх критичного значення, відповідно до розрахунків кваліфікованого ревізора. JAWS не розраховувалась комбінована оцінка та не проводилось пряме порівняння для відповідних рівнів. Банківський нагляд через єдину перевірку (UBSS) Федеральна резервна система З середини -1980-х до 1993 р. Вдосконалена система MBSS. Обчислений у відповідних групах процентиль шести фінансових коефіцієнтів підсумовується для отримання комбінованої оцінки. Банки з високим процентилем комбінованої оцінки вносились до списку банків, що потребують постійного нагляду.
98 2. система заходів управління ризиком ліквідності, які відповідають розмірам, складності та особливостям цієї банківської установи. Залежно від установи такі системи заходів можуть варіювати від звичайної оцінки розриву в грошових потоках до застосування досить складних моделей моделювання грошових потоків. 3. Адекватні процеси внутрішнього контролю та внутрішнього аудиту (перегляд внутрішніх контролерів та внутрішніх аудиторів необхідний для забезпечення дотримання внутрішньої політики управління ліквідністю та внутрішніх процедур). 4. Забезпечення повної ліквідності вимагає планування на випадок непередбачуваних подій. Таке планування має містити добре обґрунтовані розрахунки та широкий вибір потенційних заходів щодо підтримання ліквідності, яким можна скористатися залежно від специфіки діяльності установи та виду ризику ліквідності. Зазначимо, що планування непередбачуваних подій розпочинається з оцінки можливих заходів щодо підтримання ліквідності, з якими банк може зіткнутися. Типи таких заходів повинні коливатися від таких, які застосовуються до подій, мають високу вірогідність настання, але незначний вплив (переважно щоденні операції); до таких, які мають низьку вірогідність настання, але матимуть сильний вплив, необхідність застосування яких зростає залежно від специфіки установи або системності ринку, або операційних умов. Федеральна резервна система використовує програму першочергового кредиту (discount window), тобто можливість отримання банками дисконтного кредиту в цій установі, для управління ліквідністю в банках та пропонує банкам додатковий ресурс доступного фінансування з метою управління короткостроковим ризиком ліквідності (за ставкою вищого, ніж ставка планового федерального фінансування). Керівництво банку повинно повністю оцінити потенційну роль програми Федеральної резервної системи першочергового кредитування в управлінні ліквідністю банку. Програма першочергового кредитування може бути прийнятним джерелом лише для дуже короткострокових резервних фондів. Ця програма має нижче зазначені положення, що роблять її прийнятною для фінансування короткострокових та передбачуваних подій: - забезпечує простий, адміністративно не обтяжливий процес, який збільшує доступ до резервного, короткострокового фінансування; - першочергове фінансування може поліпшити диверсифікацію в непередбачуваному плануванні короткострокового фінансування; - позичальники повинні бути забезпечені відповідною заставою, включаючи споживчі та комерційні кредити; - запит на пропозицію щодо першочергового кредитування може бути зроблений протягом дня; - не існує будь-яких обмежень застосування короткострокового першочергового кредитування.
99 Якщо банк включає до свого плану на випадок непередбачуваних подій заходи з першочергового кредитування, він повинен із заповненням відповідних документів забезпечити відповідність порядку, що встановлений Резервним Банком. Установи повинні гарантувати, що будь-яке використання першочергового кредиту узгоджене із заявленими цілями та завданнями програми. Відповідно до програми першочергового кредитування Федеральної резервної системи передбачено, що фінансування надається на дуже короткостроковій основі, зазвичай на одну добу. Тому, як і з будь-яким іншим видом короткострокового непередбачуваного фінансування, установи повинні гарантувати, що будь-яке використання коштів першочергового кредитування для покриття короткострокової невідповідності ліквідності супроводжується доступними поточними надходженнями або ж існують інші виходи із ситуації, що склалась, які викладені в стратегії банку, і передбачають швидку заміну коштів першочергового кредитування іншими джерелами. Оскільки першочергове кредитування може слугувати доступним джерелом резервних, короткострокових фондів, інспектори органів нагляду повинні час від часу розглядати використання первинного кредиту як відповідне і звичне джерело фінансування. Однак, водночас вони повинні бути поінформовані відносно наслідків частого використання цих фондів щодо інших подібних джерел фінансування, ціна залучення яких є вищою, для прибутків банку, його фінансового стану, забезпечення безпеки та прозорості цієї фінансової установи. Надання переваги першочерговим кредитним запозиченням або іншому джерелу короткострокового фінансування непередбачених витрати, незважаючи на відносно невелику їх вартість, може стати симптомом поглиблення оперативних або фінансових труднощів. Важливо, щоб управлінські рішення про використання першочергового кредитування, як і використання інших потенційних джерел фінансування непередбачуваних обставин, приймались у контексті забезпечення банківської безпеки та надійності. За даними Федеральної корпорації страхування депозитів ця установа не має жодних специфічних показників, виражених у грошових одиницях або відсотках, щодо нормативної суми ліквідних активів, що їх повинні дотримуватись банки. Оцінка адекватності банківської ліквідності Федеральною корпорацією страхування депозитів залежить від розміру та складності банку. Однак, незважаючи на це, критичним елементом відповідного управління банком своєю ліквідністю є добре розвинені управлінські інформаційні системи, аналіз вимог до фінансування за альтернативними сценаріями, диверсифікація джерел фінансування та планування на випадок настання непередбачуваних подій. Оскільки цей орган нагляду не встановлює вимог до мінімального рівня ліквідності банків, Федеральна резервна система вимагає дотримання певних мінімумів для посилення вдосконалення монетарної політики. Як загальний висновок до рекомендацій Федеральної корпорації страхування депозитів є
100 твердження про те, що не існує єдиного джерела підтримання банківської ліквідності і тому банки повинні тримати мінімальні суми ліквідних активів, визначені органом нагляду. Слід додати, що Федеральною корпорацією страхування депозитів з 1979 р. використовується Уніфікована система рейтингування фінансових установ (UFIRS), яка була розроблена Федеральною Радою з питань контролю за фінансовими установами [100]. Через цю систему кожна фінансова установа отримує комбіновану оцінку, що ґрунтується на оцінюванні шести основних елементів банківських фінансових умов та процесів, а саме: адекватність капіталу, якість активів, управлінський потенціал, якість і рівень доходів банку, адекватність ліквідності та чутливість та ринкового ризику. Одним з таких основних елементів є оцінка адекватності ліквідності банку, яка ґрунтується, але не обмежується, на визначенні вартості таких факторів: - адекватність джерел ліквідності порівняно з теперішніми та майбутніми потребами; спроможність банку забезпечувати відповідні потреби без негативного впливу на умови діяльності; - здатність активів без затримки, легко та без втрат бути конвертованими в готівку; - оцінка грошового ринку та інших джерел фінансування; - рівень диверсифікації джерел фінансування як балансових, так і позабалансових; - ступінь короткострокової надійності, нестабільні джерела фінансування, включаючи запозичення та депозити, що набуті через посередників, для фінансування довгострокових активів; - тенденції депозитів та рівень їх стабільності; - здатність до сек‘юритизації та продажу певних фондів активів; - потенційна здатність управлінського персоналу правильно ідентифікувати, виміряти, здійснювати моніторинг та контролювати позицію ліквідності банку, включаючи ефективність стратегії управління джерелами фінансування, політики щодо ліквідності, управління інформаційними системами та планування фінансування на випадок непередбачуваних подій. Ліквідність оцінюється від 1 бала (добре) до 5 (критичний стан). Орган нагляду – Офіс інспектора грошового обігу – здійснює нагляд за такими банківськими установами, що зареєстровані на федеральному рівні: - місцеві банки, що мають розмір активів до 10 мільйонів доларів; - середні банки, що мають розмір активів до 20 мільйонів доларів; - великі банки, що мають розмір активів понад 20 мільйонів доларів. Всі банки, що зареєстровані на федеральному рівні, отримують оцінку ліквідності, наприклад через систему рейтингування СAMELS. Додатково банки оцінюються через Систему оцінки ризиків (Risk assessment System, RAS),
101 що здійснюється Офісом інспектора грошового обігу [76]. Саме через цю систему банк отримує оцінку кожної з 9 категорій ризиків, у тому числі ризику ліквідності. Цей наглядовий орган не розробляє спеціального законодавства або регулятивних актів, що стосуються встановлення вимог до ліквідності банківських установ, не запроваджує спеціальних кількісних стандартів для ліквідності та не вимагає від банків відповідності нормативно встановленим показникам ліквідності. Офіс інспектора грошового обігу використовує якісний підхід до нагляду за ліквідністю банків, проте одночасно використовується підхід CANARY, який був запроваджений для оцінки кредитного ризику, процентного ризику та ризику ліквідності. Цей підхід включає п’ять коефіцієнтів ліквідності та допомагає ідентифікувати місцеві та середні банки, тобто невеликі банки з потенційним підвищенням ризику. Аналіз за цим підходом виконується безвиїзним способом працівниками Офісу інспектора грошового обігу, які відповідають за ідентифікацію систематичних проблем ліквідності та розвиток політики щодо ліквідності. Відповідно до CANARY, корисною є ідентифікація банків щодо потенційних проблем з розподілом наглядових ресурсів між місцевими та середніми банками. Однак, оскільки ця оцінка базується на історичних фінансових даних, це посилює, але не замінює, локальні перевірки банків з метою ідентифікації ризику. Показники CANARY щодо ліквідності є такими: 1. Коефіцієнт співвідношення кредитів до депозитів (>80%). Цей показник визначає ступінь фінансування кредитного портфеля за рахунок структури банківських депозитів. Протягом останніх років значення цього коефіцієнта зростало в багатьох банків, оскільки постійно зменшувався відсоток споживчих депозитів у банківських активах. 2. Чиста залежність від неосновних джерел фінансування (>20%). Розраховується як співвідношення різниці суми неосновних зобов’язань і короткострокових інвестицій до суми довгострокових зобов’язань: коефіцієнт чистої залежності від неосновного фінансування визначає рівень надійності щодо можливості доступу до фінансування на професійних грошових ринках. Професійні ринки чутливі як до кредитного, так і до цінового ризику. Такі постачальники будуть здійснювати рух своїх коштів поза банками у разі виникнення проблем на ринку нерухомості (знецінення), погіршення якості активів або інших проблем. 3. Коефіцієнт співвідношення чистих короткострокових зобов’язань до загальних активів (>20%). Розраховується як відношення різниці короткострокових зобов’язань строком погашення менше 1 року за мінусом короткострокових активів строком менше одного року до загальних активів. Цей показник визначає ступінь залежності фінансування активів за рахунок короткострокових зобов'язань і пов'язаний з ризиком повернення. Ризик повернення дуже небезпечний для банків, які мають нерухомість та проблеми з якістю активів.
102 4. Коефіцієнт співвідношення готівкової ліквідності до загальних зобов’язань (<8%). Розраховується як співвідношення чистих ліквідних активів 16 до загальних зобов’язань: цей коефіцієнт оцінює спроможність банку задовольнити потреби в ліквідності через найліквідніші активи. Низьке значення цього показника означає, що банк має достатньо високу ймовірність задовольнити потреби в ліквідності шляхом продажу невеликої кількості активів або використовуючи ресурси ринкового фінансування. Також низьке значення цього коефіцієнта свідчить про вразливість банків при здійсненні кредитування учасників фінансового ринку чутливих до кон'юнктурних коливань. Протягом останніх років сума готівкової ліквідності, що утримується комерційними банками, залишається в деякій мірі стабільною, не зважаючи на скорочення в кінці 1990 р. Тенденцією ринків США щодо фінансування є постійно зростаюче використання професійних ринків фінансування (наприклад, Федеральний банк житлового кредитування, Інтернет запозичення (internet certificates of deposit) для забезпечення зростаючих потреб ліквідності. Банки все частіше використовують сек‘юритизацію та продаж кредитів третім особам, для розвитку джерел отримання ліквідності. 5. Показник надійності ринкового (оптового) фінансування (>15%). Розраховується як загальна сума запозичень 17 збільшена на суму депозитів, залучених через посередників до суми загальних запозичень та суми всіх депозитів. Цей показник вказує в загальному фінансуванні банку частку ринкових (оптових) джерел. Банки США збільшують залежність від ринків оптового фінансування. Оскільки Офіс інспектора грошового обігу використовує процеси квартальних зрізів, існує квартальний зріз щодо ліквідності, який доповнює використання системи раннього попередження CANARY. В загальному ці процеси ідентифікують ті банки, що більш ніж на 3% перевищили порогові значення показників ліквідності CANARY. Таким чином, виявляються банки, параметри ризику ліквідності у яких є пов’язаними з іншими місцевими та середніми банками. Ці банки вимагають ретельної перевірки з метою виявлення їх здатності до запровадження відповідної практики управління ризиком ліквідності. Ці процеси використовуються для визначення перспективних значень величини ризику ліквідності в цих банках виключно на базі квартальних статистичних показників CANARY. Спільною рекомендацією всіх перерахованих вище органів нагляду та регулювання для банків є обов’язкова наявність детально опрацьованого плану
16 Процентні цінні папери + фінансування від Федеральної резервної системи + цінні папери, куплені за договором про зворотний продаж + справедлива вартість утримуваних цінних паперів у випадку їхнього продажу + балансова вартість утримуваних цінних паперів, строк погашення яких настав – фонди, накопичені в Федеральній резервній системі – продані цінні папери, продані за договором поставки – цінні папери, передані в заставу. 17 Фонди, накопичені в Федеральній резервній системі, депозити в іноземних офісах, стаття у звіті "Всі інші запозичені кошти", що включає прості векселі на пред’явника, випущені Казначейством США, а також кредити Федерального банку житлового кредитування.
103 фінансування непередбачуваних обставин. Один з варіантів звіту про форму Плану фінансування таких обставин розроблений Офісом інспектора грошового обігу як приклад (додаток 4.2), Офіційною звітністю для банків щодо показників їхньої діяльності, в тому числі показників ліквідності, є розроблений Федеральною Радою з питань нагляду за фінансовими установами Уніфікований звіт про фінансовий стан банку. Такий звіт мають подавати всі банки, які можна згрупувати залежно від типу їхнього заснування та органу первинного нагляду: - банки, засновані як федеральні та регулюються Офісом інспектора грошового обігу; - банки, засновані та рівні штатів, які є членами Федеральної резервної системи та регулюються Правління ФРС; - банки, засновані та рівні штатів, які не є членами Федеральної резервної системи та регулюються ФКСД; - ощадні банки, для яких органом нагляду та регулювання є ФКСД. З метою класифікації цих банківських установ у рамках специфікації їхньої звітності застосована інша ознака, а саме: - комерційні банки, які застраховані в ФКСД (7 800); - ощадні банки, які застраховані в ФКСД (500); - банки, що спеціалізуються на випуску кредитних карт (39); - банки, що спеціалізуються на обслуговуванні лише інших банків (20). У кожній з названих вище груп банки поділяються на підгрупи залежно від середнього розміру їхніх активів за даними останнього кварталу, а в групі комерційних банків – ще й за кількістю банківських офісів сільського чи міського розташування. В додатку 4.3 наведено сторінку 10 "Ліквідність та портфель цінних паперів" з Уніфікованого звіту про фінансовий стан банку. Зазначимо, що особливістю цієї звітності є три типи даних: - перша колонка – дані відповідного показника для окремого банку; - друга – впорядкована середня величина цього показника для банків певної групи; - третя – процентна оцінка позиції (рейтингу) банку по відношенню до інших банків. У формі "Ліквідність і портфель цінних паперів" використовуються такі коефіцієнти ліквідності: 1) чиста залежність від короткострокового неосновного фінансування: співвідношення розміру короткострокового неосновного фінансування зменшена на суму короткострокових інвестицій до довгострокових активів;
104 2) чиста залежність від неосновного фінансування співвідношення розміру неосновних зобов’язань зменшена на суму короткострокових інвестицій до довгострокових активів; 3) відношення депозитів, залучених через посередників і дилерів за рахунок інших (брокерські депозити) до загальної суми депозитів; 4) відношення брокерських депозитів зі строком погашення менше одного року до загальної суми брокерських депозитів; 5) співвідношення суми короткострокових інвестицій до суми короткострокового не основного фінансування; 6) співвідношення суми короткострокових активів та суми короткострокових зобов’язань; 7) коефіцієнт чистих короткострокових зобов’язань: відношення різниці між сумою короткострокових зобов’язань та короткострокових активів до загальної суми активів; 8) показник відношення чистих кредитів та договорів фінансового лізингу до загальної суми депозитів; 9) показник відношення чистих кредитів та договорів фінансового лізингу до загальної суми основних депозитів; 10) показник відношення чистих кредитів, договорів фінансового лізингу та резервних акредитивів до загальної суми основних депозитів. Відділ нагляду за ощадними установами не користується правилами, які мають відношення конкретно до ліквідності, і не має конкретного набору коефіцієнтів для оцінки ліквідності окремого банку.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Організація регулювання та нагляду за ліквідністю банків у Сполучених Штатах Америки та Канаді» з дисципліни «Ліквідність банку: окремі аспекти управління та світовий досвід регулювання і нагляду»
