Ліквідність надзвичайно важлива для банку, оскільки її відсутність небезпечна для банку, як і банкрутство. На сьогодні в ЄС не розроблено єдиної нормативної бази для управління ризиком ліквідності [11], проте вимоги наглядових органів до банків ґрунтуються на подібних базових принципах. На сьогоднішньому етапі органи банківського нагляду для визначення рівня управління ліквідністю банків використовують Основні Принципи ефективного банківського нагляду (принцип 14) [5] та Принципи ефективного управління ліквідністю у банківських установах, затверджені Базельським комітетом з питань банківського нагляду. В Принципах ефективного управління ліквідністю у банківських установах в редакції 2000 року увага акцентується на визнанні того факту, що правління та вище керівництво банку несуть найбільшу відповідальність за процес ефективного управління ризиком ліквідності. Роль наглядових органів у зв’язку з цим, насамперед, полягає у визначенні ступеня активності залучення цих груп до процесу управління ліквідністю, своєчасності отримання ними достатньо деталізованої, для розуміння та оцінки ризику ліквідності банку, інформації. Саме роль наглядових органів у процесі управління ліквідністю банків розглядається у 14 Принципі ефективного управління ліквідністю у банківських установах, який також містить рекомендації наглядовим органам щодо важливих аспектів проведення оцінки якості управління ризиком ліквідності, яке здійснюється банком відповідно до розроблених ним стратегій та інших положень [49]. . З метою підтримки ліквідності банків органи нагляду повинні вирішувати такі завдання: 1. Здійснювати контроль правильності визначення та здійснення адекватної політики щодо підтримки ліквідності, а саме через: • визначення оптимального рівня ліквідності, • забезпечення своєчасного подання звітності та іншої необхідної інформації, • забезпечувати вироблення належної стратегії у цьому напрямі. 2. Виявляти оперативно (своєчасно, на ранніх етапах) негативні зміни в ліквідній позиції банку та завчасно вживати заходів щодо їх усунення. 3. Встановлювати (за можливості та в разі необхідності) ліміти та параметри коефіцієнтів, що аналізують ліквідність, виключно для власної орієнтації та спрощення виявлення різних проблем. З іншого боку, вони можуть вводити такі ліміти, які, на їхню думку, відповідають вимогам стабільного функціонування банківського сектору. 4. Ставитися неупереджено до всіх банків та визначати їхню ліквідність відповідно до загальновизнаних міжнародних принципів. У цілому органи нагляду висувають до банків такі вимоги:
65 - щоденне та постійне вимірювання ризиків; - виявлення потенційного дефіциту коштів, використовуючи "сходинки" строків погашення 2 ; - проведення стрес-тестів на основі даних "сходинок" строків погашення; - оцінювання розміру та якості ліквідних активів, враховуючи можливе зниження їх вартості у випадку вимушеного продажу; - підтримання здатності банку отримувати доступ до нових джерел ліквідності на роздрібних, комерційних (оптових) та міжбанківських ринках; - підтримання рівня невикористаних кредитних ліній (тобто, кредитних ліній, відкритих в інших кредитних організаціях, але ще не використаних) та забезпечення спроможності банку розширювати ці кредитні лінії або утримувати їх на тому ж рівні за критичних обставин; - складання резервних планів фінансування, що мають стосуватися: можливих ускладнень у використанні відкритих кредитних ліній; підтримки з боку власників (наприклад, материнської компанії); підтримки з боку центрального банку, хоча банкам не варто відверто розраховувати на підтримку центрального банку в своїх резервних планах, оскільки можуть виникнути проблеми морального ризику; оцінки рівня ліквідних активів та активів, які підлягають погашенню, що перебувають в розпорядженні банку. В ході такої оцінки органи нагляду повинні проводити незалежну оцінку банківських стратегій, положень, процедур та принципів, що стосуються управління ліквідністю. Спираючись на результати своєчасно проведеного аналізу, органи нагляду повинні зробити висновки щодо відповідності рівня банківської ліквідності встановленим вимогам. З урахуванням цього, банку може бути запропоновано внести необхідні зміни до його системи управління ліквідністю. Отже, відповідно до завдань здійснення банківського нагляду відповідними органами, з точки зору управління ліквідністю банків, такий нагляд повинен поєднувати здійснення кількісної та якісної оцінки цього процесу. Проведення кількісної оцінки діяльності банку щодо забезпечення відповідного рівні ліквідності здійснюється шляхом встановлення нормативних значень або нормативів для окремих обов’язкових коефіцієнтів та надання рекомендацій щодо застосування необов’язкових нормативів. Такі заходи
2 Підхід, який застосовується для оцінки банківської ліквідності, шляхом визначення невідповідності термінів погашення між його надходженнями (активами) та відтоком (зобов’язаннями), в тому числі позабалансових, називається побудовою "сходинок" настання платежів. Різниця між надходженням (активами) та вибуттям (зобов'язаннями) з аналогічними термінами настання платежу та в розрізі окремих валют, називається невідповідністю.
66 спрямовані передусім на визначення ліквідної позиції банку, потенційного дефіциту або надлишку ліквідних коштів. Якісна оцінка передбачає оцінку діяльності керівництва та управлінського персоналу банку щодо визначення стратегії управління ризиком ліквідності та її використання у щоденній діяльності банку, разом з стрес- тестуванням та складанням резервних планів. Зважаючи на велике значення для банків підтримання певного рівня ліквідності, органи нагляду вимагають від них розроблення адекватної стратегії управління ризиком втрати ліквідності, яка має містити вимірювання, управління та обмеження рівня ризиків. Ця стратегія має передбачати механізми поточного вимірювання та моніторингу чистого попиту в фінансових ресурсах (наприклад, з встановленням лімітів на позицію ліквідності), а також щоденного управління. Стратегія повинна відповідати характеру та складності діяльності банку і передбачати відповідний нагляд з боку ради директорів та розподіл повноважень щодо її впровадження. В банках, що активно працюють на міжнародних ринках, така стратегія може, наприклад, включати централізований контроль та управління ліквідністю в розрізі країн та окремих валют, та повинна ґрунтуватися на інформації, яка постійно та своєчасно отримується і обробляється через спеціальні інформаційні системи. Вона повинна включати також стрес- тестування змін ліквідності з розробкою різних сценаріїв та періодичним аналізом реалізації варіантів дій, прийнятних для кожного з них. Необхідно також складати резервні плани фінансування на випадок кризи ліквідності, які б включали оцінку та стратегію доступу до потенційних ринкових джерел коштів. Зокрема для передбачення строків надходження та вибуття коштів, тобто для виявлення їх потенційного дефіциту, банки можуть використовувати так званий метод побудови "сходинок" строків погашення, що передбачає групування активів та зобов’язань (в тому числі позабалансових) залежно від строків їх погашення. Повна відповідальність за забезпечення виконання банком своїх зобов'язань, у разі настання строку їх виконання, покладається на керівництво банку. Тому при підготовці документа про пруденційну політику щодо забезпечення ліквідності банк повинен враховувати свої особливості та свою позицію в банківській системі. Разом з тим, банк повинен постійно забезпечувати доступ органу нагляду до визначеної ним інформації для перевірки наявної у банку адекватної пруденційної політики управління ліквідністю та адекватних внутрішніх систем управління ліквідністю, дотримання їх у своїй діяльності.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Цілі регулювання та нагляду за ліквідністю банків» з дисципліни «Ліквідність банку: окремі аспекти управління та світовий досвід регулювання і нагляду»
