Цей метод оцінки ліквідності банку ґрунтується на вивченні його вхідних і вихідних грошових потоків (рис. 2.2).
Рис. 2.2. Вхідні та вихідні грошові потоки банку
Збільшення зобов’язань банку (залучення депозитів, відкриття рахунків) Повернення раніше розміщених активів Виконання зобов’язань банку (використання клієнтами своїх коштів, повернення строкових депозитів, міжбанківських кредитів) Розміщення грошових коштів в активні операції Здійснення власних операцій банку: виплата дивідендів, адміністративні і операційні витрати тощо Банк Збільшення власних коштів банку: отримання прибутку, надходження коштів від засновників, від продажу цінних паперів власної емісії Вхідний грошовий потік банку Вихідний грошовий потік банку
35 Показником, який характеризує стан ліквідної позиції банку, є розрив ліквідності (GAP) – різниця між сумою надходжень і сумою використаних коштів. Якщо наявні ліквідні засоби за обсягом перевищують їх використання, то існує додатний розрив ліквідності (GAP > 0). Це той надлишок ліквідних засобів, який необхідно швидко інвестувати в дохідні активи до виникнення потреби в грошових коштах. Коли потреба в ліквідних засобах за обсягом перевищує їх наявність, то банк має від'ємний розрив (дефіцит) ліквідності (GAP < 0) і перед ним постає завдання пошуку найдешевших і найдоступніших джерел поповнення ліквідних коштів. Приклад розрахунку розривів за строками платежів наведено в табл. 2.6. Використання таблиці такої форми відповідає рекомендаціям Базельського комітету з банківського нагляду щодо необхідності проведення щоденного управління ліквідністю банку [45]. Таблиця 2.6 Розрахунок розривів за строками платежів (у.о) До запитання 2 – 7 днів 8 днів – 1 місяць 1 – 3 місяців 3 – 6 місяців Зобов’язання 50 100 100 20 15 Активи 5 20 60 100 100 Розрив – 45 – 80 – 40 +80 +85
Оперативний аналіз розриву ліквідності банку доцільно здійснювати через процедури щоденного контролю за такими етапами: ♦ визначення планового періоду для оцінювання потреб ліквідності; ♦ поділ планового періоду на інтервали згідно із строками виконання активів та зобов'язань; ♦ групування активів і пасивів банку за строками; ♦ прогнозування обсягів та строків проведення активних і пасивних операцій банку в межах обраного періоду; ♦ обчислення розриву ліквідності (фактичного та прогнозного) у кожному із зафіксованих інтервалів; ♦ обчислення сукупного (кумулятивного) розриву ліквідності протягом планового періоду; ♦ складання плану дій у разі виникнення дефіциту або позитивного сальдо ліквідності. Оперативний аналіз розриву ліквідності спрямовано на здійснення моніторингу за ліквідною позицією банку. Він проводиться за допомогою табличного методу, групуючи активи і пасиви банку за строками (по
36 горизонталі) та за структурою (по вертикалі), що уможливлює порівнювання вхідних і вихідних грошових потоків у кожному із зафіксованих інтервалів та обчислення сукупного розриву ліквідності. Банк вибирає довільну форму аналітичної таблиці з урахуванням особливостей структури свого балансу та необхідного рівня деталізації інформації за строками. При цьому надається перевага такому рівню деталізації, який найточніше відображає специфіку його діяльності, а структурну деталізацію можна довести до рівня рахунків аналітичного обліку кожної конкретної вимоги чи зобов'язання. Деталізація інформації за строками має бути найдокладнішою щодо найближчих періодів (протягом найближчого тижня – за днями, протягом найближчого місяця – за тижнями), у віддалені строки можна обмежитися загальними даними, проте сучасний розвиток програмних засобів дає змогу досягти будь-якого рівня деталізації. У процесі оперативного аналізу банку слід брати до уваги не лише фактичні, а й очікувані грошові потоки. Тому особливого значення набуває прогнозний аналіз зміни обсягів попиту та пропозиції ліквідних коштів, який ґрунтується на вивченні динаміки цих змін, статистичних даних, досвіді та знаннях фахівців банку. Метод аналізу платіжних потоків є найкращим методом для внутрішнього аналізу, оскільки його основою є аналіз чинників (вхідних і вихідних платіжних потоків), які дають змогу визначити ліквідну позицію банку. Проте його точність визначатиметься тим, наскільки вдало спеціалісти банку зможуть спрогнозувати поведінку клієнтів (бажання вилучити або залучити банківські депозити), наскільки великий обсяг операцій. Ліквідна позиція за цим методом визначається так:
) ( Ні Вкр Зкл Пі Па Нк Зб Лп + + − + + + = ,
де Лп – ліквідна позиція банку; Зб – залишок на рахунках банку; Нк – надходження коштів на рахунки клієнтів; Па – повернення раніше розміщених активів; Пі – інші платежі банку; Зкл – залишок коштів на рахунках клієнтів; Вкр – видача кредитів; Ні – інші надходження до банку. Метод оцінки величини чистого відпливу зобов’язань банку ґрунтується на припущенні, що ресурсна база банку постійно замінюється (строк одних
37 депозитів у банку завершується, але з’являються нові клієнти, які розміщують нові депозити), і ризик неліквідності банку полягає в неочікуваному відпливі коштів із рахунків клієнтів, на величину яких має бути створений запас ліквідності на балансі. Підвищити якість аналізу цим методом можна лише за рахунок деталізації категорій зобов’язань банку і постійного перегляду вагових коефіцієнтів. Разом із цим, жоден із зазначених методів не дає змоги точно визначити основні характеристики ліквідності банку. Цю проблему можна розв’язати за допомогою групування активів і пасивів за строком погашення. В результаті отримаємо декілька груп, кожній з яких потрібно присвоїти певне число, що визначатиме її питому вагу (число збільшується зі збільшенням строку погашення). Тобто індекс ліквідності можна визначити шляхом ділення суми зважених активів на суму зважених пасивів. Індекс, що дорівнює одиниці, свідчить про повну узгодженість активів і пасивів за строками, менший від одиниці – банк фінансує свої активи певною строковістю за рахунок пасивів. При визначенні ліквідної позиції банківські активи та пасиви необхідно розподілити за критеріями реальних строків їх закінчення. При цьому банк враховує такі статті надходження і списання коштів: n надходження: залучення коштів на депозити, погашення кредитів, продаж власних цінних паперів, продаж активів, надходження коштів на рахунки клієнтів, на кореспондентські рахунки; n списання: зняття клієнтами коштів із своїх рахунків, видача кредитів, купівля цінних паперів, витрати банку. Для оцінки ліквідності слід виділити такі етапи аналізу: n побудова діагональної матриці ліквідності; n збільшення періодів; n визначення рівнів ліквідності та розрахунок функції ліквідності; n класифікація фінансових ситуацій. До оцінки ліквідності можна детальніше проаналізувати залишки або дефіцит коштів, отриманих у результаті зіставлення активів і пасивів відповідної строковості. В цьому випадку з’являється реальна можливість визначити напрям банківської стратегії за формуванням і розміщенням ресурсів. З цією метою слід розрахувати коефіцієнт трансформації (Кt) (невідповідність активів і пасивів за строками): Kt = (R – S)/R*100% ,
де R – короткострокові ресурси; S – короткострокові кредити.
38 Викликає інтерес розрахунок коефіцієнта фондування ресурсів (Кf) (аналогічно до розрахунку процента ревальвації валют), який відображає ступінь фондування (нагромадження) ресурсів на відповідний строк порівняно з величиною активів на той самий строк. Стратегія фондування є вигідною для банків у випадку зростання процентних ставок. Розрахунок коефіцієнта фондування можна здійснити за формулою:
Кf = (S – R)/R*100%.
Таким чином, позитивне значення коефіцієнта трансформації свідчить про те, що банк використовує короткострокові пасиви для фінансування середньо – або довгострокових активів. Коефіцієнт фондування відображає величину короткострокових активів, яка фінансується за рахунок середньо – і довгострокових пасивів. Таким чином, ці два коефіцієнти є взаємопов’язаними. Коефіцієнти трансформації та фондування можна однозначно трактувати на практиці тільки використовуючи метод нагромадження, тобто коли активи і пасиви включають всю суму вимог, що випереджають зобов’язання, починаючи з першого дня і, наприклад, до 90 днів. Якщо розрахунок цих коефіцієнтів здійснювати в середині строків (наприклад, враховувати кошти від 30 до 90 днів), то вони не дають однозначної оцінки щодо проведеної банком політики, але дають змогу визначити розрив ліквідності за відповідними строками. Крім цього, за умови кризових явищ структура активів і пасивів формується під впливом різних чинників (наприклад, ліквідні активи можуть приносити підвищений дохід, резервні вимоги за довгостроковими пасивами можуть бути значно нижчими, ніж за короткостроковими). Це ускладнює оцінювання загальної спрямованості політики банку. Як наслідок, розрахунок коефіцієнтів трансформації та фондування доцільно здійснювати за методом нагромадження шляхом збільшення строків активів і пасивів, що дає змогу визначити характер політики, яку проводить банк щодо формування і розміщення ресурсів. Так, необхідно розрахувати коефіцієнт короткострокової – Кt (90), середньострокової – Кt (180) і довгострокової трансформації – Кt (360) за такою формулою: Кt (t) = (Rt – St) R t * 100% де Rt – ресурси банку визначеної строковості; St – кредити та інші активи відповідної строковості; t – строковість ресурсів банку і виданих кредитів, які застосовуються при розрахунку. Аналогічний розрахунок проводиться для коефіцієнтів фондування – Кf 90, Кf 180, Кf 360.
39 2.2. Теорії управління ліквідністю банку На практиці існує чотири основні теорії управління ліквідністю [47], які є проявом загальних підходів до управління активами і пасивами банку (рис. 2.3).
Рис. 2.3. Теорії управління ліквідністю Відповідно до теорії комерційних кредитів, банк може зберігати свою ліквідність у разі, коли активи розміщені в короткострокові кредити, що своєчасно погашаються при нормальному стані ділової кон’юнктури. Тобто, банк повинен видавати кредити підприємствам лише на поповнення оборотного капіталу або під створення товарних запасів та враховувати виключно короткострокові цінні папери. Крім того, суттєво розширили можливість підтримки ліквідності банку процеси розвитку вторинних ринків цінних паперів і деяких видів кредитів (іпотечного, споживчого кредиту). Наприклад, такий механізм як сек’юритизація активів дозволяє зняти частину ризикових активів з балансу банку і поліпшити його поточну ліквідність шляхом перетворення менш ліквідних активів на більш ліквідні [64]. Стратегія, відповідно до якої банки повинні зосередитися на видачі короткострокових кредитів, була поширена аж до кінця 1930-х рр. [56]. Основним недоліком теорії комерційних кредитів було те, що вона добре працювала в умовах стабільного розвитку економіки, але не в умовах економічної кризи. У періоди економічного спаду підприємства зазнають значних труднощів із збутом своєї продукції, що спричиняє несвоєчасне погашення ними банківських кредитів. У результаті кредитні установи, що надають переважно короткострокові кредити підприємствам на поповнення їх оборотного капіталу, зазнають великих збитків, що, врешті-решт, позначається на ліквідності банків.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Аналіз грошових потоків банку» з дисципліни «Ліквідність банку: окремі аспекти управління та світовий досвід регулювання і нагляду»
