Норма обов'язкового резервування як інструмент грошово-кредитної політики
Обов'язкові резерви не завжди були інструментом грошово-кредитної політики в сучасному її розумінні. Цей важіль впливу на банківську систему спершу обумовлювався необхідністю страхування вкладників банку, а також підвищенням відповідальності банків перед своїми клієнтами. У сучасному розумінні мінімальні обов 'язкові резерви - це інструмент грошово-кредитної політики, сутність якого полягає в установленні обов'язкової норми ресурсів, яку комерційні банки повинні зберігати в центральному банку у відсотках до залучених депозитів. Вперше мінімальні обов'язкові резерви для комерційних банків були встановлені у США 1913 р. зі створенням Федеральної резервної системи. Досвід Сполучених Штатів було використано іншими цент- 470 ральними банками, і зараз цей інструмент використовується у більшості країн з розвинутою економікою. Зобов'язання дотримуватися норм обов'язкового резервування коштів у комерційних банків виникає від часу отримання ліцензії на здійснення банківських операцій щодо залучення коштів юридичних і фізичних осіб. Формування обов'язкових резервів здійснюється у процентах до зобов'язань у цілому за консолідованим балансом комерційного банку, і відповідна сума коштів повинна зберігатися на кореспондентському рахунку або на окремому рахунку в Національному банку України. Мінімальні обов'язкові резерви як інструмент грошово-кредитної політики є важелем глибокого впливу на пропозицію грошей. Обов'язкове резервування покликане виконувати в економіці дві основні функції, а саме: засобу підтримання ліквідності комерційних банків; інструмента регулювання грошової маси в обігу. Первинною функцією мінімальних резервів є забезпечення ліквідності комерційних банків. Формування централізованого фонду коштів має слугувати надійним гарантуванням вкладів. У сьогоднішніх умовах роль цієї функції пов'язана із забезпеченням стабільності банківської системи, що сприяє як підтриманню неперервності функціонування платіжно-розрахункового механізму, так і зниженню ризикованості вкладів у банки і зменшенню збитків від їхніх банкрутств. На сьогоднішній день ця функція трансформувалася і пов'язана із забезпеченням стабільності діяльності банківської системи в цілому, що сприяє, по-перше, підтриманню надійності платіжно-розрахункового механізму і, по-друге, зниженню рівня ризику банківських вкладень і мінімізації втрат у випадках банкрутства банків. Основною функцією обов'язкового резервування є вплив на кредитний потенціал комерційних банків із метою регулювання кількості грошей в обігу. Рівень мінімальних резервів безпосередньо впливає на кількісні параметри кредитуваня суб'єктів національної економіки з боку комерційних банків і визначає обсяг грошової маси. Центральний банк періодично змінює норму обов'язкового резервування залежно від ситуації на ринку і типу політики, що ним проводиться. За обмежувальної грошово-кредитної політики центральний банк вдається до підвищення норми обов'язкових резервів, що веде до зменшення кредитних можливостей комерційних банків і скорочення грошової маси в обігу. За здійснення стимулювальної (експансивної) грошово-кредитної політики центральний банк знижує норму обов'язкових резервів, внаслідок чого більша частка ресурсів залишається в розпорядженні комерційних банків, що дає можливість збільшувати обсяги кредитування та веде до зростання грошової маси в обігу (рис. 9.5). 471
Рис. 9.5. Використання норм мінімальних обов'язкових резервів як інструмента грошово-кредитної політики Сучасна монетарна політика передбачає використання норм мінімального резервування як інструмента довгострокового впливу на стабілізацію грошового обігу та засобу антиінфляційної політики. Мета застосування норм обов'язкового резервування полягає у: обмеженні темпів зростання грошової маси; вилученні надлишкових коштів із грошового обігу; формуванні жорсткого зв'язку між грошовою масою та грошо вою базою; регулюванні попиту на банківські ресурси. Норма обов'язкового резервування встановлюється в законодавчому порядку. Порядок її застосування суттєво відрізняється як кількісно, так і якісно в різних країнах. Часте маніпулювання нормами обов'язкового резервування може викликати певні труднощі, оскільки навіть невеликі його коливання суттєвим чином впливають на обсяг кредитування в економіці. Цей інструмент забезпечує розв'язання більшою мірою довгострокових завдань грошово-кредитної політики. При використанні норм обов'язкового резервування слід мати на увазі не лише мультиплікативний ефект кредитної експансії, що послаблює його керованість, а й вплив на рівень рентабельності комерційних банків, оскільки гроші, що перебувають на резервних рахун- 472 ках, не приносять доходу. Це є своєрідним додатковим «податком» на діяльність комерційних банків. Механізм установлення мінімальних банківських резервів як ефективного і надійного інструмента грошово-кредитної політики протягом останніх років суттєвим чином втратив своє значення. У багатьох країнах центральні банки проводять поступове зниження норм резервних вимог. Так, наприклад, центральні банки країн-членів Європейської системи центральних банків використовують норму резервування, що становить 2%, а за строковими вкладами терміном більше двох років норма мінімальних резервних вимог не встановлюється. Національний банк України, відповідно до Положення про порядок формування обов'язкових резервів для банків України, використовує норматив обов'язкового резервування як один із інструментів реалізації грошово-кредитної політики з метою контролю за грошовими агрегатами через зниження (збільшення) грошового мультиплікатора. Зобов'язання виконувати резервні вимоги виникає у комерційного банку від моменту отримання ліцензії НБУ на право здійснення відповідних банківських операцій. § 7. Операції на відкритому ринку як інструмент грошово-кредитної політики Іншим важливим інструментом реалізації грошово-кредитної політики є операції на відкритому ринку, зміст яких полягає у здійсненні центральним банком купівлі-продажу цінних паперів з метою впливу на ресурсну базу комерційних банків. Уперше цей інструмент грошово-кредитної політики почав використовуватись у XX ст. Так, зокрема, у 20-х роках його застосували у США, у 30-х - у Великій Британії, що було обумовлено високим рівнем розвитку ринку цінних паперів цих країн. У наш час операції на відкритому ринку проводяться центральними банками більшості країн і поступово займають провідні позиції серед усіх регулятивних інструментів грошово-кредитної політики. За реалізації політики «дорогих» грошей центральний банк продає цінні папери комерційним банкам, у результаті чого скорочується обсяг ресурсів, які вони можуть використати на кредитування суб'єктів національної економіки, що справляє обмежувальний вплив на обсяг грошової маси та рівень ділової активності. У той же час політика «дешевих» грошей передбачає придбання центральним банком цінних паперів у комерційних банків, що веде до зростання ресурсної 473
бази останніх і дає змогу збільшити обсяг кредитних операцій, стимулюючи економічну активність (рис. 9.6). 474 Процес здійснення операцій на відкритому ринку та їхній вплив на грошову пропозицію відбувається за певною логічною схемою. У період кризи заходи грошово-кредитної політики спрямовуються на стимулювання інвестицій у національну економіку через збільшення грошової маси і створення сприятливіших умов кредитування. У такі періоди центральний банк купує цінні папери у комерційних банків, підвищуючи їхні кредитні можливості. Одначе за необхідності стримування надмірних темпів економічного зростання (щоб не допустити «перегріву» економіки) центральний банк здійснює продаж цінних паперів, обмежуючи цим кредитні можливості комерційних банків і грошову масу в обігу. Отже обсяг цінних паперів, які перебувають у розпорядженні центрального банку, безпосереднім чином пов'язаний з кредитними можливостями комерційних банків. При цьому операції можуть про водитися з державними казначейськими зобов'язаннями, казначейсь кими векселями, безпроцентними казначейськими зобов'язаннями та іншими цінними паперами, визначеними центральним банком. Однак основним об'єктом операцій центрального банку на відкри тому ринку у багатьох країнах є найбільш надійні цінні папери - державні боргові зобов'язання. Чим більш різноманітною є пропо зиція державних цінних паперів, тим гнучкішою є грошово-кредит на політика центрального банку. Операції на відкритому ринку не є інструментами глибокої дії і їх вплив є більш відчутним у короткостроковому періоді. Це дозволяє центральному банку проводити їх щоденно. Основними особливостями операцій на відкритому ринку є такі: легко прогнозовані наслідки; автономність центрального банку при їх здійсненні; гнучкість; можливість швидкої зміни напрямку їх проведення; оперативність наслідків; висока точність досягнення поставлених цілей. Операції центрального банку на відкритому ринку є більш опосередкованим важелем впливу на кредитну активність комерційних банків і потребують високого рівня розвитку ринку державних цінних паперів та його інфраструктури, що не завжди залежить від центрального банку. Крім того, цей інструмент грошово-кредитної політики не завжди спроможний протистояти потужним тенденціям немонетарнбого характеру. Активне його застосування за таких умов може призвести до дисбалансу грошово-кредитної сфери. Тому поряд з використанням операцій на відкритому ринку є необхідним застосування інших важелів монетарної політики (наприклад, зміни норм обов'язкових резервів).
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Норма обов'язкового резервування як інструмент грошово-кредитної політики» з дисципліни «Центральний банк і грошово-кредитна політика»
